Розділ 51

Розділ 51. Її Величність Королева

Сонячне світло проникало у темну кімнату крізь вузьке вікно, червоною плямою відбиваючись на стіні.

Зараз у Королівстві було лише кілька місць, звідки ще можна було побачити сонце, і порт Кліруотер був одним із них. Демонічні місяці з їхніми морозами та сніговими хуртовинами тут майже не відчувалися, за одним–єдиним винятком: у ці місяці флот не міг залишити гавань. В іншому місто жило звичним для себе життям.

За квадратним столом біля вузького вікна сиділа губернаторша міста та власниця порту Гарсія Вімблдон, уважно вчитуючись у лист. Її сіре волосся через попадання на них сонячних променів здавалися золотим. Її ідеальне обличчя було в тіні, але навіть тінь не могла зіпсувати шляхетних рис, наділяючи дівчину якимось особливим героїчним шармом.

Поруч із нею вже досить довгий час стояв Райан.

Вона вже давно мала повністю прочитати листа, але Раян просто терпляче і мовчки чекав, він не хотів першим порушувати тишу.

Нарешті Гарсія сумно зітхнула, відклала листа вбік і повідомила:

– Мій батько мертвий.

Почувши новини, Раян жахнувся:

– Що?

– Мій батько, Алі Вімблдон, король Грейкасла.

У голові Райана майнула думка, що Гарсія ніколи не повторювалася, а якщо він і переплутував, то просто дивилася на нього зневажливим поглядом. Невже вона не жартує, невже король і справді помер?

Раян відкрив було рота, щоб сказати щось втішне, але передумав і лише запитав:

– Як він помер?

На щастя, Гарсія була дочкою Короля, губернатором порту Кліруотер і командиром флоту Чорного Вітрила, тому чужі слова втіхи їй не потрібні.

– У листі сказано, що батька вбив мій брат Джеральд, якого упіймала варта. Він не встиг накласти на себе руки, щоб уникнути покарання, тому його судили і вирішили відрубати йому голову.

– Тут щось не так, – Райан похитав головою, підсвідомо насторожившись.

– Звичайно, це ж неправда! – сказала Гарсія. – Мій найстарший брат, звичайно, тупий, але не настільки, щоб вирушати на відверто самогубну справу. Якби його хтось не спровокував, то він сам нізащо не додумався б.

– Підставили, чи що? – поцікавився Райан.

– Дай подумаю... – Принцеса заплющила очі та на кілька секунд замовкла, перш ніж продовжити. – Можливо, хтось розробив цей план і пообіцяв Джеральдові, що допоможе йому з проникненням його людей до мого батька. Швидше за все, це заздалегідь підлаштували, напевно, варту підкуповували, усували та міняли місцями. Власне, в чомусь на зразок цього Джеральд абсолютний нуль, йому ліньки все акуратно продумувати. Загалом, після підкупу варти залишалося зовсім пльова справа – знайти того, кому Джеральд беззастережно повірить, при цьому здатного його зрадити.

Райан нічого додати до висновків не міг, зрештою, це були лише припущення. Те, що і як сталося, було неважливим. Важливим був лише результат. І Раян думав, що Третя Принцеса думає так само.

Гарсія різко розплющила очі й знову заговорила:

– Я на дев'яносто відсотків впевнена, що Перший Принц невинний, він уміє діяти лише грубою силою. У нього м'язи замість мозку, тож його однозначно обдурили. Тільки... – її голос здригнувся, – у мого другого брата могло вистачити на це розуму і жорстокості.

– Ви хочете сказати, що справжній винуватець події – Тімоті Вімблдон?

– Хто ж ще, крім нього, міг так багато знати про Джеральда? Те, що сталося, принесло йому величезну вигоду, – Гарсія стукала по столу пальцями, не усвідомлюючи своїх дій. – Так, навіть дурню все ясно! Але ж він був улюбленцем батька, навіщо ж він це створив?!

Райан зрозумів, що Її Високість у сказі. У такому стані Принцесу можна було побачити не нечасто.

Райану було ясно, що хоч Принцеса і скаржилася на ексцентричність свого батька, вона явно не хотіла для нього смерті.

Райан цілком розумів її почуття. Він теж виріс у великій родині, і як один з молодшого покоління він одночасно і поважав, і ненавидів главу сім'ї, адже одного разу йому треба було перевершити цю людину. Якщо Принцеса мала рацію, і все це влаштовано Другим Принцом, то це цілком можна було назвати жорстокою та кривавою зрадою.

