Розділ 128

Розділ 128. Перевірка таблетки

– Потім вона схопила меч убитого Судді, заколола Фарію і розрубала другого стражника навпіл, навіть його меч розколола надвоє. Але, на жаль, свист першого підняв тривогу у всьому монастирі, і до нас бігли багато охоронців з лампами. Дівчина зірвала з Фарії одяг і загорнулася в неї, схопила зброю одного з убитих чоловіків і повільно пішла у напрямку до охоронців, що бігли до неї. Одна.

– Я сиділа в залитій кров'ю кімнаті ще деякий час, але потім, нарешті, отямилася від шоку. Я виявила, що один з убитих чоловіків був монастирським ключником, і у нього були ключі від входу до монастиря, так що я витягла їх із його скинутого на підлогу одягу. Ще я зірвала у них з шиї все каміння – я не знала, який ефект вони мають, тільки думала, що зможу продати їх за недорого, адже вони такі гарні. Монастирські няньки, сторожа та Судді відволіклися на бій з тією дівчиною, тож я непоміченою прослизнула до вхідних дверей. Там мені довелося навмання випробувати ключі, і підійшов далеко не перший. Нарешті я знайшла потрібний і втекла з монастиря.

– Потім мені вдалося продати лише один камінь, бо решту вкрали. Мені дісталося десять срібних роялів, які заплатили за камінь. Через два роки я дісталася регіону Морського вітру, і мені довелося припинити тікати. Там і сталося моє пробудження, – Венді ненадовго замовкла. – Ну ось. Це моя історія.

Найтінгейл просто мовчки тримала Венді за руки, а потім запитала:

– Що ж сталося з рештою дівчат у церкві?

– Може, вони загинули. Або їм удалося врятуватися, як і мені. Я тоді попитала, але Церква заявила, що в монастирі сталася пожежа і тому її закрили. Ніхто не знав і не цікавився тим, що сталося з дівчатами. Їх просто... забули.

Обійнявши Венді, Найтінгейл заспокійливо заговорила:

– Ну тепер у тебе є ми. Все буде добре, Венді, лягай спати.

Венді мовчала досить довгий час, а потім лише тихо зітхнула.

Наступного ранку Роланд, позіхаючи, заявився у свій кабінет, і побачив там Найтінгейл. Відьма як завжди сиділа поруч із робочим столом Принца, але сьогодні у неї на обличчі був дуже серйозний вираз.

– Ну, і що трапилося?

– Ви коли-небудь чули про "виключення"? – поцікавилася вона.

Побачивши, що Принц заперечливо похитав головою, Найтінгейл переказала йому почуту вчора історію.

– І якщо це було не пробудження, то я навіть і не знаю, як молода дівчина зможе так легко позбавити життя величезного воїна з Армії суддів.

– Відьма, яка не піддається впливу Медальйона Божественної Кари... – почувши розповідь Найтінгейл, Роланд ненадовго замислився. Потім він спробував надати тій незнайомій відьмі категорію. – Може, вона була із першої, самодостатньої категорії відьом?

– Що? Яка категорія?

Роланд вийняв із ящика столу шматок пергаменту і передав Найтінгейл:

– Я давно зробив просту класифікацію ваших здібностей, поділив її на категорії. Відьма із самодостатніми здібностями постійно поглинає магію і стає сильнішою. Попри те, що магія покращує фізичні дані будь–якої відьми, у самодостатніх цей ефект найпотужніший. Якщо я все вірно зрозумів, то Церква стала б вважати Скролл таким самим винятком.

– Скролл?! – Найтінгейл не повірила. – Але ж вона...

– Так, вона не може воювати, – Роланд закінчив за Найтінгейл речення. – Але моя класифікація не судить за силою відьми, та і я не впевнений, що вона вірна, це лише мої здогади та припущення. Самодостатні відьми можуть завдати Церкві чимало неприємностей. Та дівчина могла знищити загін Суддів, навіть якщо вони й були захищені медальйоном. До того ж напевно, вона могла б стерти з землі якийсь храм у невеликому місті. Але, зрештою, людські сили обмежені, та й відьом з таким самодостатнім типом дару набагато менше, ніж відьом з двома типами магії, що залишилися. Якби було навпаки, то ці відьми ганялися б за Церквою, – Роланд говорив легко і впевнено, але він думав про таблетки та почував себе вже не так впевнено, як раніше.

За останні сотні років з'явилося дуже мало самодостатніх відьом, а зараз їх і десятка не набереться, мабуть. Якби дві–три такі відьми зібралися разом, то змогли б влаштувати Церкві чималі неприємності. Наприклад, можна скористатися тим, що під час демонічних місяців Церква кидає всі свої сили на захист Гермеса, тому відьми цілком могли б атакувати храми та собори в інших містах. Вбивати священників, няньок та інших. Кілька років таких "терактів", і Церква зменшила б послідовників.

Але, за винятком історії Венді про відьму виключення, Роланд ніколи не чув про те, як відьми б завдавали удару у відповідь по Церкві. А той будинок, у якому провела дитинство Венді, потім підпалили (швидше за все, це була сама Церква), а всі жінки та дівчата звідти кудись зникли.

