Розділ 45

Розділ 45. Змова (частина 1)

Біля стін замку міста Грейкасл можна було побачити Джеральда.

Через кілька місяців перебування у фортеці Гермес він нарешті повернувся. Довгий шлях вимотав його, але він залишався пильним. Зупинивши свого коня, він покликав заступника, щоб дізнатися про ситуацію загалом.

Все йшло за планом.  На момент його прибуття Ансер повинен був замінити всю охорону на підлеглих Джеральда. Біля воріт його заступник подав сигнал охороні, щоб вони відчиняли ворота.

Джеральд уважно дивився на охоронців, перевіряючи, чи все гаразд.

По правді, Джеральд недовго чекав, але йому здавалося, що минула ціла вічність. Але коли його очі почали втомлюватися, він помітив два сигнали нагорі стіни, два внизу і знову два вгорі, ця відповідь означала, що все йде, як планувалося. Зробивши глибоке зітхання, він нарешті віддав наказ своїм військам.

Зараз він знаходився за крок від трону. Так він рахував.

Через бічні двері в стіні Джеральд проскакав пліч–о–пліч зі своїм заступником.

За його спиною їхало 200 людей. Всі мовчали та не видавали жодного звуку, крім звуку натягу важків.

Стіни міста були збудовані з каменю гори, де раніше жив дракон. Під світлом смолоскипів стіни стають темно–червоного кольору, ніби вкриті кров'ю. Вся стіна була 20 футів завширшки, під час її будівництва померло тисячі рабів та мулярів. Зараз ця стіна залишалася найбільшою.

У багатьох це місто вважалося не приступнішим з усіх, але зараз Джеральд і його люди вільно входили в місто. Тепер йому треба було думати про святе місто, що збудувала церква, вони стають амбіційнішими, чи не стануть вони ворогами в найвирішальніший момент?

– Ваша Високість, я вже довго чекаю на вас. – Джеральд почув знайомий голос. Всередині на нього чекав Ансер із групою людей. Підійшовши до Джеральда, Ансер вклонився.

Джеральд штовхнув його в плече, щоб трохи відірватися, а потім сказав:

– Ви молодці! Ви замінили всіх охоронців палацу?

– Я так і планував, але виникла одна проблема. Ваш Срібний Лицар, який уже погодився допомогти, несподівано був відісланий до Південного виходу приблизно три дні тому. Тож у нас трохи не вистачило часу, аби замінити абсолютно всіх.

Джеральд насупився, ця новина означала, що він не міг взяти із собою 20 солдатів у замок. Самого Джеральда не зупинили б, але його охорону.

– Тоді розділи загін на два і гайда зі мною до дверей замку. Як тільки прийдемо, залишайтесь і охороняйте двері, щоб ніхто не завадив нам, – сказав він, повагавшись трохи. Хоч ситуація змінилася, але все було під його контролем. Вночі охорона була зовні кімнати його батька, тож хтось мав її відвернути.

Усередині міста.

Нічого не змінилося, все виглядало, так само як коли він йшов. Зараз він йшов нічним містом і знав кожну вулицю. Вони повільно рухалися до замку. Нарешті, приїхавши, близько п'ятнадцяти бійців, наслідуючи новий план, розосередилося по периметру. Коли Джеральд підійшов до охорони, вони здивувалися, чому він хотів побачити короля так пізно вночі, проте, почувши, що Джеральд хотів обговорити важливі справи, їм нічого не залишалося, як його впустити.

До того ж він був старшим сином короля та першим у черзі на престол.

Ансер і Джеральд увійшли до замку і через сад попрямували до покоїв короля. Підійшовши до них, Джеральд узяв смолоскип і помахав ним, одразу ж з тіні з'явився охоронець, що став на одне коліно і говорячи:

– Ваша Величність, ходіть зі мною.

Джеральда дратувало те, що від охоронця пахло кров'ю.

