Розділ 31

Розділ 31. Розслідування

Роланд сидів за своїм столом у напівсвідомому стані. Насправді він не очікував, що хтось спробує його вбити, просто у замку. Він боявся, що якщо Найтінгейл не знайде їх, то сьогодні йому випустять кишки.

Хто замовив цей замах? То була моя третя сестра, чи один із моїх братів? Для чого вони це роблять? 5 років боротьби за престол тільки–но почалися, а його вже намагалися вбити. Роланд, сповнений роздратування, вдарив по столу. Для нього це було обурливо! Вони що не могли дозволити йому зіткнутися з місяцями демонів?

Раптом за дверима почулися кроки. То був Картер, його головний лицар. Після того, як він  відчинив двері, він сказав: – Ваша Високість, особистість загиблого не виявлена. З восьми тіл, сім були членами патруля, але восьмий досі не впізнаний. Крім того, є дві людини, які ще живі та під наглядом відьми... якщо не... якщо вони все ще зможуть прокинутися після цього. До того ж шлях через каналізацію ретельно охороняється.

Ці люди були із міського патруля? Звичайно, він розумів, що на команду минулого герцога не можна було покладатися. Зціпивши зуби, він зрозумів, що правильно зробив, що не дозволив їм вступити в дозор, адже цілих 7 людей не були йому лояльні.

– Добре, старанно їх охороняй і не дай вчинити самогубство, як востаннє!

– Як в останній раз?

– Так, нічого. – Роланд похитав головою. Мабуть, через Найтінгейл він все ще не оговтався. – У будь–якому разі, я хочу знати про них усе. Хто їхній лідер? Хто замовник? Хто їхній інвестор? Ти маєш розслідувати все це...

– Так, Ваша Високість. – Сказав Картер, але відразу ж не пішов, а сів на одне коліно і сказав, – Перепрошую за те, що припустився такої помилки, сподіваюся, його високість покарає мене.

– Досить. В цей час тебе навіть не було у замку, це ніяк до тебе не стосується.

– Добре ... – Картер завагався, – Чи можете ви сказати мені, хто завадив їхньому нападу? Я бачив що вони... – лицарю довелося проковтнути. – Всі ці люди перед вбивцями були слабкі.

– Що ти хочеш сказати? – з цікавістю спитав Роланд.

– Якби людина не була вправною у своїй справі, то не було б таких чистих ран – прошепотів Картер.

– Всі були вбиті на складі, але жоден вантаж не постраждав. На вантажі навіть подряпин від меча не лишилося. Це доводило, що тій людині було легко з ними впоратися, ніби вона вийшла погуляти. При всій моїй повазі, Ваша Високість, але це виглядає надто неймовірно.

– Так ось чому, – сказав Роланд, при цьому киваючи та даючи зрозуміти, що він зрозумів Картерові думки. Непрофесійний боєць став би використати своє оточення, щоб перемогти так багато ворогів, але тільки професіонал зміг би впоратися з усіма, при цьому нічого не зворушивши.

Але Найтінгейл не була воїном.

– Ти мусиш виконати завдання, яке я тобі дав. А тієї людини я поки не можу розкрити.

Дарма що те, що цей лицар міг бути його довіреним обличчям і знав, що Ганна і Нана відьми, але Роланд вирішив приховати це від нього, бо не зовсім був упевнений, що Найтінгейл на його боці. Все ж таки вона залишилася в Прикордонному місті тільки через Ганну. І коли настане час, вона повернеться до Асоціації відьом.

Картер, віддавши честь, пішов.

Роланд міг зрозуміти, що відчував Картер, його сім'я збирала напади протягом сотень років і пишалася своєю колекцією. 

– Добре, що я залишалася в замку, – з'явилася Найтінгейл. Вона все ще сиділа на краю столу, схрестивши ноги.

– Я теж думав про це. Як щодо того, щоб оселитися в замку, як мій прихований клинок. Так само я тобі платитиму по 2 золотих на місяць. Як ти дивишся на це? – Сказав Роланд після чого додав, – Ти отримаєш будинок з садом і матимеш 2 вихідних, крім того, один раз на рік йтимеш на оплачувану відпустку.

На його подив Найтінгейл відмовилася. Усміхнувшись, вона сказала: – Я не хочу кидати своїх товаришів.

– Можливо, не відразу, але після цієї зими місто зміниться. Відьмам не треба буде ховатися. Їх перестануть переслідувати та називати виродками пекла.

– Ти знову про це, – байдуже сказала Найтінгейл.

Роланд зрозумів, що потрібно було відступити, зрештою, краще було один раз побачити, ніж 100 разів почути. Роланд змінив тему: – Нану відправлено до своєї кімнати?

– Так, але вона дуже злякалася.

Хто б не злякався, якби тебе пізно вночі розбудили. А коли Найтінгейл привела її до місця події, то її мало не вирвало. Найтингейл коротко розповіла, що тут сталося, але, не встигнувши домовити, Нана зомліла. Раніше їй доводилося лікувати тільки курей, і зараз, коли вона побачила закривавлених людей, їй стало погано. Прокинувшись, вона все–таки почала лікувати тих людей, при цьому її очі були сповнені сліз.

Весь цей час Найтінгейл охороняла Нану. На світанку Нана нарешті перестала лікувати.

– Як просувається розслідування? Ти з'ясувала, хто їх послав?

Але на запитання Найтінгейл лише похитала головою:

– Усі вони були з міського патруля крім одного, але при ньому не було жодних особистих речей, які казали, хто їх послав. Будь–хто з певною сумою грошей міг би їх найняти. Але, на мою думку, вони ніяк не пов'язані з вашими братами та сестрами.

– Чому?

– Тому, що вони були вкрай неорганізованими. Вони часто сварилися, а професійні вбивці покінчили б із життям, якби провалилися, до того ж навички у них не ті. Загалом вони були просто вуличною шпаною. Швидше за все, це не було підлаштовано вашими братами чи сестрами, такий план міг вигадати лише нефахівець. Я думаю, що навіть якби мене не було тут, то їхній план все одно не вдався, адже не можна забувати про сплячу внизу Ганну.

Сказала Найтінгейл і потяглася за кухлем Роланда:

– Твій лицар попросив інформацію про те, що сталося в каналізації й незабаром він дізнається про все, чи не легше йому все розповісти?

– Що щодо пораненого хлопця, він, здається, нещодавно був у мене?

– Щоправда? – Найтінгейл нахилила голову, – Я думаю, ви захочете винагородити його. Якби він не повстав проти тих хлопців, то я не змогла б їх так швидко виявити. Хоч я й не розумію, чому він це зробив, але ворог нашого ворога наш друг, чи не так?

Роланд думав так само, але його зачепили інші слова сказані Найтінгейл:

– Наш друг.