"Церква ніколи не сидить без діла", – подумав Роланд. – "Може, вони вже й зуміли знайти зброю проти відьом виключень. І, мабуть, ті таблетки – одна з них".

Роланду просто необхідно було випробувати таблетки.

Прийшовши до такого рішення, Роланд викликав одного зі своїх стражників і відправив його до в'язниці, щоб той привів якогось ув'язненого, заразом і Картера захопив.

Принц вирішив провести тест десь за межами міських мурів.

Про всяк випадок він наказав чотирьом солдатам Першої Армії оточити тестове поле і бути постійно напоготові.

Окрім Принца та Найтінгейл на полі були ще Анна та Нана, але вони стояли ближче до стіни. У в'язня, на якому вирішено було випробувати таблетки, не було Медальйона Божественної Кари, тому в разі чого Анна могла втримати його в вогненній клітці, а Нана могла б потім його підлікувала.

– Давай без жодних проблем, гаразд? – Роланд нахилився до Картера, який стояв поряд зі стіною. – Не недооцінюй свого супротивника!

– Ваша Високість, мій ранг лицаря мені не за гарні очі видали, – сказав Картер, одягаючи на голову шолом. – До того ж у мого супротивника лише дерев'яний меч, він мені їм багато шкоди не завдасть.

Тестовий ув'язнений був засудженим до смерті, як вбивця та грабіжник, але Роланду не подобалася ідея тестування таблеток на людині. Він запропонував ув'язненому, якщо той погодиться брати участь у тесті, то Принц виплатить його сім'ї п'ять золотих роялів. Злочинець вагався лише кілька секунд, а потім одразу ж погодився на всі умови.

Картер сподівався, що його супротивника теж одягнуть у зброю і видадуть залізний меч, щоб хоч трохи зрівняти сили, але Роланд, не замислюючись, заборонив це робити. Нема чого давати вбивці гострий меч, це тільки збільшить його небезпеку для інших. А якщо у злочинця вистачить вправи відрубати Картеру голову, то навіть Нана в такому разі не зможе допомогти. А броню було вирішено не давати для того, щоб випробувати, чи справді чорна пігулка збільшувала опірність до болю.

Ув'язнений проковтнув пігулки, і вираз його обличчя одразу ж змінився. Вени на його лобі та руках посиніли, а шкіра сильно почервоніла. Він почав дуже швидко дихати. В'язень узяв дерев'яний меч і почав спокійно чекати, поки Картер почне діяти. І раптом він кинувся вперед, і його швидкість була порівнянна зі швидкістю вовка, що біжить! Щоразу, коли він торкався ногами землі, під його ступнями залишалися неглибокі вм'ятини.

Навіть Картер від такого видовища дуже сильно очманів, але все–таки встиг відступити вбік, одночасно з цим завдавши косого удару. Цим він змусив ув'язненого змінити траєкторію, інакше Картер би просто розсік тому всю грудну клітину.

Але ув'язнений, попри свою сутність жорстокого вбивці, все–таки не проходив армійської підготовки. Тому йому не вдалося до кінця ухилитися, і він таки відхопив непоганий удар по грудях, і з порізу моментально почала сочитися кров. Зазвичай така рана дуже сильно вплинула б на бойові можливості людини, але в'язень продовжив рухатися, як ні в чому не бувало, ніби взагалі не отримавши жодних ран. Він раптом змінив тактику і, вкотре проходячи повз Картера, раптом витяг руку в бік меча Картера. У той момент Картер міг помітити лише тінь суперника, тому він підсвідомо перевів меч у позицію, що парирує, і раптом його вдарило, відкинувши на два кроки назад. Дерев'яний меч ув'язненого врізався в меч Картера і розлетівся на безліч шматочків.

– Ну я зовсім трохи напружився, – Картер махнув трохи онімілою рукою. – Дайте йому ще один меч!

Ув'язнений меч не взяв. Він різко повернувся і кинувся до лісу, і за лічені секунди вже відбіг від Картера настільки, щоб той його не дістав. Він біг зі швидкістю коня, і навряд чи звичайні люди змогли б його наздогнати. Вбивця витягнув руки вперед і побіг прямо на солдата, який готувався стріляти. Солдат вистрілити не встиг, тому втікач відштовхнув його убік.

Солдат закряхтів і відлетів. В цей момент решта стрільців нарешті вистрілила і потрапила в втікача, так що на його тілі з'явилися криваві рани, але швидкості він від цього не зменшив. Він швидко вибіг з оточення і за кілька секунд був уже за кілька десятків метрів від солдатів.

– Не дайте йому піти! – заволав Картер. – Коня мені!

Але Картер навіть не встиг ще піднятися на коня, як раптом втікач різко зупинився і здивовано дивився собі на живіт. Там був величезний розріз, через який назовні посипалися кишки втікача.

З останніх сил втікач повернувся і побачив жінку, що стоїть позаду нього, одягнену в білий плащ. В руках у неї був срібний кинджал. Втікач не зрозумів, звідки ця жінка там узялася.