Розділ 59

Розділ 59. Дослідник

– Шановна наставниця! – побачивши, що Кара впала, всі відьми раптом запанікували.

– Ідіоти! *Кхе*... – Кара спробувала закрити рану руками, вона вже не відчувала нижньої частини тіла.

– Вбийте зрадниць, швидко!

Але на той час Найтінгейл, підхопивши Венді на руки, вже зникла у своєму тумані.

Діставшись назад, до роздоріжжя двох доріг, Найтінгейл зрозуміла, що Венді знепритомніла, рука її почорніла – отрута швидко поширювалася у Венді по руці. Тепер часу для сумнівів не було, треба було діяти дуже швидко. Скрипнувши зубами, Найтінгейл обірвала рукав Венді та, використавши його як джгут, перев'язала руку так сильно, як тільки могла. Потім Найтінгейл дістала з підошви свого черевика кинджал, і почала різати Венді руку.

Через сім хвилин Найтінгейл вже примудрилася практично відрізати руку Венді, залишивши ту лише висіти на кістки. Нана зможе впоратися з раною, якщо рука не повністю відірвана. Зробивши все, що могла, Найтінгейл прив'язала Венді собі на спину за допомогою двох ременів. Якщо їй вдасться дістатися Прикордонного міста до того, як Венді помре, то Нана зуміє ту повністю вилікувати.

Але... Чи зможе так довго протримати Венді живою?

Сама Найтінгейл діставалася Асоціації три доби – скільки ж у неї піде на зворотний шлях зараз, коли вона несе на спині людину? Якщо раптом Найтінгейл занадто поспішатиме і неакуратно зіслизнути вниз зі стежки, то навряд чи у неї вистачить сил піднятися назад.

З руки Венді продовжувала сочитися кров – відьма не протримається цих трьох днів, не кажучи вже про чотири, але Найтінгейл не мала альтернативи. Вона ніколи не змогла б просто кинути Венді, навіть якби ту поранили не через Найтінгейл.

– Вам потрібна допомога? – з нізвідки раптом пролунав глухий голос.

Найтінгейл була в жаху, вона мало не сховалася автоматично в туман, вставши в захисну позу.

Проте перед нею нікого не було.

– Не нервуйте так, я не битися прийшла.

Поглянувши вгору, Найтінгейл нарешті побачила постать, що ширяє над нею. Остаточно заплутавшись, Найтінгейл запитала:

– Ти хто?

– Мене звуть Блискавка, я лише недавно приєдналася до Асоціації Співробітництва Відьом. Я постійно десь подорожую, тож ти мене й не знаєш, – дівчина легенько посміхнулася. – Втім, я тебе знаю – ти знаменита Найтінгейл, тіньова вбивця.

– Тебе Кара послала?

– Ні–ні, не зрозумій мене неправильно! – Блискавка поволі опустилася, акуратно встаючи на землю.

– Я хочу піти з тобою.

Найтінгейл не вірила тому, що тільки–но почула:

– Що?

– Ну, ти сказала що ми, начебто, повинні мати право самі вибирати, що робити, – блискавка на мить зупинилася. – Я хочу піти з тобою, от і все.

– Якого... – Найтінгейл уже встигла повністю розчаруватися у сестрах: навіть Венді не змогла їй повністю повірити. Але ця дівчинка, що стоїть перед нею – вона і справді була ще дитиною, виглядала років на чотирнадцять – п'ятнадцять, молодше за Нану. Волосся дівчини було світле і досить коротке, риси обличчя гострі, а говорила вона з упевненістю, що ніяк не властива своєму віку. Ще вона була одягнена не в стандартний для Асоціації Співробітництва Відьом одяг – замість нього вона носила довгі штани, які, здавалося, були пошиті якраз за її мірками, з безліччю кишень і латок. Її старомодний шкіряний жакет теж був досить незвичайним. Останнім елементом її дивного вбрання був досить грубий ремінь, обмотаний навколо талії – хто знає, де його дівчина відкопала. На перший погляд, її одяг здавався абсолютно чоловічим.

– Ти сказала, що десь там є величезна машина що дихає паром, яка видуває чорно–білий дим. Ще сказала, що можеш створювати каміння із сірого пилу, і в тебе є порошок, який може зруйнувати гори за допомогою громоподібного вибуху! Я хочу все це побачити! – Блискавка заторохтіла з ентузіазмом. – Я збираюся стати дослідником, який, звичайно ж, відвідує різні цікаві місця.

І що це була за причина!.. Найтінгейл була вражена і не могла вимовити жодного слова, але навіть у цьому стані вона виразно відчувала, що Блискавка не бреше.

