Розділ 105

Розділ 105. Армійська маршова пісня

Ехо сиділа у найвищій точці замку – на даху оглядової вежі, звідти їй було видно майже все місто.

Вона змогла залізти на дах лише за допомогою Блискавки. Ехо просто вчепилася тій за плечі, і Блискавка злетіла вгору. Але тепер дівчині довелося сидіти на даху до самого заходу сонця, і тільки потім Блискавка її звідти зніме. На цей момент Блискавка була десь на шляху до фортеці Довгої Пісні.

Погода сьогодні була дуже хороша, яскраво світило сонце, а річка, що тече вдалині, під його променями була ніби зроблена з атласу. Вона текла на захід, один її берег був усипаний зеленими деревами, а інший був сніговим пейзажем. Ехо зручно розташувалася на даху, відчуваючи, як сонце приємно зігріває її своїми променями. На півдні вона ніколи такого не відчувала, там сонячне світло було настільки гарячим і агресивним, що приносило відкритій шкірі дискомфорт.

"Тут навіть вітер не такий", – подумалося дівчині. – "Я за своє життя відчувала вже кілька різних вітрів. Злегка солоний бриз у порту Чистої Води, гарячий і вологий мусон у Королівському місті, жахливу північну холоднечу, що супроводжує нас під час подорожі Непрохідним гірським масивом. І ось тепер, тут, у Прикордонному місті, легкий бриз із якимось дивним ароматом ранньої весни. Тутешній вітер якийсь чистий та освіжаючий”.

У місті Залізного піску було так спекотно, що або вітру взагалі не було, або траплялися жахливі шторми. У такі моменти потоки повітря ставали видимими завдяки тому, що вони підіймали в повітря суміш із піску та гравію. Здалеку все це було схоже на величезного чорного монстра. Щоразу, коли починався такий вітер, Ехо ховалась у будинку чи ще на якомусь закритому місці. Такий вітер було неможливо зупинити.

Ехо досі нудило при одному спогаді про ті шторми. Щоразу, коли вона згадувала минуле, дівчина хотіла помститися, вона залишила місто Залізного піску близько чотирьох років тому. Її клан, Оша, було знищено під час битви за владу, і батька Ехо вбили вороги вже після того, як він здався. Дівчина все це бачила і хотіла було рвонути назад, щоби помститися за батька, але раптом її атакували зі спини.

І тепер Ехо не знала, скільки людей із клану пережили ці чотири роки.

Перед тим, як її продали як рабиню в порт Чистої Води, Ехо чула, що її клан Оша порушив давні правила проведення священних дуелей, і від нього відвернулися всі Три Божества. Весь клан був вигнаний у Безкраї Пустоші, і не мав права повернутися до міста Залізного Піску.

Але Ехо добре знала, що насправді це була змова клану Тібія. Вони вимочили один із хлистів, який збиралися використовувати в дуелі, у чорній олії, яку після загоряння неможливо було загасити навіть водою. За допомогою цього брудного трюку вони підловили брата Ехо, найсильнішого воїна клану, на дуелі він згорів живцем, зануривши поле бою в безодню хаосу.

У Безкрайніх Пустошах, крім гарячого піску, були ще й вічні вогні Матері Землі, яка була ще більш жорстокою, ніж її рідний брат, Імператор Морей. Незабаром вигнанці перетворилися б на кістки й попіл, але доля проданої в рабство Ехо була ще гіршою.

Коли Ехо пережила свій день пробудження і зрозуміла, що вона – відьма, то почала вдаватися до солодких мрій про помсту. Але на жаль, її сила була марною, вона могла лише копіювати різні звуки. Скільки б дівчина не благала богів про милосердя, ті залишалися глухими до її закликів.

Через шість місяців життя в порту Чистої Води Ехо зрозуміла, що її наївне припущення про те, що Три Божества люблять відьом, не відповідає реальності. Чотири Королівства, наприклад, були під юрисдикцією Церкви, яка знищувала відьом. З того дня Ехо повністю залишила свої думки про помсту.

Раптом далеко піднявся стовп диму. Ехо вдивилась у східний берег Червоноводної річки і помітила там кілька блукаючих зелених вогників, що біжать серед дерев. Чорний дим від палаючих дерев змішувався з білою парою танучого снігу і створював у небі химерну сіро–білу хмару.

Це була справа рук Ганни.

Коли вони тільки–но з'явилися в Прикордонному місті, то прослухали від Венді лекцію щодо здібностей Ганни та Нани. І Ехо дуже заздрила тому, на що була здатна Ганна.

Вона могла вільно маніпулювати вогнем, причому могла розжарювати полум'я настільки, що в ньому плавився метал. Якби тільки Ехо мала таку чудову нагоду, коли вона жила в місті Залізного піску, то ніякий клан Тібія б їм не нашкодив!

Ехо похитала головою, намагаючись відігнати сумні думки, можливо, всі люди клану Оша вже мертві, і від них залишилися лише кістки. Дівчина вважала себе щасливицею тільки тому, що їй вдалося вижити в тій різанині. І якщо Його Високість вирішив дати їй шанс, вона повинна виконувати його накази.

Вона прокашлялася і почала співати пісеньку.

