Розділ 151

Розділ 151. Переговори (частина 1)

Ще раз помилувавшись паровою машиною, Роланд і Маргарет вирушили в замок, щоб провести остаточні переговори з угоди в кабінеті Роланда і скласти остаточний торговий контракт. Зазвичай на такі переговори йшло два–три дні, оскільки обидві сторони нещадно торгувалися.

До того, зазвичай переговори щодо контрактів мав проводити фінансовий міністр, а сам Лорд бачив лише готовий контракт, на якому потрібно лише поставити підпис. Те, що сторона, що купує, так легко погодилася на ціну і не стала торгуватися, заощадило час і торгівці, і самому Роланду.

– Перша партія селітри прийде приблизно за місяць. Обсягами вона буде з три повні вантажні човни... Я сама привезу її до Прикордонного міста.

Прикинувши кількість селітри, Маргарет почала щось швидко писати на папері:

– Якщо перераховувати ціну в золоті рояли за нинішнім ринковим курсом, то ціна першої партії селітри буде близько трьохсот п'ятнадцяти золотих роялів.

– На той час ми встигнемо зробити дві парові машини, – Роланд трохи применшив. – Це Вам коштуватиме тисячу золотих роялів. Як доплатити різницю самі вирішуйте – можете монетами, а можете також якими корисними мені ресурсами.

– Які саме товари Вам потрібні?

– Залізо, мідь, свинець, залізний купорос, – почав перераховувати Роланд. – Це досить поширені мінерали. Але щодо перших трьох – мені вони в чистому вигляді не потрібні, тільки у вигляді вже перетоплених злитків. Ще мені потрібно десять наборів прозорого скляного посуду. Форма не важлива – це можуть бути як кубки для вина, так і звичайні тарілки та страви. Але – це дуже важливо! – вони мають бути найкращої якості, доставлені з майстерень столичних алхіміків. Якщо їхня загальна ціна буде більшою від різниці, яку ви мені повинні, то я або доплачу вам золотими монетами, або зроблю знижку на ціну наступних двох парових машин наступного місяця.

– Здається, Ви збираєтеся вести зі мною справи так, наче я Ваш давній друг, – сказала Маргарет. – Хоч у мене самої шахти й немає, але я знаю кілька людей, які продають руду. Але, чесно сказати, я не очікувала, що Ваше маленьке містечко, в якому живе так мало аристократів, запросить таку величезну кількість селітри... А ще... Прикордонне місто стоїть не так уже й далеко від Північних шахт, але Ви чомусь то хочете купити руду. Це ніяк не вкладається у моїй підприємницькій голові. Ваша територія, Принце, для мене абсолютно незбагненна.

Відмінна риса індустріального виробництва – це швидке виготовлення товарів при великих обсягах споживання ресурсів. Роланд цього, втім, не став говорити, і просто продовжив:

– Пізніше Прикордонному місту ще знадобляться деякі товари, тож, гадаю, найкраще для нас укласти зараз довготривалу угоду.

Раптом Маргарет ніби паралізувало, вона дивним виразом обличчя дивилася прямо за спину Роланда. Як тільки він помітив, що з жінкою щось не так, то мимоволі обернувся і побачив проблиску до нитки блискавку, що висіла в повітрі прямо за вікном, притискаючись до скла. Обличчя дівчини було білим від страху, вона тиснула на скло, намагаючись відчинити вікно та влетіти до кабінету. Її мокре волосся безладно налипло на обличчя, і по ньому бігли стрімкі струмки дощової води. Загалом, вона виглядала так, ніби щойно викупалася в якійсь річці просто в одязі.

Роланд підскочив до вікна і квапливо його відчинив. Як тільки він це зробив, Блискавка влетіла в кабінет і впала прямо на руки Принцу, і незабаром її біле від жаху обличчя трохи розслабилося. Тепло від тіла Роланда поступово заспокоювало дівчину.

– Найтінгейле, швидко сходи за Ганною! – нервово наказав Роланд.

– Угу, – пролунала відповідь з абсолютно порожньої частини кімнати позаду нього.

Що ж із нею сталося? Вона ж не могла натрапити на якогось демонічного звіра чи навіть Диявола, перебуваючи високо в небі? Чи могла? Аж раптом вони навчилися літати? Роланд швидко оглянув Блискавку і, не знайшовши жодних травм, трохи заспокоївся.

– Ваша Королівська Високість... Це... Це та дівчина, яку ви назвали Блискавкою? – ледве чутним голосом заговорила Маргарет, підходячи ближче до Роланда і уважно розглядаючи дівчину, що лежала в нього на руках.

"Твою матір!" – почувши запитання, Роланд мало не збожеволів. Як він міг забути про торгівлю? Він голосно заволав, викликаючи охоронця:

– Шоне!

Стражник тієї ж миті увійшов до кабінету.

– Вибачте, міс Маргарет, але іншого виходу ми не маємо. Вам доведеться залишитись тут на якийсь час, – звернувся Принц до торговки, повернувшись до неї.

