Розділ 117

Розділ 117. Переслідування (частина 1)

Це перший раз, коли Картер особисто бачив таку битву.

Загін із трьох сотень лицарів навіть не зумів дійти до першої лінії оборони, армії Принца, їх легко знищили.

Лицарі не зуміли навіть підійти до зони прострілу воїнів-мисливців, вона починалася на відстані п'ятдесяти метрів від першої лінії захисту, тому з рушниць поки що постріляти не вдалося. Принц заборонив стріляти з рушниць раніше, ніж ворог виявиться від них на позначці 50 метрів.

Чотири гармати повністю придушили атаку супротивника десь на відстані сотні метрів від них. Там, між відмітками сто п'ятдесят і сто метрів валялося близько двадцяти трупів, скалічених так, ніби вони на повному ходу влетіли в стіну. І всі ці люди за життя належали, як і він, до найсильнішої категорії бійців - лицарів. Саме тому вони змогли втримати контроль над своїми кіньми під  ревом гармат.

Картер навіть зрадів, що йому пощастило не опинитися серед тих лицарів. Щось усередині нього говорило, що війни у ​​майбутньому виглядатимуть зовсім інакше. Сходження Роланда Вімблдона на трон тепер не було лише простим питанням часу, адже Принц мав таку потужну силу.

Подивившись на те, що залишилося від доблесних лицарів, воїни Першої Армії відчули, що їх нудить, декого навіть рвало. Втім, якби вони вбили супротивників у ближньому бою, то не стали б так реагувати. Понівечені останки загиблих лицарів наводили куди більше страху, ніж простий убитий ножем ворог, тому реакція воїнів Принца була недивною. Картер махнув рукою декільком своїм воїнам, щоб вони знайшли та повернули відірвані кінцівки тілам загиблих, а сам з іншими людьми зайнявся пошуком рицарів, що залишилися в живих.

Сонце поволі опускалося за гірські вершини. Картер, уважно подивившись на криваво-червоне небо і ворон, що ширяли над далекими лісами, несподівано злякався від думки, що прийшла в його голову, яка вганяла в смуток і тугу.

Щойно закінчилася епоха лицарів!

Герцог Райан все ще не міг прийти до тями.

Він не розумів, чому раптом зазнав такої страшної поразки. Та ще й від кого? Від лінії захисту, яка була не товщі цибульної шкірки! Зазвичай вистачило б єдиного тичка пальцем, щоб вони прорвалися крізь подібний захист, але сьогодні щось пішло не так, і його власні лицарі  виглядали так, наче з самим Дияволом зустрілися. Втім, Герцог Райан їх навіть звинувачувати не став, особливо з огляду на те, що на вістрі атаки перебували його елітні лицарі.

Особиста варта Герцога навіть власноруч зарубала кілька дурнів, які в нападі жаху бігли прямо до Герцога. Сам же Герцог так і не зміг закликати всіх до порядку, якби голосно він не волав, і які б кари на їхні погані голови не обіцяв. Зневірившись, Герцог влився в загальний потік втікачів і теж відступив. Бігти, стрімголов, натовп припинив лише за десяток миль.

З настанням ночі Герцог вибрав місце для встановлення табору. Солдати запалили смолоскипи, щоб дати лицарям і найманцям зрозуміти, куди слід повертатися, але навіть після цього багато хто зник безвісти. Справи йшли дуже погано, особливо з урахуванням того, що вільники, ні секунди не вагаючись, поїхали прямо на каретах з провізією, тому воїнам, що залишилися в таборі, довелося забити кілька коней, щоб забезпечити себе їжею на цю вечерю.

У найбільшому наметі в таборі юрмилися п'ять представників знатних сімей, які з жахом на обличчі дивилися на Герцога Райана. Втім, сам Герцог був наляканий не менше.

- Хто знає, що то за нова зброя така? Ці штуки набагато кращі навіть за арбалети, та й кидали вони не каміння, так що це не можуть бути катапульти чи требушети... — заговорив Герцог, дивлячись на Рене. - Ти ж був у перших рядах, ну-но, розказуй.

- Мій Лорде, я... Я не зміг чітко розглянути, - відповів Рене. - Я зрозумів тільки те, що після кожного ревіння наші люди падали гронами. А вже на останньому реві й сталося так, наче лицарі зіткнулися з невидимою стіною на повному скаку. На додаток: я бачив, що в деяких із лицарів були відірвані руки, ноги чи голови. Це було схоже на... - він на секунду замислився. - Ніби яйце скинули на землю з високого муру.

- А чи не відьма там замішана? - з жахом прошепотів граф.

- Ні, - відповів Герцог. - Всі мої лицарі носили з собою Медальйони Божественної Кари, так що сила відьом на них просто не подіяла б. Це точно були не відьми, камені ж роблять із них звичайних простих жінок.

- Ой, ось що, сер! - раптом заговорив Рене, дещо згадавши. - Перед тим, як я почув гучний вибух, я побачив чотири вози, що стояли в ряд, на яких стирчали довгі залізні труби. З них ішов дим, ще вони світилися червоним.

- Залізна труба? Дим? Червоне світло? Один я подумав про церемоніальну гармату? – скептично поцікавився граф Елк.

