Розділ 138

Розділ 138. Створення Міністерства сільського господарства.

Ліс на південь від Червоноводної річки був, нарешті, практично повністю очищений, і день, коли ту територію можна було б засіяти, наближався.

Щоб полегшити людям перетин Червоноводної річки, Роланд наказав побудувати практично стометровий понтонний міст. Його збудували з десятків дерев'яних плотів, пов'язаних разом товстими мотузками. Роланд наказав загострити краї плотів, щоб зменшити їхній опір водному потоку. Мотузки були обв'язані навколо чотирьох дерев'яних стовпів, що стоять по обидва боки річки, фіксуючи позицію плотів у воді. Між кожними плотами було прокладено по чотири довгі дерев'яні дошки, що з'єднують плоти – довжиною і шириною дошки були по два метри, так що кожна секція моста була завдовжки два метри, а шириною чотири.

Побудувати понтонний міст з дерева було нескладно, та й термін служби у нього не був таким маленьким, поки рівень води коливається не сильно, мотузки не зношуються. Наприклад, цей міст запросто можна було використовувати протягом двох–трьох років, тутешнє дерево було дуже міцним та надійним. Доказом цього служив і пірс Прикордонного міста, він теж був складений з деревини гігантських дерев, що ростуть у лісі неподалік, і вік пірса дорівнював віку самого Прикордонного міста. Попри те, що при ходьбі по ньому пірс рипів, зовні жодних ознак руйнування не було видно.

Першу очищену від дерев територію на західній стороні мосту було надано для експериментів Лівз. Тепер густий ліс не ховав дівчину від цікавих очей, тож територію закривали своїми спинами воїни Першої Армії. За останні кілька днів Лівз практично весь свій час провела тут, відлучаючись тільки на сон, школу та їжу. З вікна свого кабінету на третьому поверсі замку Роланд міг невиразно розглянути, що ж там таке діялося. Пшениця росла з жахливою швидкістю, ще вранці паростки були зеленими, а надвечір вони вже остаточно дозрівали та відливали золотом.

Через магію пшениці для повного дозрівання був потрібний лише один день після посіву. Якби це помітив хтось зі сторонніх, то запросто впав би на коліна і заволав про те, що він побачив диво.

Усвідомивши, що всі його плани вже втілені в життя: і території, і населення, і навіть посіяна пшениця, – Роланд вирішив, що час зайнятися останньою проблемою – наглядом.

І Роланд наказав покликати його вічно зайнятого міністра Берова.

І як тільки Беров увійшов до кабінету, Роланд поцікавився:

– Твій головний учень вже має бути здатний тебе замінити, чи не так? Мені потрібно організувати в ратуші два нові управління.

– Ваша Королівська Високість, але... У нас немає стільки народу, – заперечив Беров.

"Так, а раніше ти спочатку зі мною погоджувався, а потім ми разом опрацьовували деталі... А тепер одразу починаєш скаржитися!" – невдоволено подумав Роланд, але ні на мить не змінив вираз обличчя.

– Чому раптом народу немає, я ж вам нещодавно виділив групу лицарів?

Нещодавно Роланд, за результатами опитування полонених лицарів, виявив, що читати та писати вміють понад п'ятдесят із них. Звичайно, так багато вчителів йому не потрібно, тому, опитавши їх ще раз, Роланд вибрав дев'ятьох лицарів у вчителі, а решту відправив учнями до Ратуші.

– Ваша Високість, та вони ж ліниві всі! Все роблять, абияк, та ще й дуже повільно. Коли вони нарешті закінчують копіювати інформацію, з'ясовується, що вони наробили величезну купу помилок. Загалом нам таких учнів не треба!

– Самі з їхньою дисципліною розбирайтеся! – Роланд ударив долонею по стільниці. – Якщо вони не виконуватимуть нашої угоди, то відправляйте їх на Північні Шахти! Але два нові управління нам терміново потрібні!

– Ну, Ваша Високість, останнє слово завжди за Вами, – зітхнувши, здався Беров.

Роланд знову заговорив:

– Перше: мені потрібен Міністр Сільського Господарства, щоб він керував тими територіями та посівними процесами.

Беров був приголомшений, він уперше почув, що Ратуша повинна відповідати за виробництво їжі.

– Ваша Високість, а цим хіба не кріпаки мають займатися? Нам справи немає до того, скільки і як вони сіють, наша справа лише переконатися, що вони виплатили нам достатньо податків!

– Ось саме тому ви і... Ні, ми... У минулому збирали так мало врожаю, – Роланд схопив кухоль і зробив пару ковтків води, щоб змочити горло, що пересохло. – Ратуша зобов'язана стежити, щоб у всіх людей було що поїсти та попити.

– Щоб у всіх мешканців було достатньо їжі та води... Ви, мабуть, жартуєте?

– Звичайно ні, я не жартую. Навіть і говорити не варто про те, наскільки важливо, щоб у кожного міського жителя завжди було достатньо їжі та води. Якщо Ратуша з цим не справляється, значить, вона погано працює, та й моєї вини у такій ситуації було б чимало. Ну а щодо їжі... Адже я саме з цією метою і встановив громадські туалети, чи не так? – Роланд тепер говорив не спокійним, а дуже серйозним голосом. – Я не знаю, як столична Ратуша із цим справляється, напевно, їм не важливі життя простолюдинів... Але тут, у Прикордонному місті, я хочу влаштувати грамотну організацію всього. Всі наші піддані повинні знати, що ми дбаємо за них усією душею, таким чином вони без роздумів будуть нас підтримувати. Зараз дуже важливо створити Міністерство, щоб саме воно займалося проблемами їжі та води.

