Розділ 195

Розділ 195. Відповідь

Роланд спочатку сумнівався, що все правильно почув, і лише через деякий час зміг видавити глухе:

– Що?

Скролл закусила губу, а потім знову повторила сказане.

Роланд зрозумів, що жодних проблем зі слухом у нього не було. Це що і була та сама причина, чому відьми так хвилювалися про шлюб?

– А ви впевнені, що відьми справді не можуть мати дітей? Ви це вичитали... в усім нам відомому джерелі, яке привело до всім нам відомої катастрофи? Так, я зараз про катастрофу з пошуком Святої Гори говорю.

– Я теж би, звісно, ​​сподівалася на це, – Скролл зітхнула. – Але, на жаль, надто багато випадків вже було підтверджено. Неважливо, як відбувалося поєднання – за взаємною згодою чи насильно, Асоціація Співробітництва Відьом ще жодного разу не чула про те, щоб відьми завагітніли.

"Обмеження репродуктивності" було першим, що з'явилося в голові у Роланда після її слів. Чи могло бути так, що відьми перетворювалися на абсолютно інший вид людей, який не був здатний залишити потомство від звичайної людини? Чи, може, це було лише результатом скупчення магії у тому тілі?

Але зараз не час розумітися на причинах проблеми, зараз треба вирішити, що робити з цією інформацією. Чи буде це знання перешкодою для Роланда, якщо він захоче одружитися з відьмою?

Звичайно, першою, про кого він подумав, була Ганна.

Звичайно, він не міг заперечувати, що той факт, що вони з Ганною не зможуть вирощувати своїх дітей, його засмутив. Але бажання мати дітей від Ганни виходило з його до неї симпатії, яку простою неможливістю мати дітей не знищиш. Він все-таки був людиною іншої епохи, і наявність спадкоємця, кровно  рідного, для нього було не так важливо, як для людей цього світу та цієї епохи. Роланд – окрема жива людина, і не сприймав дітей як продовження свого життя, адже діти не могли успадкувати ні його пам'ять, ні його думки. Діти були окремими особами.

Так що з емоційної точки зору все було дуже просто, він приймав той факт, що може одружитися з безплідною відьмою.

Але тоді перед ним постала реальна перешкода – потреба у спадкоємці. Втім, якщо озирнутися на історію його рідного світу, то можна було зрозуміти, що не всім імперіям був потрібний прямий спадкоємець. Тепер треба було збагнути, як саме організувати таку імперію, і тут перед Роландом постало кілька варіантів.

Ще трохи поміркувавши, Роланд з подивом зазначив, що для нього новини були хороші.

Кілька вечорів Роланд і Найтінгейл уже проговорили, обговорюючи, як можна побудувати таку соціальну систему, в якій могли б спокійно уживатися і відьми, і звичайні люди. Суспільство відьом та їхніх нащадків в апріорі було могутнішим, навіть за наявності Медальйонів Божественної Кари. Ця нерівність залишиться навіть у тому випадку, якщо технології та наука розвинуться настільки, що дозволять і звичайним людям користуватися магією. Жодні технології не зможуть дати людині покращену пам'ять, наприклад, високий інтелект та інші речі, якими магія обдарувала відьом.

Але тепер йому повідомили, що відьми дітей не можуть мати – це значно зменшує можливість формування відьомських кланів, дозволяючи скоротити розрив між простими людьми та відьмами. Це дає надію на те, що одного разу відьми та прості люди можуть мирно співіснувати та приносити один одному користь.

Можливо, Роланд надто довго розмірковував, Найтінгейл, остаточно втративши терпіння, міцно стиснула його руку.

Прокинувшись від своїх думок, Роланд заспокійливо поплескав Найтінгейл по долоні та, прочистивши горло, сказав:

– Я все ще думаю так само.

На кілька секунд Скролл, здавалося, оніміла:

– Що?

Та й Найтінгейл стиснула його плече набагато сильніше, ніж потрібно.

Побачивши цю реакцію, Роланд не втримався від сміху. Минулого разу він їх не почув, а тепер відьми раптом вирішили, що мають проблеми зі слухом. Він двічі кашлянув і пояснив:

– Я все ще думаю так само. Я візьму за дружину відьму.

***

Коли Скролл залишила кімнату, на її обличчі був дивний вираз – наче вона була одночасно задоволена та сумна. Це остаточно заплутало Роланда.

У пошуках пояснення він повернувся до Найтінгейл і запитав:

– З нею все гаразд?

Відьма не відповіла, вона просто глянула на нього з такою широкою усмішкою на освітленому сонцем обличчі, яка ніби освітлила кімнату, роблячи відьму ще прекраснішою і змушуючи серця інших битися швидше.

