Розділ 42

Розділ 42. Нещасний випадок

– Що відбувається з людиною після того, як її вкусив демонічний звір? – спитав Роланд. – Чи можуть вони стати на бік демонічних звірів?

Роланд сподівався, що це не стане схожим на середньовічну обитель зла. Адже з їх рівнем розвитку вони не змогли б виявити вірус і розробити антидот.

– Звичайно ні, – відповів Залізна Сокира з інтонацією, що каже, що він запитав якусь дурість. – Вони просто помруть.

– А як щодо м'яса, ми зможемо його їсти?

Але тут же закричав Картер:

– Ваша високість! Як ви можете думати про м'ясо цих звірів, вони забруднені диханням Ада!

Роланд подивився на Залізну Сокиру, який кивнув і сказав:

– Ваш головний лицар правий, цим м'ясом я одного разу нагодував свого собаку, в результаті собака померла.

– Значить так? Що ж. – Роланд зітхнув, зараз у них гостро стояло питання про дефіцит їжі. Якби вони могли їсти м'ясо демонічних звірів, то їм ці місяці стали не демонічними, а місяцями врожаю. Ви тільки подумайте, у ці місяці всі жителі лісу зірвалися і побігли у бік міста, тоді мисливцям не треба було їх шукати та витрачати цінне спорядження!

Обійшовши всю стіну, Роланд вирішив зайти до Нани.

Роланд нещодавно зарезервував будиночок одного аристократа під польовий табір, бо господар виїхав. Багатьом він казав, що це школа для медиків, проте вона знаходилася недалеко від стін і була одним з найбільш охоронюваних місць у місті.

Коли господар цього будинку виїжджав, то забрав усі свої речі, залишився тільки великий та просторий будинок без усіляких меблів. Також варто було відзначити, що будинок був непогано прибраний.

На першому поверсі була велика кімната. Піднімаючись сходами, можна було прийти до невеликого передпокою. На першому поверсі він поставив 10 ліжок. На цьому його лікарню було закінчено. Ця лікарня була дуже проста, але навіть цих 10 ліжок буде вже занадто, оскільки після лікування Нани вони недовго лежать на місці.

Зазвичай Нана знаходиться на другому поверсі разом із Ганною. Містер Пайєн і Брайан взялися доглядати за першим поверхом, а біля входу поставили 2 охоронців.

Але на превеликий подив Роланда першим пацієнтом став зовсім не один із добровольців, які охороняли стіни, а робітник, що працював на Північній стороні гори біля шахти.

***

Нільс відчув, що його руки тремтять.

Після того, як він почув дивний стукіт металу, він більше не міг підняти ногу.

Він думав, що все це сталося через його недбалість. Він звинувачував себе за те, що забув попередження лицаря.

Якби він знав раніше, то ніколи б не став працювати!

Оскільки паровий двигун встановили, їм стало трохи легше.

Спочатку, найважче було витягнути руду та каміння із шахти. Як правило, дві людини штовхали кошик ззаду, а решта тягла спереду. Через кілька років такого образу роботи, земля стала  рівнішою, а низ кошика почав потребувати заміни.

Але тиждень тому головний лицар наказав доставити в шахту дивні деталі, потім вони кілька днів збирали їх у піч. Нільс ніяк не міг подумати, що якщо розпалити вогонь у цій печі, то він сам рухатиметься. Крім того, він не тільки міг сам рухатись, а й мав не слабку потужність.

Головний лицар назвав це паровим двигуном і сказав, що це винахід Його Високості.

Лише треба було поставити кошик на візок з паровим двигуном, далі розпалити вогонь та й усе, машина почала підіймати кошик нагору.

Просто неймовірно!

Після показу кілька разів, як працює двигун, головний лицар призначив відповідальну особу за нього, і ним став Нільс, в цей момент він був дуже гордий собою. Йому більше не треба було викопувати каміння та руду, а тим більше не треба було штовхати кошик. Тим більше, що останній обвал зовсім відбив у нього бажання потикатися до шахти.

Але після цього лицар сказав йому дуже важливі слова.

Він сказав, що ця робота не дуже складна, всю роботу робитиме двигун, йому потрібно лише опускати зелений важіль, а потім червоний. Головний лицар також сказав, що зелений важіль був підключений до впускного клапана, а червоний із випускним. Це потрібно було, щоб пара проходила через труби в циліндр. Як тільки він вийшов би з шахти з кошиком, йому потрібно було натиснути спочатку червоний, потім зелений, тоді машина зупинилася б. При цьому пара виходитиме з одного боку котла. Після кожного циклу треба було заливати воду усередину. Хоч Нільс і не розумів, що таке клапан і циліндр, він все ж таки пообіцяв, що виконуватиме все строго за інструкцією.

Однак лицар наголосив особливо, що якщо він помилиться, то може зламати машину. Так само йому треба було дивитися, щоб решта шахтарів не підходила до котла, коли він натискав на червоний важіль.

Щодо першого застереження, він все зрозумів, він міг навіть із заплющеними очима все зробити правильно, але щодо другого – у нього виникли проблеми.

Сьогодні він орудував важелями як завжди. Озирнувшись, він помітив, що довкола нікого не було.

І подумавши, що виглядав би дурнем, якби кричав поберегтися, коли нікого не було поруч натиснув на червоний важіль. На цей раз червоний важіль туго йшов, тому він навалився на нього всім тілом

Але він ніяк не очікував, що прямо перед ним з'явиться Титус, Нільс не помітив його через величезний розмір парового двигуна і не почув через гучний шум. Випущена біла пара відразу ж ошпарила Титуса.

Ошаленівший від страху, Нільс міг тільки стояти та дивитися як Титус, тримаючись за обличчя, катається по землі – крик Титуса був настільки несамовитим, що досягав саму душу Нільса.

Невдовзі підбігли решта шахтарів, і як тільки вони подивилися на обличчя Тітуса, то побачили лише тіло, яке трохи нагадувало людське обличчя. Кров сочилася з його обличчя, а очі стали білими. Усі, хто побачив це, розуміли, що Титуса не врятувати.

Повільно душа Нілса поверталася до його тіла. Титус із самого дитинства дбав про нього, і навіть зараз завдяки йому, він почав працювати на такій легкій роботі, він працював менше за інших, але отримував так само. І саме через його недбалість сталася така подія.

Тим часом він згадав такі слова лицаря, він казав, що якщо все ж таки людина буде поранена, то треба буде терміново доставити її до лікарні, що біля міських стін. Хоч Нільс і знав, що це не дуже допоможе Титусу, але принаймні він повинен був спробувати. Побившись у конвульсіях, Титус нарешті знепритомнів. Нільс, узявши того на руки, побіг у бік шпиталю, хоч і на нього дивилися здивовано всі інші.

Але йому не було до цього жодної справи, бо якби Титус помер прямо зараз, то Нільс ніколи не пробачив собі цього.