Розділ 58

Розділ 58. Втеча

Найтінгейл не знала, скільки часу вона провела непритомною. Прокинувшись, вона виявила, що за руки була прив'язана до стовпа. До того ж – її прив'язали ще й за талію та за ноги. Найтінгейл спробувала було звільнитися, але її прив'язали так міцно, що в неї навіть поворухнутися не виходило.

Наступним логічним кроком було спробувати використати магію, але при спробі викликати свої сили Найтінгейл не відчувала абсолютно нічого – її повністю позбавили можливості звільнитися.

Поглянувши вниз, Найтінгейл помітила прозорий довгастий камінь, що висить у неї на шиї.

– Нарешті прийшла до тями, – перед очима Найтінгейл раптом з'явилася Кара. – Ну і що ти думаєш про мою отруту що паралізує ? Ось чесно, Найтінгейл, я на тебе такі надії покладала, але ти їх не виправдала.

Найтінгейл спочатку не знала, що й відповісти, а потім докірливо дорікнула Кару:

– Ти, виявляється, зберігала у себе медальйон Божественної Кари! Кара, ти взагалі розумієш, що ти робиш?

Цей камінь використовувала церква, щоб тримати відьом у вузді, він служив для відьом свого роду кайданами. А тепер ще й сама наставниця відьом вирішила вдатися до його сили, уподібнюючись до фанатиків із церкви! Одна тільки думка про це змушувала Найтінгейл тремтіти від обурення – вона оглянула натовп і зрозуміла, що відьми вдають, що нічого особливого не відбувається.

– Чорт візьми, – вилаялася сама Найтінгейл – Ви що, не зрозуміли ще, що перетворилися на тих людей, яких самі ж так сильно ненавидите?!

– Це лише інструмент, яким іноді карають неслухняних і поганих дівчаток! – байдуже заявила Кара.

– А ти, Найтінгейл, якраз та сама дівчинка і є. Тебе треба покарати, чи... Мені називати тебе Веронікою? Ти народилася в знатній родині, скотилася до рівня блудної відьми та ось, будь ласка, знову хочеш залізти вгору соціальними сходами.

– Я гадки не маю, про що ти говориш.

– Ти підвела мене. Коли Венді тебе врятувала з лап аристократів, то я серйозно розраховувала на те, що ти віддано будеш служити справі Асоціації Співробітництва Відьом. Але ось, будь ласка, глянь на себе зараз – ми скоро знайдемо нашу Священну Гору, а ти намагаєшся нам у цьому перешкодити! – Кара похитала головою і голосно розреготалася. – Ти намагаєшся відвести сестер із собою, до Принца? Туди, де тебе так довго тримали в заручниках, що в тобі зміцнилася потреба підкорятися, тож ти не зможеш жити, не знайшовши собі господаря? Чи ні... Ти просто хочеш продати сестер аристократам, щоб здобути собі тепліше містечко?!

– Все, що я роблю, я роблю лише для сестер, – Найтінгейл намагалася придушити в собі ненависть.

Зрештою, кричати зараз було абсолютно марно, тому вона говорила спокійно. – Я сподіваюся, що нікому більше не доведеться померти у день свого пробудження. Сподіваюся, що сестри зможуть спокійно жити, не хвилюючись про те, де дістати одяг і їжу. Я не збиралася зупиняти твій план,

Кара, але невже ти думаєш, що сестри не можуть самі вибирати свій шлях? Зараз у Прикордонному містечку відбуваються величезні зміни, я вам навіть креслення парової машини принесла! Вона сама по собі працює, між іншим. За допомогою таких машин можна автоматично відкачувати воду із шахт, не змушуючи людей щодня робити це вручну! Кара ощирилась і глумливо поцікавилася:

– Ти ось це маєш на увазі? – Вона розвернулася, витягла звідкись згорнутий у рулон пергамент і розгорнула його так, щоб усі бачили намальоване. – Хоч я нічого і не розумію на цьому малюнку, але я точно можу сказати, що неможливо з купи мертвого заліза зібрати машину, яка працюватиме, так само як справжні живі люди! Ти що, нас за ідіотів тримаєш?

Кара підійшла до жаровні й жбурнула пергамент прямо у вогонь.

– Ні! – Закричала Найтінгейл, безсило спостерігаючи за тим, як безціні креслення перетворюється на попіл.

– Все, моє терпіння скінчилося, даю тобі останній шанс, – з цими словами Кара витягла з жаровні залізний шампур, на одному кінці розпечений до червоного. – Якщо перед сестрами ти зараз визнаєш свою провину і те, що аристократія змогла тебе обдурити, то я помилую твоє життя, хоч від покарання ти не відвернешся. Зрештою, треба тебе якось покарати за змову з противником.

