Розділ 135

Розділ 135. Починаючи з основ

"Дияволів стає дедалі більше, а нас – дедалі менше".

"Священне місто Такіла вже впало під натиском ворогів, нам залишилося лише одне – розбігтися хто куди".

"Ми бігли через гори та через річки, намагаючись втекти якнайдалі від Брам Ада".

"Але куди ми побіжимо наступного разу?"

– І що ти думаєш із цього приводу? – Поцікавився Роланд у Скролл, закриваючи ілюзію стародавньої відьомської книги.

– Ну, якщо припустити, що лицар все запам'ятав правильно, то це було б дуже вдалим збігом, – Скролл на кілька секунд замовкла, розмірковуючи. – Зміст карти та написи в стародавній книзі збігаються, це доводить лише одне: Церква одного разу ступила на пустки і якось примудрилася збудувати там захист проти дияволів. А зазначені на карті точки, мабуть, це захисні чи спостережні вежі, склади та інше.

– Ти хочеш сказати, що... Це не мапа скарбів?

– Звичайно, ні. Церква ж, зрештою, не банда розбійників чи піратів, їм не потрібно ховати свої скарби. Вони просто залишили своїм майбутнім нащадкам карту розташування ключових точок.

Роланд кивнув:

– Ага... І ось вона тепер у нас.

– Але мені не зрозуміло, чому Церква не описала у своїх книгах цей часовий проміжок... Думаю, що ті східні руїни, в яких ми знайшли книгу, насправді не єдині, – вголос думала Скролл. – Якщо позначки на карті і справді означають різні споруди, то шанси на те, що ми, через стільки часу, зможемо знайти там хоч щось, дуже невеликі... Втім, якщо ті споруди мали підвали чи погреби, то, думаю, там хоч щось збереглося, ми цілком можемо в них виявити щось цікаве.

– Наприклад?

– Наприклад, пояснення тому, чому Церква зараз приховує інформацію про існування Дияволів? Чому вони б'ються з ними, але нікому про це не говорять? – Жінка на момент замовкла, і невпевнено продовжила. – І... Чому вони звуть нас, відьом, посланцями Дияволів і навіщо вони нас убивають?

Роланд не знав, як можна заспокоїти схвильовану відьму, так що він ненадовго замовк, а потім повільно заговорив:

– На жаль, лицар не впевнений, чи точно він зобразив карту. Він ще сказав, що вона не від руки була намальована.

– Ви хочете відправити до нього Найтингейл додому, щоб вона подивилася?

– Ні, це не дуже гарна ідея, – похитав головою Роланд. – Лицар сказав, що карта передавалася з покоління в покоління вже багато років. Можливо, що кімната, в якій вона розташована, вщерть набита Божественним камінням Відплати... Ну, чи якимось іншими пастками, — потім він тицьнув пальцем у трикутник на карті. – Зараз ми до цього місця дістатися ніяк не можемо. Якщо це наші шахти, то від них йти до шестикутної зірки близько п'ятдесяти кілометрів, це приблизно як від Прикордонного міста до фортеці Довгої Пісні. Ми всі, крім Блискавки, звичайно, повинні будемо провести в дорозі як мінімум два–три дні. Що ми робитимемо, якщо зустрінемо дорогою цих самих дияволів? Я не хочу, щоб з вами знову сталося якесь нещастя!

– Ну, так пошліть Блискавку, хай політає над лісом, може чого і знайде? – Запропонувала Скролл.

– А це добрий варіант, – Роланд одразу ж підвівся. – Як тільки вона повернеться, пошлю її на це завдання. Втім, зараз я вирушаю до Північних Шахт, а ти йди готуйся до наступного уроку. Якщо тобі потрібно більше копій книг, то сходи до Сорайї, вона допоможе. І не забудь зібрати їх усіх увечері на ще один урок.

Тепер, коли сам Роланд уже відвів кілька уроків з елементарних дисциплін, він цілком міг передати тягар викладання Скролл. Вона вміла зрозуміло читати й писати, і могла відтворювати з пам'яті все, що колись бачила чи чула, так що з цими можливостями відьма мала величезний учительський потенціал.

– Так, Ваша Високість, – сказала Скролл, вклонилась і пішла.

Експериментальна та виробнича зони біля Північних шахт за розміром тепер були вдвічі більшими, ніж до цього. Ями в землі, що були потрібні для гармат, так і не закопали. Доїхавши до експериментальної зони, Роланд відразу ж побачив Ганну, що практикується. На столі поруч із дівчиною лежали дві речі, які здалеку виглядали як металеві труби.