– Але ж навіщо йому це робити?

– Бо він мене боїться, – глибоко вдихнувши, Гарсія спробувала заспокоїтись. – Він боїться мого флоту Чорного Вітрила.

Усвідомивши, що зараз вона не дочекається відповіді від Райана, Гарсія продовжила пояснювати:

– Мабуть, у Тімоті в моєму місті завівся шпигун, що, втім, ні краплі не дивно, я й сама помістила кілька своїх у Валенсії. Коли він дізнався, що я маю флот Чорного Вітрила, він моментально зрозумів, що я збираюся робити далі. Валенсія не може містити армію, здатну відбити атаку мого флоту, тому Тімоті вирішив використати Джеральда як приманку, щоб отримати перевагу.

– Він хоче собі армію?

– Він хоче трон, – відрізала Гарсія. – Після смерті батька та Джеральда він тепер перший спадкоємець. Думаю, він змусить міністрів коронувати його якнайшвидше. Тільки після того, як він стане Вімблдоном Четвертим, він зможе зібрати своїх васалів з їхніми арміями, – дівчина похитала головою. – Але ж я вже казала, що він був у батька улюбленцем, йому зовсім необов'язково було це робити!

– Так все набагато гірше, – стурбовано промовив Райан. – Якщо вашого другого брата коронують, то він оголосить, що війна за трон закінчена і покличе вас усіх назад. Що Ви робитимете тоді?

Гарсія відповіла так, ніби вважала це нижче за свою гідність:

– Цей крок був би надто прямолінійним. Хоч  він був улюбленцем батька, Тімоті навряд чи зміг би переконати міністрів, особливо після того, як сам же короля і вбив. Те, що він зіпхнув все на Джеральда, може обдурити лише цивільних. Думаю, пройде ще чимало часу, перш ніж він повністю відновить свій авторитет у Грейкаслі, тож... — дівчина лукаво подивилася на

Райана. – Мені потрібно трохи відкоригувати свої плани.

Райан моментально опустився на одне коліно:

– Я готовий служити Вам.

Гарсія встала зі стільця, підійшла до вікна і, відвернувшись від Райана, заговорила:

– Перше ж, за що він візьметься після здобуття корони, це я. Втім, притиснути мене він зможе тільки якщо викличе Джо Коля, південного Герцога. Думаю, той старий лис тягтиме відправлення своєї армії до останнього – він завжди неохоче брав участь у кампаніях, які загрожували йому збитками. Максимум що він зробить, так це покличе своїх феодалів і відправить їх оточити порт Кліруотер, – вона на кілька секунд замислилась і продовжила. – Втім, цим він цілком здатний створити нам неприємності, тож відпливаємо завтра.

– Відпливаємо? Ваша Високість, чи не хочете ви мені сказати...

– Орлине місто лежить практично в центрі країни, воно майже не захищене. Рікою Сенуан ми можемо дійти до міста Чистої Весни, а звідти всього день ходу до Орлиного. Після того, як ми захопимо Орлине місто, вся Південна частина королівства буде під моїм контролем. Загалом, ситуація із захопленням Тімоті трону ще стане йому боком. Хотіла б я подивитися на нього в той момент, коли він пошле за Герцогом, але дізнається, що весь південь – мій!

– Але ж Вімблдон третій помер зовсім недавно, і тому...

– І що мені тепер, розплакатися? – Гарсія різко повернулася, промені вранішнього сонця пофарбували її волосся в червоний колір. Її обличчя знову було заховано в тіні, тільки очі відбивали світло. У її погляді були відсутні будь–які емоції. Райан зрозумів, що навіть якщо їй зараз і сумно, вона нізащо цього не покаже.

Королю чи Королеві не личить сумувати на публіці.

– Ні, зовсім необов'язково, – серйозно відповів Райан.

Гарсія задоволено кивнула:

– Вирушай до капітана і скажи йому, що мені треба з ним поговорити. Якщо Тімоті не захотів чекати закінчення п'яти років, то і я не стану. Після завоювання Орлиного міста я оголошу про незалежність Південних територій.

Райан знав, що Гарсія у будь–якій ситуації знайде собі плюси. Як тільки вона надумає щось створити, то ніхто не в змозі цьому завадити, вона пертиме вперед із завзятістю мула. В цьому і був її шарм, одна з причин, чому Райан їй служив.

– Так, Ваша Високість, – заговорив Райан, але осікся. – Ваша Величність.