Герцог, звичайно ж, знав про церемоніальну гармату. Раніше тільки Король стріляв з такої гармати перед початком якихось масштабних святкувань, але в ці дні їх почали використовувати буквально всі, вони були доступні будь-якому Лорду. Навіть у самого Герцога у замку були дві такі бронзові гармати, він стріляв із них порохом. Але той звук, з яким стріляли гармати Герцога, ні в яке порівняння не йшов із сьогоднішнім ревом на полі бою.

- З церемоніальної гармати лицаря не вб'єш, - заявив граф Хонісакл. - Неважливо, що там принц використав - він примудрився перемогти нас. Що ми будемо робити далі?

Почувши це, Герцог Райан кинув невдоволений погляд у його бік, аж надто його слух дряпнуло слово "Поразка", висловлене графом.  

- Ми не програли, - сказав він. - Виграти битву не означає виграти війну. Нам треба повернутись у фортецю, там я зможу зібрати нову армію. А поки я це робитиму, то ще й заблокую рух торгових кораблів Червоноводною річкою.

Без постачання їжі Прикордонне місто і місяця не протягне. Як тільки Принц виведе мешканців свого міста на пошуки їжі, їх відразу оточать і переб'ють лицарі Герцога.

Він рано чи пізно переможе, як того й хотів. Сьогоднішня поразка від такого дрібного містечка була практично неможлива! Мрія Герцога про управління всією північчю луснула, як мильна бульбашка. Чорт! Якщо він колись зловить цього виродка Роланда Вімблдона, то особисто розріже його на мільйон дрібних шматочків.

- Але мій лорд, Червоноводною річкою ходять не тільки наші кораблі! Вони йдуть і з Вербового міста, Червоноводного міста та з хребта Загиблого Дракона! Якщо ми перекриємо рух, то буде катаст... - Граф Хонісакл був не в захваті від перспектив.

- Я скуплю все. Не має значення, хто, що і кому щастить продавати. Усі залишаться задоволені, - сердито заявив Герцог. - А тепер все швидко по своїх наметах і спати, завтра з раннього ранку ми вирушаємо назад. Усі, у кого не залишилося коней, залишаться позаду, щоб очолювати найманців.

"Вночі ніхто пересуватися не може, навіть якщо Четвертий Принц збирається за нами в погоню. Навіть він пуститься в дорогу з раннього ранку, то спочатку йому доведеться зіткнутися з найманцями. Навіть якщо ті люди після першого ж бою помруть, у мене все одно залишається ще купа людей, щоб мене захищали», - подумав Герцог.

Наступного дня Герцогу не надійшло жодних новин про Четвертого Принца. Щоб переконатися, що його не переслідують, Герцог навіть відправив на розвідку своїх вірних шпигунів, які повернулися з тією ж інформацією. Це його злегка заспокоїло, напевно, нова зброя Принца має таку саму проблему, як і требушети, вона настільки тяжка, що не може бути легко транспортована на великі дистанції, так що її можна використовувати тільки в захисті. Для атаки у Принца залишається лише купка шахтарів із гострими паличками, тож бездумно кидатися в атаку він не буде.

О третій годині дня Герцог наказав лицарям стати на привал і чекати, поки їх наженуть інші. Всі найманці та вільники, що залишилися, підтягнулися в табір тільки до заходу сонця, приєднавшись на привалі до шістдесяти шести лицарів, що залишилися у Герцога. Потім табір заворушився – люди намагалися швидко встановити намети.

Герцогу треба було протягнути лише одну цю ніч, а завтра він галопом дістанеться фортеці Довгої Пісні, і опиниться в безпеці, за своїми дев'ятиметровими стінами з вапняку і під охороною сотень стражників. Навіть якщо Принц і зможе використати свої далекобійні гармати, Герцог йому відповість одним махом із требушетів, встановлених із внутрішньої сторони стін. Цього Принц просто не витримає.

Втім, весь день Герцога переслідувало якесь почуття дискомфорту, ніби за ним хтось здалеку стежив.

"Може, це просто мені здається, і я просто перенервував?"

Наступного ранку Герцога розбудила стрілянина.

Коли він вискочив із намету, то побачив, що всюди туди-сюди снують люди. Вони прикривали голови руками та намагалися розбігтися, наче щури. Іноді Герцог бачив, як у небо бризкали цівки крові. Поглянувши на захід, Герцог побачив там вишикуваних за якоюсь дивною схемою та одягнених у дивну форму, тихих солдатів ворога. У цей момент у його голові промайнула єдина думка:

"Як вони нас наздогнали?!"

Чому цих солдатів не помітили послані вчора Герцогом на розвідку лицарі?

- Мій Лорде, Вам треба бігти! - заволав хтось з особистої охорони Герцога, підвівши до нього коня.

Почувши цей крик, Осмонд Райан отямився від думок і моментально скочив на коня, стрімко полетів за стражником на схід. Втім, незабаром після того, як вони покинули табір, вони побачили ще один ворожий бойовий загін.

Воїни були одягнені в таку саму шкіряну уніформу, в руках вони тримали якісь дивні короткі ціпки. Цей загін теж стояв у два ряди, у солдатів навіть вираз обличчя був абсолютно однаковий.

Раптом Герцог почув бадьору ритмічну мелодію, і воїни Принца замаршували прямо до нього, зовсім не ламаючи лад.