Принц миттєво їх схопив і почав вивчати: труби були ідеально круглими, а їх поверхня – гладкою, без будь–яких пір і нерівностей. Отвір у центрі труби був однаковий з обох боків, і крізь нього з легкістю проходило сонячне світло. Вирішивши перевірити товщину стін, Роланд засунув пальці в отвори та виявив, що стіни були однієї й тієї ж товщини.

Роланд не міг не захопитися роботою дівчини:

– Як тобі це вдалося?

– Дивіться! – Ганна схопила один із металевих брусків, акуратно поклала його собі на долоню і направила нитку свого чорного полум'я в один кінець бруска, незабаром висмикнувши її з іншого. Потім вона змусила вогонь повернутися навколо, і незабаром ідеально круглий отвір був готовий.

"Яка дивовижна магія!" – подумав Роланд. – "Вона розрізає метал розжареною ліскою, і при цьому точність і рівень контролю вражають! Одна лише Ганна зможе підштовхнути індустріалізацію на такі висоти, на які я поки що і розраховувати не наважувався!"

Намагаючись впоратися із захопленням, Роланд запропонував:

– Проведімо кілька простих експериментів.

"Прості експерименти" являли собою випробування можливостей магії, її сили та тривалості.

Найтінгейл теж вирішила взяти участь у випробуваннях, вона раптом з'явилася з туману і почала спостерігати процеси зміни магії в тілі Ганни.

Результати показали, що попри значний приріст потужності магії та тривалості її використання, Ганна могла керувати своїм вогнем на тій самій відстані, що й до зміни магії. Максимальна межа була п'ять метрів, але тільки в межах трьох метрів дівчина мала утримувати ідеальний контроль.

Її магічні можливості так само належати до категорії призовних, так що все ще могли бути заблоковані Медальйоном Божественної Кари. Як тільки Ганна намагалася підвести полум'я до Медальйона, воно відразу зникало.

І якщо вона не зможе розвинути магію до того рівня, коли буде здатна її викликати, то Медальйони так і залишаться для неї непереборною перешкодою.

Але попри це, нові можливості Ганни все ще були жахливо корисними. Її чорне полум'я може значно полегшити процес виробництва частин для індустріальних машин, а те, що дівчина могла ще й створювати різні інструменти, означало, що сам процес виробництва буде ще й прискорений.

Втім, одна людина не могла тягнути на собі величезне виробництво індустріальних машин. Карл, наприклад, уже закінчив будівництво однієї з печей на пагорбі біля Шахт, але в результаті експериментів з'ясувалося, що глиняну цеглу в ній виробляти хоч і вийде, але для цементу температура в печі надто маленька. Так що Ганна досі була відповідальна за виготовлення необхідного цементу, на щастя, після дня її дорослішання дівчині більше не потрібно постійно сидіти в курній кімнаті, щоб зробити цемент твердим.

Але Роланд уже прикинув, як можна досягти потрібної температури в печах. Наприклад, за допомогою парового двигуна можна було роздмухувати вогонь у печі, при цьому не даючи гарячому повітрю вийти, щоб зменшити тепловтрати. Але зробити ще один паровий двигун вони без Ганни не могли, саме дівчина була відповідальною за виготовлення безлічі необхідних запчастин.

Цілком можна було сказати, що на плечах Ганни лежало виробництво індустріальних машин. Якщо вони раптом втратять дівчину, то мрія про індустріалізацію розсиплеться прахом за мить.

Роланд зробив усе можливе, щоб вижити під час Демонічних місяців. І тепер, коли небезпеки у вигляді демонічних тварин більше не існувало, і Роланду вдалося збільшити населення Прикордонного міста і кількість грошей у його скарбниці, він, природно, захотів змінити ситуацію.

– Отже, почнемо з найпростіших речей.

Він попросив Ганну вирізати металеву пластину шириною два пальці та висотою один міліметр. Потім він наніс на пластину сантиметрові позначки – вийшла лінійка завдовжки десять сантиметрів. Потім Ганна вигравіювала на пластині позначки, причому відстань між відмітками була абсолютно однаковою.

Лінійка була лише початком для Роланда. Він хотів зробити ще безліч різних засобів вимірювання, щоб міряти як відстань, так й вагу. Потім він запише стандартні одиниці виміру в усі підручники та інструкції, і незабаром вони широко використовуватимуться в Прикордонному місті.