Розділ 186

Розділ 186. Зірка театру (частина 2)

У той момент, коли Мей його побачила, вона миттєво викинула з голови всі думки про повернення назад у фортецю.

– Боже ти мій, Мей! – Ірен, побачивши Мей, що підійшла ближче, не змогла стримати вигуку здивування. Вона схопила Мей за руку і потягла її до лицаря. – Дорогий, ти знаєш, хто це? Це найвідоміша актриса фортеці Довгої Пісні, міс Мей! Щоразу, коли вона виступає на сцені, люди у довгі черги вишиковуються, щоб подивитися!

Попри те, що при слові "дорогою" серце Мей зробило неприємний кульбіт, вона, користуючись своїм багаторічним акторським досвідом, змогла спокійно посміхнутися і привітатись.

– Вітання.

– О, звичайно, я про неї знаю. Ти навіть говорила мені про те, що вона – одна з найвідоміших актрис заходу, і що немає жодного аристократа, який не знав би її імені! — Ферлін зітхнув, потім звернувся до Мей тоном, що злегка перепрошує. – У моєї дружини іноді кудись пропадають добрі манери. Мене звуть Ферлін. Ласкаво просимо!

Він не назвав свого повного імені та статусу, навіть про прізвище своє не згадав. Мей це невимовно засмутило, але вона змогла стримати емоції:

– Я вас знаю. На заході всі добре знають Першого лицаря, сера Елтека Ранкове Світло. Повинна просити вибачення – через напружений театральний графік я не змогла бути присутньою на вашому з Ірен весіллі.

– То вже в минулому, – усміхнувся лицар і похитав головою. – Тепер я простий вчитель, і не належу до сімейства Елтек. Тож Вам зовсім не обов'язково бути зі мною такою ввічливою.

Потім він махнув рукою на інших людей і продовжив:

– Підімо вже. Поговоримо пізніше – спочатку вам потрібно заповнити заяву на отримання тимчасового житла.

Вчитель? Мей була в заціпенінні – чи не означало це, що Ферлін тепер просто придворний наставник? Лордом цього міста був Принц, і Принц ніколи не опустився б до того, щоб взяти наставником лицаря! І що там він говорив про заяву на житло? Хіба він не повинен зараз відвести акторів до якогось надійного місцевого готелю?

– Я й не очікувала, що ти теж приїдеш! Так, якщо ти зіграєш Попелюшку, то це буде фурор!

– Щоправда? – З сумнівом протягнула Мей. Вона ніколи раніше не чула цієї назви – це, швидше за все, означало лише те, що п'єса була написана зовсім недавно. Та й не те щоб у Мей був час на прослуховування, вона й приїхала сюди тільки для того, щоб... Подивитися на Ранкове Світло. І, якщо необхідно, допомогти йому в чомусь.

Зайшовши до міста, Мей раптом зрозуміла, що тут щось було неправильно. Містечко знаходилося майже біля краю королівства, і єдине, для чого воно будо потрібне – це для ролі форпосту фортеці. Але тоді чому він був схожий на зовсім недавно відбудований? Дороги, якими вони йшли, були вкриті шаром темного гравію, а бруду на них взагалі ніде не було. Самі ж вулиці були такі широкі, що на них запросто могли роз'їхатися дві карети!

– Що то за дорога така? – Сем раптом уголос спитав те, що крутилося у Мей у голові. – Виглядає якось надто вже плоско.

– Хе–хе, – пирснула Ірен. – Коли я сюди приїхала, дороги були ще з бруду. Але тепер ось подивіться тільки! Втім, зараз вони ще не дороблені – муляри кажуть, що це лише фундамент для майбутньої дороги.

– Вони ж з вас посміялися! – заявила Розія. – Усі знають, що фундамент потрібен лише для будинків. Дорога лежить на землі та не може розвалитися, то навіщо їй...

– Ні правда! Вони розмішують із камінням якийсь сіруватий порошок, а потім розкладають цю суміш на гравій. Після цього вони ллють на суміш воду та утрамбовують її величезною крутилкою, і в результаті дороги стають плоскими й гладкими. Я теж раніше думала, що це якісь нові дороги, але муляри сказали, що це ще не все. Його Високість наказав так зробити... Це називається, здається, водяний шар чогось там. І все одно це буде лише фундаментом, – Ірен повернулася і пішла вперед, показуючи шлях. – У майбутньому, коли дорогами їздитимуть багато возів, то дороги вимостять сланцем. І лише тоді вони будуть готові.

Могутні дороги? Ірен холодно хмикнула. Яке місто, окрім столиці, може це собі дозволити? Така широка і пласка дорога була вже розкішшю, у фортеці Довгої Пісні, наприклад, більшість доріг все ще були піщаними.

Дорогою крізь місто Мей бачила, що безліч будинків біля доріг розбирають – не важливо, чи були глиняними будинки, чи дерев'яними. Хоч вони виглядали й не новими, але однозначно були ще жилими. Мей поцікавилася:

– Лорд вирішив їх усунути тому, що вони дорогу блокують?

– Не–а, їх просто перевозять до іншого району.

– Район? – Моргнула Мей.

– Район – це нова житлова зона, де кожному дають по однаковому цегляному будиночку для житла, – почала пояснювати Ірен. – Всім мешканцям належить такий, тож старих чи зламаних будинків у місті скоро не залишиться.

Переселити кожного мешканця до цегляного будинку? Мей вухам своїм повірити не могла – ця ідея була ще більш ідіотською, ніж бруковані вулиці. Ірен взагалі знає, скільки грошей це все буде коштувати? Втім, висловити Ірен своє "фе" Мей не могла – поряд з тією все ще йшов Ферлін.

