Розділ 160
Розділ 160. Протистояння
Роланд давно вже дійшов остаточного дизайну куль для револьверів. Зрештою, круглі свинцеві кулі та сипучий порох були архаїчним вибором матеріалів. Враховуючи продуктивність Ганни, можна було легко сказати, що вона з легкістю наробить безліч заготовок під боєприпаси. Єдиною проблемою Роланда було те, що в нього не було запалу, здатного підпалити капсуль із чорним порохом усередині гільзи.
Зовнішня оболонка гільзи мала бути покрита фульмінатом ртуті, який був дуже чутливий до довкілля. Коли стрілець натискав спусковий гачок, то бік бив по заднику гільзи, тим самим висікаючи іскру і підпалюючи чорний порох. Порох же, у свою чергу, виштовхував кулю з гільзи.
Такий жаль, що Роланд навіть після активних роздумів так і не зміг вирахувати ті матеріали, за допомогою яких він міг зробити фульмінат ртуті! Якщо міркувати логічно, йому потрібна ртуть і азотна кислота. Втім, якщо поглянути на хімічне рівняння цих двох компонентів, яке Роланд записав вже давно, то ставало ясно, що нічого, крім тієї ж азотної кислоти з них не вийде.
На додаток до всього, знання всіх необхідних матеріалів не гарантувало відразу ідеальний метод виробництва. Роланду спочатку довелося б експериментувати, щоб знайти правильну концентрацію та температуру реакцій, порядок додавання каталізаторів та інше.
А через небезпечні властивості ртуті її обробка ставала справою досить ризикованою, і якщо відбудеться вибух, то Роланд запросто міг позбутися парочки пальців. Тому він, звісно, не дуже горів бажанням займатися цим самостійно.
Тому Роланд вирішив вдатися до іншого, трохи менш вдалого, але безпечнішого варіанту. Використовувати металеві корпуси для патронів, але використовуючи старе кремнієве запалювання. Звичайно, в такому випадку потрібно було збагнути, як же дозволити іскрі просочитися всередину гільзи, щоб підпалила чорний порох. Напевно, він повинен залишити на дні гільзи отвір, але в такому разі потрібно буде вигадати, як не дати пороху з нього висипатися.
Очевидно, що чим більший був отвір, тим швидше звідти висипався порох. А якщо отвір буде маленьким, то іскра навряд чи зможе його підпалити.
Тож Роланду треба було щось, що не заважало б іскрі підпалити порох, і водночас не давало пороху розсипатися.
Перше, що спало Роланду на думку, був піроксилін. Ну, чи "нітроцелюлоза".
Також це була одна з тих небагатьох хімічних речовин, процес виробництва яких Роланд ще не забув. Сам процес, по правді кажучи, був досить простий – бавовну просто потрібно було вимочити у двох досить сильних кислотах. Зазвичай його виробництва використовувалися сірчана кислота та азотна кислота, та його виробництво було небезпечним. Попри те, що Роланд все ще чекав на алхіміка, який незабаром вже мав прибути, термін у сім днів до дуелі не залишав йому іншого вибору, крім засукати рукави та братися до роботи.
Схопивши перо, Роланд почав записувати на папір одну з ідей, що давно крутяться в його голові.
Бавовна була першим необхідним Роланду інгредієнтом. Причому найкращою бавовною була та, яка не була вже перетворена на тканину або пофарбована. Загалом, саме такий, який Роланд привіз із собою із замку Герцога, і який тепер лежав у тутешніх сховищах. Втім, бавовняну пряжу потрібно було знежирити, щоб бруд, що налип на бавовну, не завадив її насиченню кислотою.
Роланд уже знав, що треба робити для повного видалення олії. Для цього був необхідний гідроксид натрію, або, як його інакше називали, каустична сода. Цю соду ще використовували у виробництві мила, для виготовлення шматків мила потрібно було додати в соду жир і перемішувати масу, доки вона не затвердіє, і після цього її можна було використовувати як мило. Втім, Роланд був надто зайнятий розробкою індустріальних та агрокультурних технологій та захистом Прикордонного міста, тому у нього не було часу на такі прості винаходи.
А щодо того, як він зібрався добувати каустичну соду... Найпростішим методом був, напевно, електроліз солоної води. Тому, як зрозумів Принц, для того, щоб створювати нові типи куль, йому спершу доведеться вигадувати генератор постійного струму.
Попіл йшла берегом Червоноводної річки, борючись із депресивними почуттями.
Як тільки всі тутешні відьми дізналися, що вона приїхала до Прикордонного міста, щоб відвести відьом з Асоціації Співробітництва Відьом за собою на Фіорди, їхнє ставлення до неї охололо. Охололо так сильно, що не залишилося й сліду від тієї привітності, з якою вітали її вчора ввечері.
Попіл ще виявила, що більшість відьом практикують свою магію на задньому дворі замку, і це доводило, що Роланд дійсно знайшов спосіб уникнути демонічного укусу. Попіл хотіла сама розповісти про це тутешнім відьмам, щоб заробити хоч кілька очок, але цей план, як виявилося, з самого початку був провальним. Так що, крім перерахування плюсів і мінусів життя на Фіордах, у Попіл не було нічого, чим вона змогла б переконати решту відьом звідси виїхати.
