Розділ 205

Розділ 205. Мікроскопи

Після того, як атаку військ Тімоті відбили, Прикордонне місто знову заспокоїлось і затихло.

Роланд вибрав трьох людей з ратуші, які працювали в Міністерстві освіти, виділив їм двох вчителів і відправив їх у фортецю Довгої Пісні, не забувши забезпечити їх скопійованими Сораей підручниками. Йому поки що було зовсім не важливо, чи доб'ються там його люди успіху – головне, що перший крок до "приручення" мешканців фортеці було зроблено.

Попри те, що командування Петрова в боях було не найкращим, його управлінські якості були ідеальними для адміністрування. Дві тисячі найнятих ним дорожніх робітників, яких супроводжувала кавалерія, один за одним приїхали до Прикордонного міста протягом одного тижня! Якби Роланд не розпорядився побудувати другу партію доменних печей, то зараз він не наважився б приймати таке велике рішення – будувати тверду дорогу між двома містами. Але тепер у нього нарешті з'явилася можливість екстравагантно витратити величезну купу грошей.

Роланд вирішив назвати дорогу «Головною Вулицею Королівства». А за її будівництво повністю відповідав Карл – голова Міністерства Будівництва. Структура майбутньої дороги була такою ж, як і вже збудована у місті цементних доріг – укріплений цементом шар гравію. У цій ері не було важких транспортних засобів, тому таке покриття могло прослужити досить довго. До того ж якщо додати хорошу дренажну систему, то в майбутньому завжди можна буде додавати зверху шар бетону або навіть асфальту.

Щоб будівельний матеріал не закінчувався, Роланд наказав запустити в шахті чотири парові бурові машини, які щодня виробляли десятки тонн гравію. Проблема була у транспортуванні – вона заважала кількості видобутого гравію зростати. Для переміщення такої величезної кількості каменю були потрібні сотні людей, які з візком весь день ходили туди-сюди між шахтою та місцем будівництва. У майбутньому для транспортування потрібної кількості гравію вистачить і однієї залученої вантажної машини.

Майже всі печі, крім чотирьох, у яких вироблявся випал глиняної цегли, працювали виробництва цементного порошку. Після того, як Роланд протестував різні компоненти та переконався, що шахта може виробляти достатню кількість цементного порошку, виробництво цементу в Прикордонному місті зробило крок як за кількістю виробленого продукту, так і за його якістю.

Втім, масове транспортування гравію та цементного порошку справило негативний ефект на місто – найбільшою проблемою виявилися хмари пилу. Вітру не було аж до самого полудня, тож з ранку в повітрі витала щільна хмара пилу, яка фарбувала вулицю у жовтий колір. Більшість жителів міста не особливо хвилювалися з цього приводу, але Роланд був засмучений – немає нічого гіршого, ніж спекотного літа сидіти в приміщенні із щільно зачиненими вікнами та дверима.

Тому він розпорядився якнайшвидше поставити на візки щось на кшталт кришки, щоб запобігти появі нового пилу. Також він не втратив шансу порекламувати здібності Лівз – за кілька днів у місті з'явилося безліч дерев, у чиїй тіні можна було сховатися. По обидва боки доріг Лівз по одному симетрично виростила парасолькові дерева, і тепер зовнішній вигляд міста здавався куди більш ошатним – всюди, куди люди не дивилися, було зелене листя. Роланд порадив людям боротися з пилом за допомогою води, і після цього, нарешті, ситуація покращала.

Пряма відстань між двома містами становила близько сімдесяти кілометрів, але з урахуванням гака біля Непрохідного гірського масиву, довжина дороги зрештою стала рівна сотні кілометрів. Роланд припускав, що будуватимуть дорогу приблизно рік. І як тільки дорогу добудують, то йому не завадить якийсь швидкий транспорт на зразок мотоциклів чи машин, що працюють на паровій тязі.

На думку Роланда, для успішного майбутнього слід розвивати освіту та модернізувати дороги, щоб вдало поєднати два міста. У майбутньому ці два міста повільно розвиватимуть індустрію, і, як і багато міст у минулому світі Роланда, зрештою, зіллються воєдино. А якщо Роланд придумає, як вписати на міську територію південний пагорб, він отримає ще й власний вихід до моря, щоб побудувати там великий порт.

Звичайно, для такого розвитку було потрібно багато населення. А на випадок будь-яких війн у майбутньому місто має само себе забезпечувати їжею, при цьому містить ще й велику кількість індустріальних робітників. За попередніми розрахунками Роланда, було ясно, що населення Прикордонного міста повинне становити щонайменше сто тисяч осіб, і це при тому, що найбільше місто в Грейкаслі, столиця, було будинком всього для двадцяти чи тридцяти тисяч.

Роздумуючи над цією проблемою, Принц згадав, що і північна, і південна частини королівства Грейкасл нещодавно торкнулися війни. Можливо, з настанням зими звідти приходитимуть біженці у пошуках їжі, одягу та укриття. Можна буде запропонувати їм притулок та житло, тим самим збільшивши населення Прикордонного міста.

