Розділ 20

Розділ 20. Одкровення

– Прошу вас, Ваша Високість, не будьте імпульсивними, я зовсім не збираюся завдавати Вам шкоди, я просто прийшла поговорити з Вами.

– Чорт, хіба треба було робити подібне тільки щоб поговорити? – проковтнувши свій страх і обернувшись, сказав Роланд. Під такою загрозою Роланд не став чинити опір тиску цієї жінки та просто став спостерігати, що робитиме інша сторона.

У світлі тьмяної свічки Роланд зміг розгледіти, що жінка сиділа на його ліжку, її тіло було вкрите щільним плащем, а обличчя приховував каптур, так що він не зміг розглянути її зовнішності. Її тінь, що відкидається світлом свічки, займала більш ніж половину протилежної стіни.

– Хто ти?

– У мене немає імені, але мої сестри називають мене Найтінгейл. – Після цих слів вона встала і, розправивши одяг, опустилася на одне коліно, зненацька зробивши витончений аристократичний уклін. – Перш за все, я тут, щоб висловити Вам свою щиру подяку, Ваш Високо Роланд Вімблдон.

– Висловити свою подяку? – перепитав Роланд, після чого помітив на її одязі візерунок, що висвітлив спалах вогню, у вигляді двох трикутників з оком усередині, йому здалося, що він уже десь бачив його.

– Цей візерунок ... це око Святої Гори, а значить це емблема Асоціації Співробітництва Відьом.

Відразу ж у його голові пролунали слова Берова: – Ти... відьма!?

– Ха–ха–ха! – Видала тихий смішок жінка, – Ваша Високість, Ви дійсно добре обізнані.

Почувши правду, Роланд зітхнув з полегшенням, оскільки вона не була вбивцею, посланою на його душу, він запитав: – Навіщо відьма прийшла до такого віддаленого містечка? Не знаю, що ви чули і як ви отримуєте новини, але ваша швидкість реагування надто повільна. Якби я хотів повісити ту відьму, то я давно це зробив би.

– Я знаю. Якби Ви зробили подібне, то я б ніколи не прийшла з Вами поговорити... – сказала

Найтінгейл і присіла на ліжко, – Асоціація не любить втручатися у міжнародні справи, особливо у справи королівства. Чесно кажучи, для відьом, убити Принца, не так вже й складно. Однак я хочу схилити Асоціацію до співпраці з Вами, тому якщо Ви залишите погане враження про себе, то Ви – небіжчик.

– Це загроза? – Запитав Роланд, після чого вирішив пом'якшити обставини та сказав, – Відьма, жива і здорова.

– Я це знаю, але ще знаю, що є ще одна дівчинка. Я тут вже тиждень і потай все дізналася і бачила, що ви зробили. Хоч я й не розумію чому Ви не маєте злості до відьом як інші люди, але я все ще повинна висловити Вам вдячність від імені всієї Асоціації Співробітництва Відьом.

– Отже, вже тиждень... – Роланд потер лоба.

«Вона бачила все, що я робив? Це означало, що вона весь цей час була тут, але ні він, ні його охорона не помічали її?»

– Добре, зупинимося на цьому, ти ж приїхала не тільки за тим, щоб сказати дякую, правда?

– А Ви вже втомилися говорити зі мною? – Запитала Найтінгейл, одночасно знімаючи з обличчя каптур, – Дивіться Вашу Високість, я не виглядаю жахливо і зовсім не хочу Вас налякати.

Вона не просто була не жахлива, її можна було назвати дуже гарною. Коли вона зняла капюшон, то її золоте волосся розсипалося каскадом по плечах, подібно до водоспаду, полум'я, відбиваючись від її волосся, змушувало голову Роланда кружляти, з її орлиним носом і блискучими очима вона випромінювала вже не дитячий шарм, як Ганна або Нана. У цьому тьмяному світлі він не міг її уважно розглянути, але те, що постало перед його очима, вже можна було назвати й неперевершеною красою.

Крок за кроком Роланд повільно підійшов до неї та сів на ліжко. Він сів зовсім не тому, що був заворожений її красою і не зміг контролювати своє тіло, а тому, що не відчував з її боку злого наміру.

