Розділ 110

Розділ 110. Битва при Орлиному місті (частина 1)

Крізь густий ранковий туман Тімоті Вімблдон насилу розрізняв прапори, що бовталися на вітрі, які були розвішені на дахах веж.

Він підняв погляд, намагаючись розглянути емблему, намальовану на одному із прапорів. Прапор був зеленим, і на ньому виднівся силует корабля, посипаний коронами, це, безперечно, був прапор його сестри Гарсіїи Вімблдон, найбільший прапор у місті.

Другий прапор був білим, на ньому була зображена змія, що обернулася навколо пагоди, цей прапор належав родині Байєр. Коли Тімоті вперше побачив цей прапор, то відчув, як його переповнює зневага. Ця сім'я приповзла до королеви порту Чистої Води у пошуках захисту, і при цьому в них вистачило нахабства вивісити тут свій прапор!

"Ну нічого, графе Байєр, одного разу я зловлю тебе і примушу зжерти твій власний прапор!" – подумав Тімоті.

Ось і прапор із Баштою Червоного Лева, він належав такій самій безсовісній родині Шит. Зовні Тімоті був абсолютно спокійний, але всередині він вже вирішив, що Елін Шит буде страчений. Втім, як і Томен Байєр. Але перед смертю обидва графи мають поласуватися своїми прапорами.

– Сер Нейман, підніміть мій прапор. Прапор королівства Грейкасл, – наказав Тімоті.

– Як забажаєте, Ваша Величність, – вклонився сер Нейман. Лінден, потім кинувся до воїнів, що стояли неподалік. – Хай живе король. Підняти прапор!

Новоспечений король повернувся, щоб спостерігати за тим, як підіймається його сірий прапор, що майорить на вітрі. Картина на ньому виглядала велично і вражаюче, в середині прапора було чорне коло, в якому було намальовано вежу та дві пари схрещених копій, таким був герб короля Грейкасла.

– Під цим прапором я засуджу до смерті всіх зрадників! Вони будуть покарані за їхні злочини проти трону!

Як тільки Тімоті дізнався про те, що Гарсія оголосила незалежність свого міста, він відразу ж почав готувати їй відповідь, він закликав усі свої наземні війська, додавши до них ще й армію східного Герцога, і наказав їм йти в атаку на Орлине місто. Втім, самовпевненість Тімоті була підірвана стрімкими діями Гарсії. Але попри це зовні новопроголошений король залишався все таким же незворушним, чим зумів завоювати ще більшу довіру з боку своїх міністрів.

На збирання всіх своїх покликаних васалів у Тімоті пішло близько місяця. Шлях на схід зайняв близько тижня, і звідти на дорогу до Орлиного міста в армії пішло ще тижнів зо два.

Так що Тімоті Вімблдон, нарешті, прибув до Орлиного міста лише вчора, на щастя, Демонічні Місяці не дуже сповільнили швидкість пересування, та й дорогу на північ не сильно завалило снігом. Ситуація тут була практично протилежною до Прикордонного міста. Через холоди тутешні дороги не блокувалися, а, навпаки, ставали ще міцнішими та зручнішими, тому вози з їжею та піші солдати пересувалися дуже швидко.

Армія у Тімоті була дуже великою, у ній були і його власні воїни, і лицарі зі столиці, і навіть спеціально найняті Герцогом Френсісом воїни. Загальна кількість воїнів була десь близько шести тисяч, вони були поділені на три батальйони. Тисяча солдатів були дуже добре підготовленими та озброєними лицарями. Тімоті завдяки своїй розвідці знав, що армія Гарсії не перевищує трьох тисяч воїнів, і більшість із них були простими вільними людьми з порту Чистої Води.  Одним словом, вони були лише фермерами та торговцями, які в паніці схопили першу зброю, що попалася на очі. Загрози лицарям Тімоті вони не становили жодної.

Коли міністр фінансів короля, Артур Голддесс дізнався про бойові плани Тімоті, він відразу ж почав протестувати. Після закінчення Демонічних Місяців найголовнішим пріоритетом держави були посіви, тож якби Тімоті набрав би собі воїнів із селян, то завдав би шкоди кількості майбутнього врожаю.

Погодившись із цим аргументом, Тімоті не став змушувати своїх васалів гнати у бій селян. Натомість васали мали на свої гроші найняти вільних бійців, і відправити до столиці їх,

– Та вона ж збирається тікати!

Герцог вдумливо глянув у далечінь і відповідно кивнув:

– Найімовірніше, це саме так. Це можна розглядати, як її останнє слово. Орлине місто не може витримати облогу, тож якби Гарсія спробувала захищати стіни, то ми запросто б здобули перемогу. Все вийшло так, як Ви і припускали вчора на бойових зборах, вона здивувалася, що ми так швидко прийшли, – засміявся Герцог.