Пісенька була радісною і веселою, Ехо якось почула, як її співає Принц, і одразу всю запам'ятала.

Для Ехо музика була чимось новим, як першокласну рабиню її навчали безлічі речей. Спокусливим танцям, кокетливим пісенькам та інше... Але ця пісня, яку співав Принц, була зовсім іншою. Вона була ритмічною та досить енергійною. Принц навіть попросив Ехо зімітувати звук флейти, і кожна нота була наче пульсуюча точка, і люди, які чули цю пісню, рідко могли втриматися від танцю.

Найскладнішою частиною пісні був той момент, коли одночасно грали кілька інструментів, далі по нотах вступали барабани та струнні, тому Ехо довелося вчитися зображувати три різні звуки, що накладаються один на одного. Таким вона раніше ніколи не займалася. Раніше вона навіть не повірила б, що музику можна грати й таким чином!

Спочатку дівчині було дуже важко стежити, щоб звуки барабана не руйнували загальний ритм флейт, тому Роланд підказав їй плескати в долоні чи тупотіти ногами, щоб не заплутатися. І лише після цього поступово зливати ці звуки воєдино. 

Після кількох днів тренувань в Ехо нарешті почало виходити.

Зобразивши мелодію з двома інструментами кілька разів, Ехо набралася сміливості та узялася до впровадження туди струнних.

Коли дівчина вперше грала повну мелодію, їй знову довелося змінити ноти, якщо радісний звук флейти був каркасом пісні, бій барабанів – її скелетом, то гарна гра струнних інструментів була душею. Дівчина знову і знову збільшувала ритм, поки, нарешті, не досягла того, щоб усі три інструменти звучали гармонійно. З кожним новим прогоном мелодія звучала все голосніше і голосніше, і ось дівчина вже не втрималася і почала співати...

*********************************************************************

– Моя сила атаки вища за твою, так що я виграв.

Роланд кинув на стіл останню карту і Сорайя, що сиділа навпроти нього, затулила обличчя руками.

– Ще раунд, – сказала вона низьким голосом і, замислившись на мить, перемішала колоду. – І дайте цього разу я виберу для Вас карти.

– Ну, – кашлянув Принц. – Вже пізно, і я маю ще купу роботи, яку треба переробити. Сходи зіграй з кимось ще.

Після того, як Роланд і Сорайя намалювали перший комплект карт, потрібно було зробити їх копії. За наявності вже готових прикладів швидкість виробництва нових карток зросла чи не до швидкості лазерного принтера, тому незабаром у Роланда було по кілька копій колоди.

Звичайно, його першим ігровим противником стала Сорайя.

Роланд пояснив дівчині правила і перша ігрова карткова війна почалася. Під час партій Роланд зрозумів, що розумовий процес відьом кардинально відрізнявся від звичайних людей. Сорайя дуже швидко розібралася зі скілами, і після кількох проведених раундів Роланд примудрився вигравати лише за допомогою спеціальних карт. Коли Сорайя попросила зробити собі такі спеціальні карти, то Роланд ганебно відмовив.

– Ну гаразд, – сказала дівчина і, схопивши колоду карт, побігла до дверей. У цей момент зовні, за вікном, раптом пролунала радісна мелодія. Почувши її, Сорайя зупинилася, підбігла до вікна і з цікавістю визирнула назовні, – Це Ехо?!

– Ну, здається, Ехо нарешті повністю освоїла свій дар, – Роланд відкинувся на спинку крісла і насолоджувався знайомою музикою.

Перша Армія Прикордонного міста скоро увійде до стадії відпрацювання комплексних маневрів. У порівнянні з простими тренуваннями зі стрільби зі стіни, ці комплексні маневри проходитимуть у дикій природі. Воїни повинні будуть навчитися пересуватися полями, не розбиваючи лад, постійно перебуваючи в придатному для стрілянини будові.

Щоб допомогти солдатам маршувати в ногу, Роланд вирішив використати барабани та кричалки. Але тепер, коли мав Ехо, він міг імітувати відразу кілька інструментів! Тепер воїнам залишалося лише вивчити англійську, щоб вони змогли реагувати на кілька знаменитих англійських кричалок.

На відміну від барабанів, військові марші не тільки дозволяли тримати ритм, а й підіймати бойовий дух армії. Найбільш, мабуть, знаменитим маршем була "Пісня Британських Гренадерів", але Роланд, на жаль, знав про неї точно лише назву, але не повноцінну мелодію.

Але в цьому особливої ​​проблеми не було, якщо він згадає хоча б зразковий мотив, то будь–якої миті може вигадати під нього свій текст.

Під час "Війни Опору" у світі Роланда весь народ його країни дуже добре знав знамениту "Пісню Партизан", вона звучала протягом річки Янцзи.

Коли Сорайя обернулася і глянула на Принца, то зрозуміла, що він тихо підспівує мелодії. Він співав мовою, яку вона ніколи раніше не чула, але це пісню не псувало, слова чудово лягали на мелодію.

"Ми всі – влучні стрілки,

Кожна куля вражає ворога.

Ми – крилаті солдати,

Не боїмося ні високих гір, ні глибоких річок.

У густих лісах

Наші товариші ставили табори.

На високих–високих горах

Тисячі та тисячі наших братів".