Розділ 146

Розділ 146. Пошук слідів, пошук причини (частина 2)

Коли Тео прийшов до тями, він все ще відчував пульсуючий біль десь у районі шиї.

Чорт забирай, та сувора жінка досить жорстко його вирубала. Тео розплющив очі і спробував рушити, але незабаром виявив, що руки пов'язані у нього за спиною, а ноги міцно прив'язані до ніжок стільця, на якому він сидів.

– Він прокинувся! – Звідкись  пролунав жіночий голос.

– Як тебе звати? – одна з жінок раптом підійшла до нього і підняла його підборіддя. – Я чесно пропоную тобі не брехати, інакше вже завтра ти перетворишся на одне з плаваючих у канаві тіл.

Тео кілька разів моргнув, щоб сфокусуватися. Жінка, що стояла перед ним, закрила обличчя вуаллю, і одягнена вона була в простору мантію. Очевидно, вона не хотіла, щоб Тео хоч якось зміг її впізнати.

– Тео, – він сказав правду, водночас акуратно оглядаючись навкруги.

Кімната, в якій він прийшов до тями, виявилася вузькою, всі поверхні в ній були вкриті пилом і крихтами від розламаної гіпсової статуї. Здається, колись статуя була цілою та красивою, але тепер від неї залишилася лише половина. Пил і крихта були коричневого кольору – це означало, що до кімнати вже давно ніхто не заходив. Тут не було вікон, тому Тео не бачив неба і не знав, скільки зараз часу. Єдиним джерелом світла в кімнаті була масляна лампа, що висіла на стіні.

– Ти пройшов від хребта Загиблого Дракона до Срібного міста, адже це так далеко... – холодним тоном продовжила відьма. – Ну, і навіщо ти нас шукаєш?

– Це не я шукаю вас, а Асоціація Співробітництва Відьом.

– Ну, і що це за Асоціація така?

– Група відьом, така сама, як і ваша. Вони доручили мені роботу з розповсюдження новин.

– Яка маячня! – зашипіла жінка. – Я не знаю, звідки ти взагалі знаєш їхню назву, але вони знаходяться далеко на Сході, у регіоні Морського Вітру! Ти ж не думаєш, що ми повірили б тобі в ту ж секунду, як ти назвав ім'я організації?! – Жінка схопила кинджал, і Тео впізнав у ньому свій. – Дам тобі один останній шанс, і краще б тобі моє терпіння не випробовувати!

– Я ж правду сказав! – голосно заявив він. Він хотів і далі говорити голосно, але не посмів, і трохи зменшив тон. – Вони спочатку хотіли вирушити до Непрохідного гірського масиву, думали, що знайдуть Святу Гору саме там. На жаль, там вони її не знайшли, тож їм довелося осісти у Прикордонному місті, в якому вони й виявили, що у них у всіх зникли симптоми укусів демона. Зрозумівши, що сталося, вони захотіли врятувати решту відьом! Клянуся, я не брешу!

– А навіщо їм надсилати саме тебе?

– Тому, що я їм допоміг. За однією з відьом з Асоціації гналися Церковники з їхніми суддями, а я їх відвернув. Їхню наставницю звуть Кара, а ще там є Венді та Скролл, ось вони мене й попросили.

Почувши сказане, жінка з вуаллю замовкла. Вона прибрала кинджал назад і ступила кудись за спину Тео, після чого він почув тихе перешіптування.

"Ще зелені", – подумав він, – "Хоч і намагаються поводитися як злочинці, але допитувати вони явно не вміють!"

Під час допиту в жодному разі не можна ставити ті питання, на які існує лише одна відповідь. А якби вони не отримали відповіді, то їм би довелося вибирати – убити чи залишити живими. Вирішивши вбити, жінки втратили б подальшу можливість отримати хоч якусь інформацію. Вирішивши помилувати вони б продемонстрували свою м'якосердість, тим самим абсолютно програючи бій. Такий варіант розвитку подій сильно б похитнув авторитет того, хто допитує, і ефективність допиту впала б практично до нуля.

Якби допитував Тео, він почав би катувати допитуваного. Почав би він з пальців, відрізав би по одному за кожну брехню. Звичайно, такий метод допиту теж міг завдати неприємностей. Серце допитуваного цілком могло не витримати болю та жаху і зупинитися. Та й непідготовленому кату таке звірство було б не під силу.

Поки Тео дивиться на жінок зляканим поглядом, ті сумніватимуться. Це означає, що вони самі не зможуть сказати, чи почули правду, чи брехню.

Адже Кара, Свята Гора та Асоціація Співробітництва Відьом були справжньою правдою, яка потім допоможе Тео донести до відьом свою інформацію.

Незабаром, як він і припускав, прихована за вуаллю жінка знову постала перед ним:

– Коли вони ступили на західну територію?

