Розділ 108

Розділ 108. Відлуння (частина 1)

Демонічні місяці закінчилися два тижні тому, і сніг, нарешті, почав танути, утворюючи струмки, що скрізь течуть у бік Червоноводної річки.

Бездоганно білий сніговий краєвид поступово зникав, а на деревах по обидва боки річки знову набрякли бруньки.

Ганна вже встигла розчистити від дерев та снігу територію на схід від Прикордонного міста, тому там організували тимчасовий тренувальний табір для армії.

Там, на тренувальному полі, Картер міцно тримав рушницю, перевіряючи, чи міцно на дулі встановлено багнет.

Штик був найновішим винаходом Його Високості, але в порівнянні з автоматичними машинами та порохом він виглядав якось блідо. Як тільки Картер узяв у руки цю нову зброю, то одразу зрозумів, що поводження з нею особливих навичок не вимагає.

Зрештою, це був лише гострий залізний трикутник, основу якого становила середня грань, від якої вниз відходили два невеликі металеві крила. Дарма, що лезо було дуже гострим, рубати таким багнетом було неможливо, надто коротким був наконечник. Якщо його зігнути, він відразу зламається. Цей наконечник і наконечником назвати було не можна, до того ж він ще був і в палець завтовшки. Якби Картер спробував атакувати цією штукою супротивника, завдаючи тому удари, що рубають зверху вниз, то навряд чи навіть подряпати ворога зміг би.

Багнетом можна було завдавати тільки колючих ударів, та й то, тільки після того, як багнет буде причеплений до рушниці. Якщо його використовувати без рушниці, то він навіть гірший за кинджал.

На думку лицаря, ця штука була абсолютно марною як зброя, до того ж на неї ще й залізо даремно перевели. Навіщо комусь створювати зброю, яка може тільки колоти? Якби один із ковалів запропонував лицарю таку зброю, то Картер чудово б відлупцював дурного нахабу.

Але навіть у цій поганій зброї Картер міг розглянути ту пристрасть та увагу до деталей, які були візиті вкою Принца. Наприклад, дизайн місця спайки багнета і насадки на ствол. На стволі рушниць було по дві канавки, в які ідеально підходили опуклості на кріпленні багнета. Як тільки багнет виявлявся повністю одягнений на ствол, то повертався і надійно фіксувався. Плюси такої конструкції були ще й у тому, що якщо раптом насадка виявлялася трохи більше, ніж треба, то воїн міг підкласти між двома залізцями шматочок папірця, і після цього повернути насадку, закріплюючи багнет. А якщо у солдатів не було паперу, то й просте листя підійшло б.

– Надіти багнети на стовбури!

Почувши команду, стрілки повихоплювали зі своїх сумок багнети та швидко начепили їх на стовбури рушниць. На цей час виробництво змогло забезпечити новими рушницями та багнетами лише сорок стрільців. Тому ті солдати, яким нових рушниць не дісталося, по команді просто вставляли у ствол свої тонкі палички.

Вони відпрацьовували насаджування багнетів з самого ранку, і тепер будь–який солдат міг закріпити багнет на стволі після двох–трьох рухів. За словами Його Високості, багнети слід використовувати тільки як крайній захід. Принц не хотів, щоб його воїни першими лізли в рукопашну, орудуючи багнетами. Картер, звичайно, був не особливо згоден з цим, він вважав, що поки чоловік не завдасть своєму ворогові першої рани, або поки він не зазнає його удару не собі, його не можна назвати повноцінним чоловіком. Не побачивши крові ворога, солдатом чи мисливцем стати просто неможливо.

Залізна Сокира теж стояв посеред натовпу практикуючих солдатів. Він продовжував стверджувати, що був лише мисливцем, але Картер уважним поглядом уже визначив, що десь Залізна Сокира навчився воювати. Його вміння ні в чому не відставали від умінь звичайних лицарів.

Його королівська Високість особисто попросила Картера, щоб той навчив солдатів використовувати нову зброю. Отримавши наказ, Картер навіть спочатку трохи зніяковів, він ніколи раніше не бачив таких багнетів, тому сам з ними поводитися теж не вмів.

Втім, поміркувавши трохи та покрутивши в руках нову зброю, Картер дійшов висновку, що із завданням справитися зможе, зрештою, багнет практично нічим не відрізнявся від короткого списа. А завдяки особливому вістрю, його було використати значно легше.

Через вістря тренування у поводженні зі багнетом було досить своєрідним. Солдатам не треба було вчитися, як за допомогою багнета блокувати та відбивати удари. Єдине, що вони мали тренувати, це тички. Тому лицарі та солдати стали в лінію, і взялися навчатися найзручнішого способу використання багнета, одну ногу поставили трохи вперед, злегка зігнули коліна і синхронно наносили в нікуди тички багнетом, різко спрямовуючи обидві руки зі зброєю вперед, намагаючись при цьому вдарити якомога сильніше.

