Розділ 46

Розділ 46. Змова (частина 2)

Джеральд не знав, що й відповісти. Єдине, що він зараз міг зробити – це затягнути свого власного брата разом із собою у пекло. Втім, він зібрався з думками та запитав:

– Невже ти думав, що збрехавши, ти зможеш мене позбутися?

– Позбутися тебе? Ні, любий брате, це мені не допомогло б. Хоча я мав це зробити, – заговорив Тімоті спокійним тоном, наче викладаючи загальновідомі факти. – Якби я послухався батька і почекав п'ять років, то, боюсь, мені довелося б зустрітися з піратським флотом сестри. Ти ж знаєш, чим саме вона останнім часом займається?

Джеральд похитав головою, і раптом відчув біль десь у глибині душі. Він усвідомив, наскільки жахливо вони з братом віддалилися один від одного. Він згадав, що брат з дитинства був дуже розумним, але йому не вдавалися ні їзда верхи, ні стрілянина, ні рукопашний бій. Джеральд, знайшовши пролом в обороні брата, міг запросто позбавити голови того одним ударом.

– Вона зібрала власну армію, брате. Я нею захоплююсь! Сестра почала збирати армію ще до того, як батько наказав битися за трон, а такого я точно не очікував. Ми ж у дитинстві так дружили, як так вийшло? Чому ми повинні поперебивати один одного у битві за трон? – Тімоті раптом ступив до Джеральда. – Ось ти, наприклад. Боюся, зараз ти борешся з бажанням розрубати мене навпіл, чи не так?

Джеральд не наважився нічого сказати.

– Я знаю, що так. Ти ж раніше мені казав, що коли ти хочеш вбивати, у тебе в очах спалахує цей дивний вогник... — Тімоті сумно зітхнув. – Я тобі прямо скажу: я мав заздалегідь припинити цю дурнувату гризню за трон. Якби я ще кілька років чекав, то зрештою зчепився б з флотом Гарсії. Вона вже кілька років управляє Кліруотером, і зуміла перетворити це місто на відповідний для бізнесу та найму солдатів. На відміну від Валенсії, яка, як ти знаєш, годиться тільки для бізнесу, а солдатів там зі свічкою в руках не знайдеш.

– Мені потрібна досить потужна армія, щоб протистояти флоту сестри, але таку я у себе в місті зібрати не зможу. Джеральде Вімблдон, завтра тебе судитимуть за вбивство короля і втечу. Я ж, і собі, вночі вирушу до Валенсії, щоб уже там зустріти новини про смерть батька. Я буду в жалобі й великодушно піду на трон тільки тому, що я, Другий Принц, є повноправним спадкоємцем. Коротше, я стану королем, а тобі відрубають голову гільйотиною.

– Ах ти ж!.. – розлютившись, загарчав Джеральд, і кинувся на брата. Втім, вони стояли досить далеко один від одного, тому меч Джеральда виявився відбитий відразу двома лицарями, які негайно завдали удару у відповідь, при цьому один з мечів рубанув Джеральда по ікрі. Він втратив рівновагу і впав на землю. Варта оточила його і, приставивши до нього мечі, не дозволили Джеральдові підвестися.

– Ти хочеш зробити суд? Ти думаєш, я такий ідіот? Та я ж усім розповім! Нехай люди знають, що ти за монстр!

– Звичайно, я не дозволю тобі цього зробити, брате! – спокійно пояснив Тімоті. – Алхіміки винайшли зілля під назвою «забутий язик», у ньому перероблена отрута піщаної ящірки змішана з молоком.

Після того, як ти його вип'єш, ти не зможеш видавати звуки. Але не турбуйся, це зовсім не боляче, хоча смак у зілля досить мерзенний. Хочеш когось звинуватити – вини сестру, вона ж у нас геній.

Якби не вона, то я б так не робив би.

Тімоті махнув рукою командиру варти, на що той відсалютував і повів Джеральда із замку. Інша варта теж розійшлася, і в приміщенні залишилися лише Тімоті та вчений Ансер.

– Ваша Високість, цілком очевидно, що трон займете ви, тому нині я зватиму вас «Ваша Величність», – уклонившись, сказав Ансер.

– Ти добре попрацював. Як тільки я піду на трон Грейкасла, я виконаю нашу угоду. Але...

Побачивши сьогодні, наскільки жалюгідний мій брат, я думаю, що до нашої з тобою угоди треба додати кілька пунктів для забезпечення моєї безпеки.

