Розділ 163

Розділ 163. Відьма Меггі

Попіл сиділа на верхньому ярусі замку і терпляче чекала, доки настане день змагання.

За останні кілька днів вона вже кілька разів намагалася переконати відьом поїхати з нею, але спроби були абсолютно безплідними. Тутешні відьми були набагато впертішими, ніж очікувала Попіл. Ні старші жінки на кшталт Скролл, ні зовсім юні на зразок Лілі не поспішали погоджуватися з аргументами Попіл. Усі до єдиної відмовилися з нею їхати! Єдина відмінність між ними була, як саме вони піднесли відмову.

Деякі вважали за краще залишитися з Роландом, інші ж не захотіли залишати сестер з Асоціації Співробітництва Відьом, і в результаті всі десять відьом, яких Попіл зібрала в одній кімнаті, пішли в одну велику залізну відмову. А ось Ганну та Нану, відьом, які були родом із Прикордонного міста, Попіл навіть і не сподівалася звідси відвести. Коли Попіл встала неподалік Ганни, то відчула її магію, і це було щось, чого Попіл до цього ніколи ще не відчувала. Магія тієї відьми була твердою, як сталь, і водночас ідеально гладкою. Попіл здавалося, ніби Ганна відгородилася від неї величезною металевою стіною.

Ні від кого із зібраних Тіллі відьом Попіл такого ще не відчувала. Вона розпитувала тутешніх відьом із цього приводу і дізналася, що магія Ганни навіть серед них вважається чимось унікальним. Але як таке було можливо, полум'я Ганни було невидиме, але при цьому якось відчувалося! Попіл довго про це розмірковувала, але так і не дійшла якогось висновку.

Саме ж Прикордонне місто теж дуже відрізнялося від усіх коли-небудь відвіданих Попіл міст. Якби відьма захотіла описати його кількома словами, то, мабуть, сказала б, що воно сповнене життям, і що тутешні люди живуть так, ніби в них є якась певна мета.

З того місця нагорі замку, де сиділа Попіл, відкривався чудовий панорамний вид на все місто. Було видно, що найактивнішим було життя в районі нещодавно збудованих будинків. Роланд підняв новий район на квадратному шматку землі, і всі збудовані там будинки були абсолютно однаковими.

З півночі міста туди постійно їздили візки, завантажені новими порціями цегли, а муляри копали ями під фундамент для десятка нових таких самих однакових будинків. Ще трохи, і вони будуть зводити цегляні стіни. Будували будинки напрочуд швидко – за один робочий день стіни виростали приблизно з росту середньої дитини.

Поглянувши на північний схід, Попіл побачила дим, що постійно підіймався в небо. Ні, там не було лісової пожежі або ще чогось такого роду, там просто працювали цегляні печі. Там стояли кілька величезних цегляних веж, і, на думку відьми, здалеку вони нагадували щось на кшталт галявини з товстими червоними деревами, що ростуть на ній.

Попіл побачила, як річкою до Прикордонного міста підходять кілька торгових кораблів, з того моменту, як Попіл приїхала сюди, вона щодня помічала нові кораблі. Більшість кораблів приходили з фортеці Довгої Пісні, і привозили з собою так багато товару, що він повністю забивав маленькі сховища поруч із доками.

Доки постійно патрулювалися групою стражників, які тягали із собою в руках якісь дивні дерев'яні вершини. Стражники поводилися зовсім не так, як їхні колеги з інших міст, ті просто тягалися з місця на місце у пошуках зручної та непомітної лежанки, щоб сховатися та спокійно поспати. Ці ж стражники постійно маршували певним маршрутом між доками та складами, і іноді навіть за власним бажанням вирушали допомагати розвантажувати кораблі. Такого Попіл ніколи раніше не бачила.

Яким саме заклинанням Роланд Вімблдон змусив тутешніх жителів жити с таким ентузіазмом, бажаючи заново відбудовувати це містечко, що знаходиться в загублених землях?

У цей момент звідкись зверху Попіл почула зграю голубів. Вона підняла голову, і помітила велику голубку, що летить до неї, яка приземлилася прямо на плече відьмі.

– Нарешті я тебе знайшла!  – просто у вухо Попіл промовила голубка.

– Тебе Тіллі послала?  – відьма вийняла з кишені жменю пшеничних зернят і висипала їх на дах.

Голубка рвонулася було за зернятками, але схаменулась і вилаялася:

– Я ж тобі не якийсь там птах!

– Ось перетворишся назад на людину – поговоримо!

– Ну добре. Курлик, – тут голос затих, і пір'я голубки почало рухатися, випромінюючи яскраве біле світло. Голова і тіло птаха почали швидко рости, і незабаром усе пір'я перетворилося на копицю довгого і пишного білого волосся.