Але найбільше Попіл здивувало те, що хоч зовнішній вигляд Роланда Вімблдона з їхньої минулої зустрічі не дуже змінився, але змінилося все інше – маленькі жести, поведінка, навіть міміка. Тепер у ньому ніщо не видавало того безмозкого молодика, яким він колись був.
Як таке можливо? Раніше він був абсолютно ні на що не придатним аристократиком, який на будь–якій діловій зустрічі думав лише про те, як би скоріше звідти втекти. Ніколи він раніше ні за кого не заступався, навіть якщо сам і був причиною чиїхось бід, та й відповідальність на себе брати не поспішав. Того разу, коли він спробував до неї пристати, Попіл вистачило лише одного кинутого на нього погляду, щоб Роланд у паніці впав на землю. І пізніше Попіл почула від Тіллі, що принц заявляв, ніби випадково схибив і впав, і що в цьому була винна саме Тіллі. Адже саме вона найняла собі в стражники таку потворну жінку.
З того часу думка Попіл про четвертого принца була десь на рівні підлоги, а може ще нижче.
До сьогоднішньої зустрічі з ним Попіл думала, що запросто переможе, але, як виявилося, вона не отримала навіть натяку на перевагу. А коли він запропонував дуель віч–на–віч, то відьмі стало ясно, що її попередження про жахливу армійську силу не подіяли так, як їй хотілося б. Принц навіть і не думав здаватися, тож ефект загроз був прямо протилежним. Тож якби Попіл вирішила прямо загрожувати самому принцу, то нічого, окрім втрати поваги до інших відьом, вона б не добилася.
Відьма зітхнула – і чому вона не така розумна, як Тіллі? Та, здавалося, з легкістю розв'язувала будь–яку проблему, що постала перед нею. Якби Тіллі довелося розбиратися із ситуацією, то вона за пару секунд знайшла б легке рішення, чи не так?
І якби Попіл так сильно не прагнула допомогти Тіллі, то вона не роздумуючи б сіла на наступний корабель, що йде в Срібне місто, і якнайшвидше забралася б з Грейкасла.
Повільно ступаючи вперед, не розбираючи перед собою шляху, Попіл уже давно вийшла за межі Прикордонного міста. Тепер вона більше не бачила усипаних зеленню пшеничних полів, натомість її погляд блукав ще безгоспними землями.
Коли Попіл хотіла вже повернути назад до Прикордонного міста, то раптово відчула десь позаду хвилі магії. Різко повернувшись, вона помітила кинджал, що летить у її бік. Раптом хвилі магії стали ще сильнішими, рвонулися вперед і Попіл відчула на своїй щоці пронизливий біль. Рухи іншої відьми були зовсім не схожими на рухи звичайних людей, у них ніби була відсутня якась логіка. Попіл миттєво зібралася, відкидаючи убік свою розслабленість, і сконцентрувалася на ухиленнях від кинджала. Вона відштовхнулася ногою, відкидаючи себе з траєкторії кинджала.
Але її опонентка раптом просто зникла, і миттю пізніше знову з'явилася за спиною у Попіл, тим самим позбавляючи її можливості стежити за рухами ворога.
Попіл витягла свій меч і закрутилася навколо своєї осі так швидко, що лезо, що летить, стало видавати щось на кшталт свисту, а створений ним повітряний потік зміг підняти з землі дрібний пил. Від цієї атаки неможливо було сховатися, та й дістати Попіл було неможливо... Але ця хитра атака не змогла протипоставити нічого її опонентці. Коли лезо меча завдало удару тому місцю, де секундою раніше стояла друга відьма, нікого там уже не було.
"Як недобре!" – подумала Попіл, напружуючи кожен м'яз у своєму тілі, готова відреагувати на будь–яку загрозу ззаду. Але тінь раптом з'явилася перед нею.
Поки повільно осідав пил, жінка, що з'явилася перед Попелом, демонстративно гралася зі своїм кинджалом.
Звичайно, це була Найтінгейл.
– Це що, попередження? – насупилась Попіл.
– Звичайно, ні, – заявила Найтінгейл, прибираючи кинджал на пояс. – Я просто хотіла подивитися міць відьми – виключення.
– Ти впевнена? Виглядало це зовсім не так!
– Ти думаєш, що я силою змусила б тебе покинути Прикордонне місто? Погрожуючи тим, що інакше я буду з тобою не така ввічлива? – Заявила Найтінгейл. – Ну, чи знаєш, якби це було так, то яка різниця була б між мною та Карою?
"Карою? Чому вона зараз згадала попередню головну відьму Асоціації Співробітництва Відьом?" – здивувалася Попіл.
– Не турбуйся, я не нападатиму на тебе через те, що ти намагаєшся вмовити моїх сестер піти. Якщо хтось захоче це зробити, то я не думаю, що Його Високість вас зупинятиме. Але особисто я не пішла б... – сказала Найтінгейл. – Але якщо ти погрожуватимеш Його Величності, то я тобі обіцяю, що наступний мій удар не промаже, – вона знову зникла в тумані, наостанок кинувши, – Приємного проведення часу в Прикордонному місті!
"Ну звісно", – похитала головою Попіл. – "Ти зовсім–зовсім мені не загрожуєш..."
Коментарі