– Місяця за два чи три до того, як почалися Демонічні місяці. Назад до міста вони прийшли після закінчення зими та заявили, що знайшли Святу Гору.

– Скільки там їх всього?

– Чоловік сорок? Я не впевнений, там окрім Кари мало хто зважився здатися, – Тео вирішив видати жінкам ще трохи інформації. – Кара, яка Зміїна відьма. Ви про неї чули? Вона вміє закликати магічних змій, одну з яких звати "небуття". Укус цієї змії може вивести з тіла всі токсини. Я сам бачив дуже сильна магія!

– Ти справді не боїшся відьом?! – у голосі відьми пролунала недовіра.

– А навіщо мені їх боятися? Вони дуже гарні, і у них немає таких жахливих пазурів, як у демонічних тварин. Та й людям вони не шкодять. Якби я їх боявся, то ніколи б не пішов виконувати їхнє доручення та розносити новини!

– Якщо прикордонне місто прийде відьма, то як їй їх знайти?

– Деякі з них бачать потоки магії, тому вони самі знайдуть незнайому відьму.

– Тінь, що ти думаєш? – Жінка у вуалі зиркнула кудись за спину Тео.

– Я не впевнена, – завагалася відьма, названа Тінню. – Давай краще почекаємо сестру, потім вирішуватимемо. Вона зможе зрозуміти, що робити.

– Ну гаразд, – кивнула друга відьма і сіла на стілець навпроти Тео.

– А хто ще одна ваша сестра?

– Наставниця, – голос жінки у вуалі раптом став набагато м'якшим. Можливо, на неї вплинула заява Тео про те, що він не боїться відьом. – Вона нас звідси забере.

– Ви підете? А куди збираєтесь?

Відьма похитала головою і нічого не відповіла.

– Ви... Ви нетутешні відьми, чи не так? – Знову заговорив Тео. – Ваш акцент не схожий на акцент Короля. Срібне місто лежить недалеко від столиці, так що місцеві жителі із задоволенням наслідують королівський акцент.

Жінка на кілька секунд зам'ялася.

– Я... Я з півдня.

"Тут зібралися відьми з усього Королівства, і невдовзі вони кудись звідси підуть", – подумав Тео. – "Безперечно, є й інші відьомські організації. Вони теж збирають відьом, як це раніше робила Асоціація Співробітництва Відьом. Але... Куди ж вони підуть, зрештою?"

У цей момент зовні пролунав звук чиїхось кроків.

– Сестра повернулася! – радісно вигукнула Тінь. Двері рипнули, відчинилися і Тео в очікуванні затримав подих.

– Це він поширював чутки нелегальними каналами? – відьма, що прийшла, була вже дорослою і спокійною. – Що ви в нього вже питали?

– Те, що він сказав, на перший погляд, виглядає правдою, – жінка у вуалі почала переказувати інформацію. – Він розповів стільки деталей, які не могли бути відомі нікому, хто б не вступав у контакт з Асоціацією.

– Ну, ось що, – нова відьма повільно підійшла до Тео. Між нею і тією, що приховувала своє обличчя, була велика різниця – ця, наприклад, не ховалася за маскою. Її довге темне волосся доходило їй майже до попереку, і на вигляд їй було приблизно років двадцять п'ять. Але найбільше привертали увагу її очі – Тео виявив, що навіть у тіні її очі сяють золотистими іскрами, наче зоряне небо темної ночі.

Тео дуже багато часу провів поряд з Його Високістю, але навіть серед його відьом він не бачив жінок із такою фігурою. На обличчі цієї відьми був шрам – він починався біля брови над лівим оком і спускався нижче на щоку, але він не тільки не псував краси дівчини, але і, навпаки, лише підкреслював її. З першого погляду Тео зрозумів, що ця жінка – сильний та досвідчений воїн.

– Якби Асоціація Співробітництва Відьом і справді знайшла Святу Гору, то вони ніколи не стали б посилати простої людини поширювати цю новину, – вона похитала головою. – Єдине, що вийшло б із цієї витівки, то це те, що до Прикордонного міста заявилася б Церква. Відьмам довелося б звідти тікати. Накликали б лихо на свою голову, от і все.

– Ну... А що ми тоді робитимемо? – поцікавилася Тінь.

– Корабель прийде сьогодні опівночі. Ви не єдині відьми, тож вам потрібно виїхати, – твердо заявила жінка. – Я проведу вас на корабель. А що стосується Ве... – вона кинула швидкоплинний погляд на Тео, все ще прив'язаного до стільця. – Передавай від мене привіт Тіллі. Скажи їй, що я запізнюся на кілька днів і, можливо, приведу із собою кілька нових відьом.

– Ти збираєшся йти з ним до Прикордонного міста? – Здивовано запитала Тінь. – А якщо це пастка?

Жінка у відповідь усміхнулася і заявила:

– Ну тоді це було б рівносильним самогубству.