На вулицях було багато перехожих, тому процесії довелося часто зупинятися, люди віталися з Ферліном та Ірен. Завдяки почутій інформації Мей зрозуміла, що Ірен теж була так званою "вчителькою".

– А ти хіба не гратимеш у виставі? – поцікавилася вона. – Чому люди називають тебе вчителькою, Ірен?

– Бо це моя робота. Грати я буду, але не весь ж таки час. Зрештою, Прикордонному місту поки що не світить театр, – потім Ірен переказала Мей свою зустріч із Його Високістю. – Попри те, що вистава проходитиме просто неба, і дивитися її будуть лише простолюдини, оплату Принц обіцяє таку ж, як і в театрі фортеці. Я думаю, це добрий шанс. Принаймні де відточуватиме свої акторські таланти.

– Ти права, права! Ми будемо дуже раді, якщо нас нарешті пустять грати на сцену! – згідно закивали Гент та Сем.

На "уявленні просто неба для простолюдинів" у Мей зовсім скінчилися сили, і вона навіть заперечити не змогла. Вона, на відміну від Ірен, ніяк не могла збагнути, навіщо Принцу взагалі таке робити та що він хотів з цього отримати. Чи могли ці люди, чиїм призначенням було щодня горбатитися, щоб заробити хоч трохи їжі та не померти, зрозуміти справжню силу та романтизм мистецтва, зрозуміти сюжетні лінії драми?

Перемовляючись, вони нарешті дійшли до двоповерхової будівлі.

– Це будівля для вчителів. У Прикордонному місті зараз лише дев'ять штук, тож поки що тут є вільні кімнати. Ферлін вже подав заяву про те, щоб розмістити вас тут – ви оселитеся у двох кімнатах, і житимете в них до вистави, – Ірен простягла акторам два ключі. – Гент, Семе, цей ключ ваш. Розія і Тіна, ось цей ось ваш, а міс Мей... еээ...

– Зупинюся у вас, – раптом випалила Мей.

– Але!

– Я сюди приїхала подивитись, як улаштувалася моя подруга по театру! – посміхнулася Мей. – Зрештою, ми з тобою так довго разом працювали, і ти вже, мабуть, ніколи не повернешся назад до фортеці. Тож я хочу з тобою все обговорити! Ти ж не будеш проти, так?

– Звичайно, ні! – Ірен щасливо схопила Мей за руки. – Я тільки боюся, що кімнатка для тебе буде надто маленькою. Я так хочу тебе розпитати багато про що! – Потім вона обернулася до інших акторів. – Давайте спочатку занесемо всередину ваш багаж, потім можете прийти до моєї кімнати, і там ми читатимемо сценарій п'єси.

Мей піднялася на другий поверх, і пройшла за Ірен і Ферліном у їхнє нове житло.

І коли вона увійшла, її останні надії розлетілися в пилюку.

Хоч Мей і не хотіла цього визнавати, маленька кімнатка була дуже чистою та затишною. Фіранки та скатертини були новими та чистими – зіткані з яскраво-червоної та білої бавовни. На підлозі не було жодної цятки, а у вітальні навіть лежав килим. І тут погляд Мей зачепився за дивні філіжанки, що стояли на маленькому столику.

Підійшовши до столу, Мей взяла в руки одну чашку, але навіть тоді не змогла визначити, з чого та була зроблена. Чашка була дуже легкою, і, на перший погляд, нагадувала дерево. Поверхня чашки була гладкою і блискучою, така чашка явно була недешевою і навряд чи простолюдини могли собі це дозволити. На чашці були зображені люди, що міцно обіймаються.

– Чудова філіжанка, правда? – глянувши на Мей, помітила Ірен. – Але ж вони дорогі. Кожна з них коштує по п'ять срібних роялів на ринку посуду. У наборі таких чотири і на кожній зображена своя картинка. Ферлін вирішив відсвяткувати нашу зарплату, і вмовив мене купити такий набір. Усі гроші витратили. Ну не дурненький?

– Ринок посуду? – Перепитала Мей, абсолютно ігноруючи все інше.

– Ага, – кивнула Ірен. – Лорд відкрив ринок на головній площі. Там ми можемо купити будь–які корисні речі для користування. Втім, ціни там недешеві. Якщо хочеш, то завтра можемо сходити туди та подивитися.

У серці у Мей плескалися суперечливі емоції. Ситуація виявилася зовсім не такою, як вона очікувала побачити. Вона думала, що переможеному і захопленому в полон лицарю, якого ніхто не захотів викуповувати, навіть після визволення нелегко прожити. А Ірен не мала постійних ролей, тому навряд чи в неї були хоч якісь заощадження. Тому, крім моральної підтримки, Ірен не могла нічим допомогти Ферліну під час опали.

Якби це було так, то Ферлін з радістю прийняв би допомогу Мей, і зрадів би, як люди радіють, якщо їм в холодну зиму подарують вугілля. І, можливо, Мей, користуючись своїм акторським авторитетом, змогла б переконати місцевого Лорда дозволити їй викупити Ферліна. І на той момент Мей би вже міцно завоювала серце лицаря.

Але... Виявилося, що всі її мрії перетворилися на ніщо. Йому не тільки не потрібна була її допомога, він ще й мешкав тут, у Прикордонному місті, приспівуючи!

Їй повернутися назад у фортецю? Але якщо вона повернеться, то назавжди забуде і Ферліна, і Прикордонне місто...

І Мей поринула у вир сумнівів.