Хіба Ансер не казав, що замінив усіх охоронців? Уважно придивившись до охоронця, під світлом вогню Джеральд справді знайшов знайоме обличчя лицаря, що щиро підтримував його в боротьбі за престол. Переконавшись, він трохи заспокоївся.

– Що–небудь трапилося поки мене не було?

– Так, Ваша Високість. Король покликав до себе одну зі служниць, яка пройшла як тільки настав час зміни варти, – одразу ж він додав, – Але будьте певні, ми все ретельно підготували.

Він покликав покоївку? Його батько вже давно не торкався до жінок ... з самої смерті матері Джеральда. Він трохи здивувався, але зараз було не час розбиратися в усьому. Ненадовго відклавши це питання, він продовжував йти до покоїв короля.

Він прожив тут уже близько двадцяти років і з заплющеними очима міг знайти дорогу до замку.

Так само він знав про потаємні двері... Однак він ішов не вбити батька, а просто відмовити його від непотрібних дій. Таким чином, йому не треба було потай прокрадатися в сам замок, йому треба було вивести з ладу всю охорону. Потім він поговорив би з батьком і довів, що є єдиним кандидатом на престол.

Якби я зміг переконати його.

Джеральд зітхнув і махнув рукою своїм послідовникам, даючи знак зупинитись, потім дістав свій великий меч. Наприкінці коридору були бронзові двері, за якими була спальня короля. Як правило, близько трьох людей охороняли вхід, але зараз там нікого не було.

Джеральд злегка прочинив двері та прослизнув через маленьку щілину – в кімнаті було дуже тихо, не було жодного звуку

Страшна думка майнула в його голові й, слідуючи їй, він швидко підбіг до ліжка короля.

Але там Джеральд побачив дивну картину.

Його батько Вімблдон III сидів у нічній сорочці, спираючись спиною на подушку. Його мантія була відкрита, а з грудей стирчала ручка меча. Кров капала з відкритої рани вона  вже промочила всю ковдру.

Поруч із його ліжком так само стояла ще одна людина і це був Тимофій Вімблдон.

– Як ... ... навіщо? – ошелешено запитав Джеральд.

– А, це ти брат, – сказав зітхнувши Тимофій, – я правда цього не хотів.

Потім він ляснув у долоні. Одразу ж безліч людей увійшло до кімнати, оточуючи Джеральда, – Ця гра схожа на шахи,  тому слідуючи цій грі, я хотів закінчити все за правилами. Брате, ти знаєш, чому я не вчинив, як хотів? Все це через третю сестру, якщо хочеш провини її. З самого початку вона не хотіла дотримуватися правил, так само як і ти. Іншого пояснення того, що ти поспішив у замок, немає. Але якби ти не прийшов, мій задум не вдався.

– Ансере!

Стиснувши зуби, Джеральд глянув на Ансера. Побачивши його погляд, Ансер відступив.

Потім він підняв руки вгору і сказав:

– Я не брехав вам, кажучи, що Зірка Апокаліпсису вже почала прибувати. Вона означає як успіх, так і крах.

Джеральд нарешті все зрозумів. З самого початку року він потрапив у добре сплановану пастку.

Той запах перед замком, мабуть, був не від служниці, а від його Срібного лицаря, який, мабуть, не був відісланий на Південну сторону. Однак Джеральду було гірко не через це, а через те, що Ансер, який дбав про нього протягом десяти років, навчив його писати та читати, вибрав бік Другого Принца, так само як і його батько.

– Тимофію…, – він був таким самим як і Джеральд, але йому вдалося привернути увагу короля.

Саме тому він отримав одну з найкращих земель, було несподівано, що він першим завдасть удару! – Ти справжній диявол!

На мить в очах Тимофія блиснув вогник ненависті, але незабаром він зник.

– Ти дійсно так думаєш? Дорогий брате, що якби ти не досяг свого сьогодні, ти б узяв так просто і пішов? Не треба мені брехати.