Таке однотипне тренування було дуже нудним, тому Картер навіть здивувався, коли зрозумів, що солдати діють з ентузіазмом. До початку зими всі вони були лише купкою лінивих і слабких селян, а тепер вони поводилися як добре вишколена група солдатів. Картер вигукував команду, а вони миттєво діяли, і лицарю довелося визнати, що тренувалися солдати набагато важче і з більшим старанням, ніж зброєносці, яких він колись навчав. Звичайно, якби він роздав цим людям по мечу, або, якщо висловлюватись словами Принца, "дав їм холодну зброю", то зміг би перемогти кожного з них у три удари. Але сила волі цих солдатів була гідною заздрості, бо вони вже й так багато досягли.

Після години тренувань Картер наказав стрільцям сісти і трохи відпочити. У цей момент на поле прийшов сам Його Високість у компанії з жінкою, на голову якої було накинуто каптур. Лицар цьому навіть не здивувався, Принц заздалегідь повідомив йому, що на сьогоднішньому тренуванні буде відьма.

Але Картер не знав, що відьма буде така висока, на перший погляд, вона була зросту з Його Високість, але високий зріст її не псував. Він трохи замислився, а потім, прийшовши до тями, наказав солдатам привітати Четвертого Принца.

– Ваша високість! – заволали солдати, піднявши руки вгору.

– Дякую за службу! – привітався з ними Роланд, кивнув і вирушив до Картера, щоб поговорити з тим віч-на-віч. Але в цей момент до Принца раптом кинувся один із солдатів, помітивши це, Картер насупився, поклав долоню на руків'я меча і зробив крок уперед, стаючи між солдатом та Принцом. Найтінгейл відреагувала ще швидше, її рука з'явилася з нізвідки та схопила Принца за руку. Якби щось пішло не так, то вона моментально втягнула б принца в туман.

Але потім усі зрозуміли, що біг до Принца не простий солдат, а Залізна Сокира.

Та й утік він, як виявилося, не до Принца, а до високої відьми, що супроводжує того. Він упав перед нею навколішки. Причому не на одне коліно, що було традиційно в Королівствах, а відразу на обидва, потім ще й низько вклонившись,  схопившись за голову, він пробурмотів:

– Лідер мого клану!

На цій ноті тренування стрілецької команди було вимушено припинено, і люди пішли на несподівану перерву.

*******************************************************************

– Спочатку розкажи, що відбувається.

Роланд невдоволено сидів у себе на троні, уважно спостерігаючи за Картером, Ехо і Залізною Сокирою, що стояли перед ним.

– Дисципліна! Потрібно підтримувати дисципліну! Це найважливіше правило серед патрульних, а тепер і в армії! Залізна дисципліна! Я вже не кажу про "лідера клану". Та навіть якщо ти короля побачив, то нікуди з ладу виходити права не маєш! Це залізна вимога! Для звернень виділено окремий час!

З самого початку Роланду дуже подобалася Залізна Сокира і манера його поведінки. Сьогоднішня провина чоловіка була дуже дивною. Здається, культурні особливості все ж таки поки що переважають над насадженою дисципліною, Залізна Сокира, як виявилося, взагалі не розумів значення слова "дисципліна".

– Ваша королівська Високість, – Залізна Сокира не змогла більше стримуватися, він хотів опуститися на коліно, щоб показати, що він шкодує. Однак він не встиг, уже на середині його руху, його зупинив Роланд.

– Встати прямо! Доповідай.

– Так! – Залізна Сокира нервово проковтнув і почав розповідати, – Я виріс у місті Залізного Піску, і клявся у вірності клану Оша і новому ватажку клану, Срібному Місяцю.

– Ні, Кабаго, я не ватажок! – моментально запротестувала Ехо.

– Ні, ватажку, – заперечив Сокира, – Ваші батько і брат загинули, тож, згідно зі звичаями Оша, з моменту їхньої смерті Ви стали ватажком нашого клану Оша. Коли я почув, що Вас продали в порт Кліруотер, то одразу туди вирушив. Не знайшовши Вас там, я вирішив, що Ви... померли.

– Але я...

Роланд перервав заперечення дівчини:

– Так, по черзі, спочатку нехай Залізна Сокира розповість.

– Я коритися вам до самої своєї смерті, Ваша Високість...

***

Історія була дуже проста, Роланд швидко зрозумів, що там сталося.

Ехо була родом із клану Оша, що жив у місті Залізного піску. Раніше її звали Срібним Місяцем, її батько був лідером клану Оша.

У піщаного народу життя аж ніяк не легке. Місто Залізного Піску могло містити обмежену кількість жителів, тож кожні три роки всі клани мали брати участь у священній дуелі. Шість кланів, що виграли, мали право оселитися прямо в місті, а ті хто програвали жили за його межами, іноді навіть йдучи до самого Зеленого моря. За межами міста жити було дуже небезпечно. Там була вода, й демонічні тварини там теж водилися. Ще там траплялися піщані шторми, які були величезними загрозами для піщаного народу. Тому клани докладали до перемоги всі сили, іноді навіть вдавалися до всіх можливих способів, щоб перемогти на священних дуелях.