Вираз особи вченого трохи змінилося:

– Ваша Величність, ви маєте на увазі...

– Не турбуйся, я просто не хочу бути відданим, – Тімоті вийняв з кишені маленьку пігулку. – Тобі довелося з багатьма розбиратися. Може, тобі варто випити цю таблетку, вона розсмокчеться через сім днів. Цього часу буде цілком достатньо, щоб я встиг з'їздити до Валенсії, одержати там сумні новини про смерть батька і потім повернутися назад у Грейкасл. І як тільки я стану королем, то призначу тебе Головним Астрологом, як і домовлялися, але я не хочу, щоб поки я відлучуся, тебе хтось перехопив.

– Ваша величність... Ви, мабуть, жартуєте, – вчений зблід, скривившись, наче від болю. Але, зрештою, він скрипнув зубами та проковтнув пігулку.

– Мудрий вибір, – задоволено кивнув Тімоті. – Можеш іти.

***

Залишившись один, Принц невдоволено скривився.

Він схопив порцеляновий горщик, який стояв на маленькому столику поруч із ліжком, і з усієї сили шпурнув його в стіну. Уламки порцеляни розлетілися по всій кімнаті. Сторожі, що стояли зовні, моментально ввалилися в приміщення:

– Ваша високість?!

– Забирайтеся! – заволав Принц.

– Так, – стражники вклонилися і вийшли, зачинивши за собою двері.

Все сталося зовсім не так, як мені треба було!

Тімоті не збирався вбивати батька, він лише хотів, щоб той помітив, що саме творить Гарсія і зупинив її. Втім, старший брат Тімоті, Принц Джеральд, обіцяв стати тією ще скалкою в дупі.

Тімоті думав, що його план не може провалитися. Контролюючи наставника Джеральда, вченого Ансгера, Тімоті цілком міг із тіні маніпулювати братом – в асоціації Астрологів статус Ансгера був не такий вже й високий, але він зумів зацікавити Принца Джеральда кількома своїми листами. Все пройшло саме так, як і планував Тімоті – його старший брат був гарний у бою, але не так вже й розумний у всьому іншому, та й на трон сідати він не хотів.

Під час листування вчений Ансгер збільшував амбіції Джеральда, повільно готуючи того до ролі, яку йому приготував Тімоті. І тільки–но Ансгер відправив останній лист з астрологічними пророцтвами, Тімоті відразу ж повернувся до міста до Короля, попереджаючи того, що перший спадкоємець може незабаром спробувати захопити трон. Він розраховував, що як тільки інформація підтвердиться, король розлютується і відправить сина до в'язниці, або навіть засудить його до страти.

Потім король Вімблдон звернув би пильну увагу на своїх двох дітей і виявив, що Гарсія активно набирає воїнів у свою армію, і вирішив би розібратися і з нею.

Але хто б міг подумати, що, почувши розповідь Тімоті, король усміхнеться, дістане свій особистий кинджал і просто встромить його собі прямо в груди!

Все сталося дуже швидко, Тімоті навіть зробити нічого не встиг, йому залишалося тільки стояти та дивитися, як вмирає батько.

Він повільно сів поруч із ліжком. Перші кілька секунд після, Тімоті думав, що це все ілюзія. Остання посмішка батька була такою жахливою, що спогади про неї досі змушували волосся вставати дибки. Тімоті дуже уважно оглядав приміщення, кілька разів навіть обшукав батькове тіло, але не знайшов нічого, що могло б вказати на причину самогубства.

Ще він думав, що це був лише двійник, але потім так і не зміг відшукати жодних підтверджень цієї версії. Збігалося все, навіть старі шрами на тілі батька.

Побачивши, що Джеральд прийшов до короля, Тімоті трохи заспокоївся. Він цілком міг зіпхнути провину за смерть короля Вімблдона третього на першого наслідного Принца, а потім зайняти трон, по праву скориставшись своїм статусом другого наслідного Принца. Він проведе невелику коронацію і більше не буде прикутий до шматка землі. Потім він збере армію з усього королівства і придушить Гарсію, змусивши її віддати гавань Кліруотер.

Здавалося, що все вийшло навіть краще, ніж передбачалося, але Тімоті чомусь почував себе погано. Наче ним керувала якась невидима рука, яка вже розпланувала результат гризні спадкоємців за трон.

Втім, зараз він міг зробити лише одне – заявити свої права на трон. Тімоті Вімблдон присягнув собі, що як тільки він знайде причину самогубства батька, то він покаже, чому не варто злити короля!