Ще Роланд взяв до уваги те, що, можливо, біженці прийдуть і з сусідніх королівств – Вічної зими та Вольфсхарта. Але для початку слід було написати Маргарет, спитати, чи не допоможе вона Роланду розвідати ситуацію в тих країнах.

***

Після того, як Роланд перестав записувати нову програму розвитку, він згорнув папір і поклав його в ящик столу. Після цього він потягнувся, розминаючи тіло, що затекло, і вирішив сходити в кімнату Ганни, подивитися, чи далеко вона зайшла в спробах створення лінзи.

З того часу, як Роланд почув про зміну магії Сорайї, він все рвався побудувати мікроскоп, щоб дозволити відьмам на власні очі спостерігати за цими "клітинами".

Якщо відьми зможуть розглянути клітинний світ, то, можливо, кожна з них зможе змінити свою здатність. Ну або в найгіршому випадку просто ще більше зацікавитися походженням магії.

Випуклу лінзу для мікроскопа, яка відповідала збільшення об'єкта, виготовити було досить нескладно. Складність полягала в тому, щоб виготовити для неї фокусну лінзу – тому підібрати до об'єктива окуляр було досить проблематично. А ще постійно потрібно поправляти відстань між лінзами.

Роланд лише одного разу пояснив Ганні принцип, що стоїть за опуклою лінзою, а потім видав їй кілька шматків ідеально виплавленого скла. Ганна мала вирізати зі скла лінзи та поміряти їхню фокусну відстань. І тепер, через три дні, Роланд згоряв від нетерпіння дізнатися про те, чого саме Ганна змогла досягти на цій ниві.

Коли Роланд підійшов до дверей, що вели в кімнату Ганни, то побачив, що йому посміхнулася Найтингейл, що встала біля стіни. Здавалося, вона ніби хотіла сказати про те, що не піде за ним до кімнати. Тепер Найтінгейл не так часто сиділа у своєму тумані, так що Роланд принаймні знав, де вона знаходиться. Наприклад, вона залишалася десь осторонь щоразу, коли Роланд і Ганна хотіли побути наодинці.

Відчинивши двері, Роланд побачив, що Ганна сиділа за столом і крутила в руках металеву трубку.

– Ну як там? – спитав він, заходячи до кімнати.

Не встиг він домовити, як його погляд упав на предмети, що лежали на столі – і Роланд ніби онімів. На столі лежало кілька інструментів, що підозріло нагадують справжні мікроскопи, схеми яких він раніше намалював для Ганни.

– За допомогою останніх кількох штук, що я побудувала згідно з твоїми кресленнями, я справді можу побачити все набагато докладніше, – Ганна підвела голову, і її волосся злегка відкинулося назад. 

– Я дивилася через нього на папір, листя і воду і виявила, що виглядають вони зовсім не такими, якими, на перший погляд. Нам усім здається, – з того самого пам'ятного польоту на повітряній кулі Ганна, коли вони з Роландом залишалися наодинці, не морочилася вимовою його титулів та іншими умовностями.

– Як ти це зробила? – вигукнув Роланд. – Ці креслення тільки грубі нариси!

– Мені вистачило і начерку, – засміялася Ганна. – Чи бачиш, як тільки окуляр та лінза об'єктива опиняються на потрібній відстані, вони починають працювати як збільшувач. Після цього їх залишається лише закріпити в залізній трубці потрібної довжини, і таким чином основна частина мікроскопа буде готова. Коли вивчала ступінь збільшення лінзи, то виявила, що між двома лінзами має бути певна відстань, і тоді все було чітко видно, але якщо моя рука рухалася хоч на міліметр, то зображення розпливалося. На твоєму кресленні я побачила, що тобі потрібно "тіло" мікроскопа і платформа, що рухається, щоб за допомогою неї наближати або віддаляти предмет від об'єктива, – потім вона на пару секунд замовкла. – Але я поки що не можу зрозуміти, для чого ось ця нижня частина. Для чого вона?

Роланд глянув на креслення і виявив, що проблема у Ганни виникла з його вини. У нижній частині креслення було намальовано дзеркало – але у цій ері ртутні дзеркала ще не винайшли. Звичайні аристократи користувалися мідними чи залізними дзеркалами, щоб трохи поправити зачіску чи зовнішній вигляд загалом. Втім, у королівському палаці було скло з тонким срібним шаром за ним – відображення в ньому було чіткіше. Втім, мікроскопи цілком могли нормально функціонувати, і без дзеркала – аби тільки сонячне світло було досить яскравим.

Детально пояснивши Ганні принцип будови дзеркала, Роланд ніяк не міг перестати дивуватися з того, як швидко ця дівчина все розуміє. По одному лише грубому начерку вона змогла побудувати практично готовий мікроскоп, сам Роланд так нізащо не зміг би.

Помітивши, що Ганна розглядає нову лінзу, злегка нахиливши голову, Роланд відразу поглядом натрапив на її тонку шию. Він не стримався і, зробивши крок вперед, спробував було поцілувати Ганну... Але та підняла руку і просто відштовхнула Принца:

– Не зараз, Ваша Високість, я зайнята.

– Ем... Ну гаразд.