Попіл не знала, скільки разів вона вже це бачила, але щоразу вона дивувалася, наче вперше. Другу відьму звали Меггі, і її відьомська сила дозволяла їй перетворюватися на безліч птахів. Загалом цей дар був досить милим, навіть коли всі птахи в результаті виходили якимись товстими. Попіл навіть іноді потай мріяла мати таку ж, як і Меггі, здатність, і не бути при цьому відьмою – винятком, хоча  в такому разі Медальйон Божественної Кари на неї б діяв. Їй хотілося знайти здатність швидко подорожувати з одного місця до іншого. Якби Попіл так могла, то вона літала б до Тіллі щоразу, коли за нею скучить, і не важливо, як далеко їй довелося б летіти.

– Хоч  ти мені залишила той слід, відстежити тебе було досить непросто, ех, – Меггі пересмикнулася на кшталт птаха, що обтрушує пір'я.  – Ви виявилися так далеко, що моя кам'яна магічна статуетка навіть не вловлювала друк, що йде з твоєї мітки. На щастя, Тінь хоча б мені сказала приблизно, куди ти вирушила. І коли я пролітала над хребтом Загиблого Дракона, статуетка нарешті тебе засікла.

У Меггі, крім її довгого білого волосся, було ще дещо дивне. Її зріст. Вона вже була дорослою жінкою, але при цьому ростом ледь діставала Попіл до талії, та й виглядала вона немов дитина. При цьому її волосся могло закрити все її тіло.

– Тіллі вдало дісталася Фіордів?  – Попіл сіла на дах і поплескала рукою, закликаючи Меггі приєднатися. Та мовчки підійшла і акуратно вмостилася поруч.

– Вона сіла на "Морську Імператрицю" і успішно дісталася першого місця призначення, а ось з другим плаванням вийшла проблема – раптово піднявся північний вітер і кинув корабель прямо на рифи. На щастя, жодна відьма не загинула. Зараз решта відьом пливе на третьому і четвертому кораблях, а я як почула про те, що ти пішла, відразу ж полетіла до тебе.

– Чудово!  – Попіл відчула величезне полегшення. Попри всю огиду, що підіймалася в ній, побачивши тільки обличчя Принца, де в чому вона з ним не могла не погодитися. Шлях від Грейкасла до Фіордів був сповнений небезпек. На морі погода змінюється набагато швидше, ніж на суші, та й у принципі негоди там набагато страшніша. Безхмарне блакитне небо за лічені секунди може перетворитися на затягнуте чорними хмарами, після чого настане смертельний шторм. Навіть зі своєю магією Попіл не змогла б довго боротися з жахливими хвилями.

– Ось і вона так сказала, – кивнула Меггі.  – Тінь розповіла, що ти не пішла з ними, бо хотіла завербувати кілька нових відьом із Прикордонного міста. Леді Тіллі навіть розпитувати не стала, просто кивнула і сказала "Чудово!"  – вона на кілька секунд замовкла та озирнулася довкола.  – А де наші нові супутниці?

– Вони не хочуть їхати, – сумно зітхнула Попіл і почала розповідати.  – На відміну від мене, вони явно вірять у лорда Прикордонного міста. Він, до речі, брат Тіллі.

– Спочатку Леді Тіллі захотіла нас оберігати, а тепер ще і її брат тим самим зайнявся ... Ах, по-моєму це не так вже й погано, – Меггі відкинулася спиною на дах.  – Ну раз така справа... Ти повинна б вже бути на шляху до Фіордів, а то Леді Тіллі без твоєї допомоги достатньо місця під будинки розчистити не зможе.

Попіл похитала головою:

– Мені треба зачекати. Я піду відразу після того, як закінчиться дуель.

– Але ж ти сама тільки-но сказала, що якщо й виграєш, то все одно не переконаєш тутешніх відьом піти з тобою!  – пробурмотіла Меггі.  – Ну, і навіщо тобі тоді ця дуель?

– Ну... Я хочу спробувати, навіть якщо шанс дуже маленький, – тихо відповіла Попіл. – Програма з очищення земель справа не швидка. А якщо я з собою хоч одну відьму приведу, то зроблю Тіллі ще сильнішою.

– Ну гаразд, – кивнула Меггі.  – Тоді я теж з тобою тут почекаю, рушимо назад удвох. Ось ще, до речі, що тобі треба знати, коли я пролітала над хребтом Загиблого Дракона, то побачила групу вершників, що прямувала сюди, під прапорами Церкви. Їх було близько десятка.

– Не дуже багато... Якщо вони підняли прапор Церкви, то вони з Армії Суддів, – холодно відповіла Попіл.  – Тут навряд чи є місця, куди, крім Прикордонного міста, Церква могла б відправити своїх людей. У цих виродків чуйка, як у собак. Втім, це чудово. Я притримаю цю інформацію доти, доки не розкочу їх сильного лицаря в коржик. Після цього й повідомлю Роланду, що за його душею йде Церква. Він, нарешті, зрозуміє, яку помилку зробив. Це буде просто неймовірно!