– Я зрозумів, Ваша Величність, – сказав Беров, втираючи піт з чола.

– Сходи в архіви та пошукай чотирьох–п'ятьох людей, які мають великий досвід у землеробстві та теоретично зможуть працювати у Міністерстві Сільського Господарства. Ще в це Міністерство відпиши двох своїх людей, щоб вони вели записи та статистику, таким чином у Міністерстві буде шість працівників.

– Стривайте... Ви хочете підпустити простолюдинів до управлінської роботи? – Беров, здавалося, був шокований цією думкою.

– А що? Вони не тільки слухняні, але ще й працюватимуть з повною віддачею, то чому б не поставити їх як управлінців? Управлінці це не знать, а Міністерству Сільського Господарства просто необхідні досвідчені фермери, які потім ще й наступні покоління навчатимуть.

– Та більшість із них не знає, як читати, не кажучи вже про лист!

– Саме тому ти двох своїх людей їм і виділиш! Твої учні там займатимуться всією паперовою роботою! – викарбував Роланд. – Та й проблема безграмотності буде актуальною зовсім недовго, я збираюся запровадити у місті обов'язкову освітню програму. Через деякий час усі жителі зможуть і читати, і писати, і тобі не доведеться більше хвилюватися про нестачу робочої сили в Ратуші. 

Беров був, очевидно, дуже вражений думкою про те, що незабаром люди будуть працювати з ним у Ратуші. Він довго стояв, відкривши рота, і нічого не міг вимовити у відповідь.

Роланд, не звертаючи на Берова абсолютно ніякої уваги, говорив далі:

– І повертаючись до Міністерства Сільського Господарства, щойно кріпаки розпочнуть посів, обов'язково з'ясується те, що кожен із них робитиме все по–різному. Наприклад, вони сіятимуть на різну глибину. Це чудова можливість для дослідження, так що Міністерство має поділити всіх фермерів на шість груп, а потім акуратно записувати кожен крок, який зроблять групи. Записувати треба речі на зразок глибини посіву, інтервалу між рядками і так далі. Необхідно, щоб вони описували посів якомога докладніше, так що всі вони отримають певні вимірювальні інструменти, користуватися якими їх також навчать. 

– Ми що, вимірюватимемо їх... відмінності? – хоч Беров і був з трохи зашореними поглядами на життя, розумів він швидко.

– Правильно! Під час першого посіву нас найменше цікавитиме кількість зібраного врожаю. Ми так само купуватимемо їжу в інших міст... Ну, ще пустимо на їжу більшість все–таки зібраного зерна, так що ніхто більше з голоду не помре. Міністерство Сільського Господарства має з'ясувати найкращий спосіб посадки пшениці, а потім воно має навчити фермерів та спостерігати за тим, щоб норми дотримувалися

Роланд був практично не знайомий із землеробством, але це не завадило йому застосувати науковий підхід і знайти кілька оптимальних розв'язань своїх проблем. З його нинішньою програмою кількість урожаю можна буде підвищити, і збільшивши зони посівів, і використовуючи зовсім інше насіння.

Беров кивнув, завагався на кілька секунд, але потім все–таки запитав:

– Ваша Високість, я ще чогось не розумію... Чому Ви збираєтеся брати лише двадцять відсотків від урожаю після того, як людина перестане бути кріпаком і стане вільною? Навіть якби Ви забирали половину врожаю, вас все одно вважали б дуже щедрим і добрим.

– Тому що немає сенсу набивати підвали грошима, – почав пояснювати Роланд. – Якщо мені не вистачатиме двадцяти відсотків зерна, то потрібне я у селян докуплятиму за фіксованою ціною. У Прикордонному місті торгувати їжею має право лише Лорд. Селянам потрібно буде доставляти їжу до палацу, і там отримуватиме за неї гроші. Нагромадивши, вони захочуть купити щось корисне, худобу, наприклад, залізні інструменти, одяг чи гарні міцні будинки. І, звичайно, продати це все їм зможу лише я! Те саме стосується і того, що може статися ситуація, коли селянам може знадобитися їжа, тоді вони купуватимуть її в замку. Таким чином, гроші все одно повертатимуться до мене, але їх оборотом я зможу покращити якість життя в місті. Ти розумієш, про що я говорю зараз?

Беров виглядав дуже напруженим, очевидно, що він досі намагається обробити отриману інформацію.

Роланд посміхнувся і похитав головою.

– Не проблема, якщо ти поки що нічого не зрозумів. Можеш над цим потім поміркувати, зараз головне, щоб ти виконав мій наказ.

Почувши це, міністр–помічник підвівся, мов у трансі, і повільно вирушив до дверей. Але раптом розвернувся.

– Ваша Величність, Ви сказали про два управління. А друге яке?

– Міністерство освіти, – відповів Роланд. – Але відповідальність за його організацію я беру на себе.