Але якщо раптом ти продовжиш наполягати на своїй нісенітниці, то я заколю тебе цим шампуром прямо в серце. Залишивши твоє тіло висіти на цьому стовпі, щоб решта дізналася, що з ними буде,  – помовчавши секунду, Кара запитала, – Не проґав свій останній шанс.

Що ж ти вирішила?

Кара тримала шампур прямо перед Найтінгейл, щоб та його добре розглянула. Він був такий близький, що Найтінгейл відчувала жахливий жар, що походить від нього. Якби зараз на стовпі висіла Найтінгейл з минулого, то вона давно вже вклонилася б і визнала свою поразку. Але ні – Найтінгейл твердо вирішила попрощатися зі своїм минулим життям і боягузтвом. Тепер її звали

Найтінгейл, вона була могутньою відьмою – і навіть страх смерті не міг цього змінити!

Тому вона просто мовчки заплющила очі, чекаючи на розправу. Найтінгейл сама не розуміла, чому в цей момент у неї перед очима з’явився Роланд.

Раптом хтось заволав:

– Стій!

 Найтінгейл  сумніваючись секунду, все–таки розплющила очі. Вона побачила, що перед натовпом з'явилася Венді, яка раптом заговорила з Карою:

– Наставниця, подивися на стрічки, обгорнуті навколо твого зап'ястя. Занадто багато відьом ми вже втратили, невже ти хочеш втратити ще одну?

– Що, Венді, тебе таки пройняли її казки? Прокинься! Все, що вона розповідає, це брехня!

– Я не знаю, – Венді похитала головою. – Я не збираюся йти з нею до Прикордонного міста, але я думаю, що вона сказала щось правильно. У відьом має бути вільний вибір у тому, як їм чинити зі своїм життям.

Вона раптом обернулася і голосно поцікавилася у натовпу:

– Хто хоче піти з Найтінгейл?!

Ніхто з натовпу не відповів – раптом повисла мертва тиша.

– Бачиш, ніяких проблем немає – вона піде сама, – сказала Венді. – Вона ніяк не зашкодила Асоціації

Співробітництва Відьом, тому особисто я не зможу дивитися на її смерть.

Найтінгейл дуже добре розуміла, про що саме говорить Венді. Відьмі раптом стало дуже сумно – навіть сама Венді не повірила в те, що Найтінгейл їй розповіла! Тому Найтінгейл зараз мовчала – вона потребувала допомоги Венді, сподіваючись, що та переконає інших. Зрештою, Венді хоч і не повірила, але її почуття співчуття не дозволило кинути Найтінгейл напризволяще, не простягнувши їй руки допомоги.

Після слів Венді натовп раптом зашепотів, і кілька відьом висловилися на підтримку її погляду.

– Так, якщо вже хоче повернутися у звичайний світ, то нехай іде!

– Церква і біль і так забрали у нас занадто багато сестер, Наставниця, будь ласка, переосмисліть її покарання.

– Заткнулись усі! – в сказі заволала Кара. – Ну відпущу я її, і що ми робитимемо, коли з'явиться ще одна така Найтінгейл? А ще одна? Куди ми підемо, якщо вона дасть наше місце розташування церкві? – шепіт натовпу не вщухав, тому Кара замахнулася шампуром, цілячись Найтінгейл прямо в серце, але Венді була швидше. Потоком вітру вона відкинула Кару убік, не дозволяючи тій завдати смертельного удару подрузі.

Потім вона підкинула у повітря монетку, закрутила навколо неї потоки повітря і направила їх у бік Найтінгейл. Коли монетка вже була досягла Найтінгейл, Венді прибрала вітер, а монетка, не зменшивши швидкості, врізалася прямо у медальйон, що висить на грудях у Найтінгейл.

Прозорий камінь із гучним тріском вибухнув.

– Зрадниця! – заволала Кара, підводячись із землі. Венді та Ганна входили до її внутрішнього кола, і тепер одна з них виявилася зрадницею! У сказі Кара відправила у бік Венді примарну змію, яка, відчинивши пащу, злісно вчепилася тій у руку.

У цей момент мотузки, що зв'язують Найтінгейл, впали на землю навколо жердини, але самої відьми там уже не було.

Подумавши про здатність Найтінгейл, Кара раптом жахнулася. Вона відразу ж сконцентрувала всю свою магію, матеріалізувала багато різнокольорових змій, що світяться, які вилітали у неї прямо з грудей. Наказавши зміям сформувати стіну, вона кинулася назад, але Найтінгейл виявилася швидше.

Лише один крок – і вона вже опинилася прямо за Карою. Один рух рук – і шампур, який мав пронизати її власне серце, з легкістю увійшов Каре між лопаток.