– Вона – торговець із Королівського міста. Відведіть її у вільну кімнату на першому поверсі та подбайте про її комфорт. Без моєї команди її нікуди не випускати.

– Як накажете.

– Що? Ні, Ваша Високість! Будь ласка, зачекайте! – До Маргарет, нарешті, дійшло, що саме відбувається. – Я не маю нічого проти відьом, не кажучи вже про те, що ця дочка самого Сера Грома! Я ніколи не розповіла б про неї Церкві!

– Це просто запобіжний захід, – перебив її Роланд. – Я пізніше навідаю Вас та перевірю, чи правду Ви кажете.

– Ваша Високість, вона прокинулася, – повідомила Найтінгейл, відчинивши двері до кабінету Роланда.

Роланд кивнув, і подався за Найтінгейл у спальню до Блискавки. Біля великого ліжка стояло відро з гарячою водою, від якого все ще підіймалася пара. Промоклий одяг Блискавки висів на стінках відра. Ліжко оточили відьми, а Венді сиділа поруч із дівчиною та акуратно гладила її по волоссю, яке досі так і не висохло до кінця. Але принаймні Блискавка більше не була такою блідою, її щоки вже трохи почервоніли. Вона лежала головою на двох подушках, при цьому натягнувши ковдру мало не до підборіддя, і не зводила очей з Роланда з того моменту, як він увійшов до кімнати.

– Як вона?

– Жодних ран на ній немає, вона знепритомніла лише через магічну перевтому, – відповіла Найтінгейл. – Венді допомогла їй помитися, і як тільки блискавка залізла в ліжко, то дуже довго спала.

Роланд підійшов до ліжка, глянув на дівчину і з легкою усмішкою поцікавився:

– Ну і що там з тобою такого трапилося, що ти вирішила в паніці летіти назад просто під дикою зливою?

– Я знайшла ті руїни, – тихо пробурмотіла Блискавка, – Але там уже був Диявол.

Почувши це, всі присутні вмить змінилися в обличчі.

– Ти до них не входила? – спитала Скролл.

– Нєа, – замотала головою Блискавка, і продовжила розповідь. – Диявол стояв просто на порозі біля входу до підвалу. Я чула, що там хтось кликав на допомогу, але нічого зробити не змогла, тільки втекла і все. Я навіть не спробувала її врятувати! – Тут її голос зірвався. – Я не придатна для того, щоб бути Дослідницею, так?

– Навпаки, ти чудово впоралася, – підбадьорив її Роланд. – Досвідчені Дослідники знають, у якій ситуації слід відступити та не ризикувати. Ти б не змогла її врятувати, тож втеча була найкращим виходом.

— Вона була однозначно відьмою, — подумала Венді. – Ніхто, крім відьом, не зміг би дістатись такої глушини в Схованому лісі.

– Не–а, туди навіть відьма не змогла б дістатися, – не погодилася з нею Скролл. – Ці руїни стоять там уже чотириста п'ятдесят років. Без точної карти знайти у величезному лісі таку вежу було б непосильним завданням, якщо не...

– Якщо тільки не що? – поцікавився Роланд.

– Якщо вона там не жила, – повільно відповіла Скролл.

– Ти маєш на увазі, що ніхто з королівств туди не приходив і випадково вежу не знаходив, а просто люди жили там весь цей час, покоління за поколінням, вже чотириста п'ятдесят років?

У глибині душі Роланд уже не погодився з цією заявою – прожити весь цей час в ізоляції у Схованому лісі просто неможливо! Окрім безлічі небезпечних комах та отруйних фруктів там ще й стабільного джерела живлення немає.  Не згадуючи вже про те, що в тій частині світу кілька місяців на рік лежить сніг. Якщо скласти всі ці причини та додати до них ще й демонічних тварин, то думка про постійне проживання у Схованому лісі взагалі виглядає самогубною.

Роланд знову повернувся до Блискавки й поцікавився:

– На околицях Башти були хоч якісь сліди диму?

– Неа, – замотала головою та.

– Може, кілька карт? – припустила Сорая. – Може, якісь інші люди теж шукали цю саму вежу?

– Та не має значення, ми не можемо їм допомогти, – розчаровано сказала Лівз. – До Кам'яної Башти ніхто, окрім Блискавки, швидко дістатися не може.

– Боюся, ми все ще не знаємо, що там насправді коїться, – Роланд почухав підборіддя. – Загалом нам спочатку треба переконатися, що ми успішно зможемо звідти повернутися. Бажано навіть живими. Так, сьогодні уроки скасовуються, нам усім треба відпочити. Загадка вирішиться згодом, коли настане її час.

Залишивши спальню Блискавки, Роланд повернувся до Найтінгейл і сказав:

– Ми маємо ще одну проблему, яку нам потрібно вирішити.

– Просто змусьте її зняти Медальйон Божественної Кари, – засміялася відьма, – І тоді все одразу стане ясно!