– Тепер можна й поговорити.

– Так, Ви не боїтеся мене? – У її голосі пролунали нотки радості, – Я бачила багато людей і всі вони реагували по–різному... Але здебільшого вони ненавиділи нас, бо боялися. Я багато разів бачила в їхніх очах страх, але Ви... – не втримавшись, вона погладила його щоку, – Роланде, у Вас я бачу тільки цікавість.

Роланд збентежено кашлянув двічі, а потім повернув голову так, щоб відсунутись від її руки.

– Гей, як так вийшло, що хвилину тому Ви мене мало не вбили, а зараз уже гладите по щоці?

Але дівчина лише сказала:

– Я прийшла сюди, щоб сказати Вам, що я хочу взяти Ганну та Нану з собою.

– Ні! – Роланд злякався й одразу відмовив. Але подумавши, що міг роздратувати її відмовою,

поспішно додав, – У них тут дуже хороше життя, ніхто не може завдати їм шкоди. Крім того, куди

Ви їх заберете? Для них немає місця безпечніше, ніж це.

– Я заберу їх до Асоціації Співробітництва Відьом. Їхній справжній будинок там. – сказала

Найтінгейл, зовсім не розгнівалась на відмову Роланда. – Там багато таких, як вони, там немає дискримінації, і їм не потрібно більше ховатися.

– Ви та Асоціація Співробітництва Відьом не маєте постійного місця проживання? Місяць тому, моя охорона виявила табір у лісі. Так само вони знайшли сліди, що ведуть на північ... але на півночі немає нічого, крім нескінченних гір!

– Маєте рацію, Асоціація Співробітництва Відьом ховається в горах, для нас немає місця безпечніше, ніж вони.

– Як людина, яка живе в горах, узимку, буде у безпеці? Чи є у вас чиста вода? Чи достатньо у вас їжі? Чи є теплий дах? Тим більше скоро настануть Місяці Демонів, – раптово Роланд припинив говорити й згадав, що сказав Беров. Відьми йдуть у гори, щоб знайти Святу Гору. Після чого спитав жінку. – Ви шукаєте Святу Гору?

– Я боюся, що не можу дати відповіді на Ваше запитання. – сказала, посміхнувшись, Найтінгейл. На її погляд, можна було сказати, що Роланд потрапив у саме яблучко.

– Якщо це так, то я ніколи не погоджусь. – Сказав Роланд категорично відмовляючись після чого додав. – Залишилося зовсім небагато до настання Місяців Демонів, гори наповняться полчищами звірів, хоч ви й зможете сховатись від людей, але від звірів вам сховатися не вдасться. Як вам ідея того, щоб ви замість того, щоб шукати Святу Гору взимку, прийшли до Прикордонного міста і перечекали зиму тут, а коли зима закінчиться, ви всі зможете спробувати знайти Святу Гору.

Після цих слів Найтінгейл очманіла:

– Асоціація Співробітництва Відьом має переїхати сюди? А Ви цікава людина, – мить вона думала, але все ж таки похитала головою. – Ваша Високість, навіть якщо Ви не боїтеся відьом, Ви не можете гарантувати, що нас не боятимуться решта мешканців міста. Я боюся, що хтось поскаржиться до церкви та багато священників стукатимуть до нас у двері.

– Поки відьми нам допомагатимуть під час Місяців Демонів, люди зрозуміють, що відьми не такі жахливі, як про них говорять... – але він не встиг домовити до кінця, як його зупинила Найтінгейл:

– Крім того, є ще одна причина, чому я хочу забрати дівчаток, Ганна скоро стане дорослою.

– Дорослою?

– Так, – сказала Найтінгейл і, побачивши нерозуміння в очах Роланда, вона почала пояснювати, – дорослішання це перший бар'єр, який повинна пережити відьма, зазвичай діти переживають його в більш ранньому віці, але Ганна виняток, чим пізніше відьма перетинає його, тим для неї це буде складніше. Ваша Високість, ви знаєте, чому нас вважають виродками Ада?