– Ну гаразд, – Роланд відвів погляд від Найтінгейл. – Здається, ти у гарному настрої.

У цей момент через двері пролунав голос одного з охоронців:

– Ваша Високість, прибув один із лицарів фортеці Довгої Пісні. Він каже, що має для вас важливі новини!

– Відведіть його до зали для зустрічі, зустрінуся з ним там.

Коли Принц увійшов до зали, лицар негайно виступив уперед і опустився навколішки:

– Лорд Петров відправив мене, щоб повідомити, що до фортеці Довгої Пісні прибули посланці Тімоті Вімблдона.

– Посланці? – пробурмотів Роланд. – А скільки їх?

— Приблизно п'ятдесят осіб.

Роланд вирішив, що ця група призначена просто для того, щоби переконати його здатися. Проста дипломатична стратегія нічого більше.

– А коли вони прибули?

– Вчора вранці, – лицар заговорив тихіше. – Лорд Петров наказав мені дістатися до Вас якнайшвидше.

"Він майже добу без зупинки їхав, уночі тримаючи в руці смолоскип..." – подумав Роланд, і сказав:

– Спасибі тобі. Мені шкода, що тобі довелося їхати вночі. Відпочинь день перед тим, як повертатися. – Потім він глянув на своїх стражників і наказав, – Дайте йому золотий роял, а потім відведіть у готель.

Коли стражники забрали лицаря із зали, Роланд хотів було забути про проблему – команда з п'ятдесяти осіб не могла стати для Прикордонного міста якоюсь загрозою. Якщо вони збиралися вести переговори, то Роланд впустив би лише їхнього лідера. Втім, якщо Петров сприйняв ситуацію так серйозно, то, напевно, слід розвідати ситуацію і подивитися, де зараз посланці.

Ще трохи поміркувавши, він викликав Меггі та Блискавку і наказав їм злітати до фортеці та розвідати, що там відбувається.

За дві години відьми закінчили розвідку і повернулися назад у замок.

– Там нічого не було, – доповіла Блискавка. – Ми не бачили групи із п'ятдесяти лицарів. Втім, дорогою ми взагалі жодного лицаря не бачили.

– Угу, жодного, – підтвердила Меггі.

Здавалося, що після швидкої подорожі до фортеці та назад дівчаткам спочатку треба було розім'ятися і трохи перепочити.

– Щодня, поки сюди не прибуде група, – наказав їм Роланд, – Літатимете туди-сюди та розвідуватимете ситуацію. – Потім він на кілька секунд замовк, і, згадавши дещо, продовжив, – О, до речі. Як там справи із картою?

– Намалювали вже кілька сотень шматочків, вони практично заполонили всю кімнату Сорайї, – відповіла Блискавка. – Зараз вона перенесла всю карту на заднє подвір'я. Хочете глянути?

– Звичайно, – засміявся Роланд.

Заднє подвір'я замку давно вже перетворили на ботанічний сад. З того часу, як Шон привіз із порту Чистої Води насіння, Лівз не припиняла створювати нові й нові рослини. Бажаючи зберегти місце на газоні для квітів, Лівз поставила кілька дерев'яних опор. Рослини росли вгору, ніби виноградні лози обплутуючи опори, а деякі навіть практично дорослі до середини стін замку. Саме тому тепер задня стіна замку була повна винограду, яблук, пшениці та очерету, що росте на ній. У вільний час відьми навідувалися сюди та зривали зі стін фрукти та очерет, із задоволенням їх потім з'їдаючи. На жаль, рослини росли тільки за допомогою магії Лівз, так що це можна було вважати невдалим експериментом.

Карта, яка, мов мозаїка, складалася з безлічі шматочків, розташовувалася по центру двору. Вона займала близько п'яти чи шести квадратних метрів площі.

– Ось і прийшли, – сказала Блискавка і, схопивши Роланда за талію, повільно підняла його в повітря, і незабаром вони ширяли над картою. – Ви бачите отой коричневий квадрат розміром з долоню? Зверху Прикордонне місто виглядає саме так!

– А от ті блакитні плями на сході та на півдні – це море?

– Так, але щоб до нього дістатись, треба пройти через гори.

Роланд відчув, як у нього по спині повільно біжать мурашки. Він раніше думав, що дикі землі всього вдесятеро більші за королівство Грейкасл, але тепер, коли перед ним виявилася майже готова карта... Він і не здогадувався, що західні землі такі маленькі! Над ними на карті був Непрохідний гірський масив, під ними – море. Землі наче були затиснуті між ними. І не тільки західні землі. Коли Роланд подумки змалював карту, то виявив, що не тільки королівство Грейкасл дуже маленьке. Весь "основний" континент, у якому розташовувалися чотири королівства, становив досить-таки незначну частину карти, відокремлену від диких земель горами.