– Ми прийшли якраз вчасно, – заявив Тімоті. – Вона не змогла б вночі нічого зробити, навіть якби дуже хотіла.

– Ви маєте рацію, маршували ночами це табу. Якби її армія зробила вночі хоч один крок, то ми змогли б атакувати першими та миттєво розбити її людей. А якщо війська вночі втрачають бойовий дух, то потім вони навряд чи зберуться. Та навіть якби вона після цього втекла назад до порту Чистої Води, то тільки відстрочила б неминуче.

– Загалом, моїй дорогій сестричці довелося чекати ранку, щоб скомандувати війську відступити, – Тімоті задоволено розглядав Орлине місто. Той наче чекав, поки король його візьме. Мабуть, Гарсії зараз було дуже сумно, вона так старалася, і все одно програла.

Гарсія надто сподівалася на цей символічний статус Орлиного міста. Вона дарма надіялася на удачу, розміщуючи тут своїх солдатів. Втім, вона думала, що, утримуючи у своїх руках стратегічно важливе у торгівлі та постачанні місто, їй буде легше завоювати вірність південній знаті. Але кожен плюс був урівноважений мінусом, у всьому був свій ризик. Тімоті вирішив схитрувати, і послав навмисне повільну і помітну армію диверсантів іншою дорогою, в той час, як сам дуже швидко вів кавалерію найкоротшим шляхом.

Провізію для диверсантів везли на возах далеко позаду самої групи людей. Коли вони нарешті дійшли до будинку Герцога, то до них приєдналася ще і його особиста кавалерія. Вони обійшли Орлине місто і наблизилися до нього з протилежної від основної армії Короля сторони. Головною місією диверсантів було заблокувати всі дороги та не дати шпигунам Гарсії передавати їй інформацію.

Але велику армію довго приховувати не вдалося б, тож Гарсія, мабуть, знала про неї ще за два–три дні до прибуття Тімоті до Орлиного міста. Сьогоднішня її спроба до втечі дуже вже нагадувала поспішний і непродуманий крок. Пішки від Орлиного міста до порту Чистої Води можна було дійти за добу, тож навіть якби вони й побігли, то Тімоті зміг би їх наздогнати й поламати силою своєї багатотисячної армії. Воїни Гарсії просто не зможуть чинити гідного опору.

Втім, якщо Гарсія кине своє тритисячне військо і побіжить одна, то вона цілком має шанс втекти від Тімоті. Поодинці їй буде простіше залишитися живим і повернутися до порту Чистої Води.

"Навіть якщо вона й побіжить, то я швидко закінчу весь цей фарс", – невдоволено подумав Тімоті.

– Ваша Величність, згідно з накиданим раніше планом, тут нам слід розділитися, – сказав Герцог Френсіс. – Ви ж чекатимете мене десь у внутрішній частині міста, відразу як обійдете місто і проб'єтеся через південні ворота? Якщо ми раптом натрапимо на гідний опір, то доведеться трохи затриматися.

– Я все одно вважаю, що атакувати треба з південного заходу, – відповів Тімоті. – Для лицарів буде складно рухатися вузькими вулицями, і я впевнений, що Гарсія подбала про те, щоб блокувати якнайбільше вулиць. Навіть якщо нам доведеться обійти та дочекатися ночі, ми все одно їх не проґавимо. Переловимо і переріжемо.

– Тоді я вирушаю, Ваша Величність.

– Будьте обережні, – нагадав Тімоті. – Навіть якщо Гарсія і не залишила в місті воїнів, пасток вона вже точно могла наставити. Ще будьте уважнішими на вузьких вулицях, у будинках можуть залишитися люди, які в будь–який момент можуть вискочити та атакувати вас. Ріжте всіх, кого знайдете, в живих не можна залишати нікого, щоб це не стало загрозою для Вашої безпеки.

– Ха–ха–ха, – голосно засміявся герцог. – Ваша Величність, не турбуйтеся, я брав участь у таких багатьох битвах пліч–о–пліч з вашим батьком, і перерізав так багато ворогів, але жодного разу не був поранений! – Він махнув рукою і наказав своїм воїнам, – В атаку!

Війська за ним перебудувалися, розбилися на кілька дрібних груп, кожну з яких очолював лицар, і вирушили у бік Орлиного міста. У передніх рядах йшли вільники, за ними – озброєні найманці, які й були основною силою у цій облозі. Лицарі Герцога були зосереджені на командах, відданих Френсісом.

Як тільки основна армія почала штурмувати стіни, Тімоті взяв рицарів і їх зброєносців, що залишилися, і вирушив на південний захід.