– Я не розумію... Якщо ти хочеш бути мандрівницею, то навіщо тобі залишати Асоціацію та йти за мною?

– Не мандрівницею, а дослідницею! – запротестувала Блискавка. – Я не з тих, які діють лише зі спраги наживи! Вони кажуть, що із задоволенням ризикують, але насправді, за них інші роблять усю брудну роботу. А дослідники діють суто з інтересу! А щодо того, чому я хочу піти з Асоціації... – тон Блискавки став впевненим. – Так, вони шукають Священну Гору, і це, за ідеєю, має бути золотою мрією дослідників. Але Кара не розуміє всієї принади, вона закопується в старі книги, намагаючись знайти в них потрібний напрямок. Вона подорожує гірським масивом у пошуках двох стовпів, що обвітрилися, самотньо стоять десь там. Так вона ніколи не знайде Священної Гори, вона діє неправильно. Мій батько постійно твердив, що справжні дослідники записують усе, що бачать, мандруючи конем і користуючись лише блокнотом. Саме так дослідники повинні робити свої справи!

Попри те, що Найтінгейл було дуже цікаво знати, що це за тато такий, який вклав у голову своєї дивної доньки такі ідеї, часу на розмову в неї не було. Зрештою, Венді була в небезпеці – якщо Блискавка не збиралася завдати їм шкоди, то її допомога буде дуже доречною.

Тому Найтінгейл запитала лише про одне:

– Виходить, твій дар – політ?

– Ну так, – гордо відповіла Блискавка, кивнувши. – Я можу взяти вас обох і летіти вперед, поки ми не досягнемо міста. Як вітер.

– Тоді мені доведеться попросити тебе про допомогу, – Найтінгейл переконалася, що Венді міцно до неї прив'язана, і чіпко схопилася за плечі Блискавки, обхопивши її руками.

– Ой, це важко, – блискавка рипнула зубами й повільно піднялася в повітря. – Думаю, втім, що ми полетимо трохи повільніше за вітер.

***

Таким чином вони й розпочали свою дивну подорож. Коли Блискавка втомлювалася, Найтінгейл несла їх крізь свій світ туману. Відновивши сили, Блискавка дозволяла Найтінгейл знову піднятися на плечі і продовжувала летіти вперед.

Траплялося, що вони обидві втомлювалися – тоді під час відпочинку Найтінгейл ставила свої запитання, наприклад, ким був батько Блискавки чи про ситуацію у її родині.

Блискавка розповіла, що її батько був найбільшим дослідником у світі, він навіть зумів перетнути океан. Він мав цілий флот, матроси шанобливо називали його Громом. Матері у Блискавки не було – вона втратила її в дуже ранньому віці та практично нічого про неї не пам'ятала. В одній із подорожей корабель матері потрапив у шторм, і ніхто, окрім Блискавки, не вижив – ту якимось щасливим чином течією викинуло на острів. Протягом двох місяців Блискавка виживала на острові, користуючись здобутими від батька знаннями, а потім раптом виявила, що в ній прокинулася відьомська сила.

Блискавка полетіла над каналом на захід, і опинилася поряд із Грейкаслом. Зазнавши кілька невдач, вона нарешті приєдналася до Асоціації Співробітництва Відьом. Вона сподівалася, що якщо не кине подорожувати, то одного разу якимось дивом обов'язково знову зустрінеться з батьком – якщо він ще буде живий, звісно. Найтінгейл нічого особливо важливого з цього діалогу не почерпнула – її здатність могла лише сказати, бреше її співрозмовник чи ні, але правдивість сказаних слів вона перевірити не могла.

Якщо її співрозмовник, наприклад, заявив би, що Сонце квадратне, і при цьому повністю вірив у сказане, то Найтінгейл відчула б, що він не бреше.

Втім, деяку інформацію Найтінгейл все ж таки отримала. Наприклад те, що Блискавка народилася в заможній родині – сім'ї бідняків явно не могли собі дозволити подорожі. Той факт, що батько Блискавки мав флот, здатний подолати океан, теж говорив на користь цього висновку. Загалом, Грім, швидше за все, був дуже багатим бізнесменом. Волосся у Блискавки було світле – значить, воно було звідкись через фіорди, тому що у людей з Королівств волосся було темним.

Венді кілька разів приходила до тями – у ці моменти Найтінгейл намагалася споїти їй якомога більше води, після цього Венді знову відключалася. Найтінгейл відчувала, що температура тіла у Венді все падає і падає – це змушувало відьму постійно хвилюватися.

Вони змушені були дуже поспішати, тому зуміли подолати триденний шлях за півтора дня. Біля входу в місто все ще стояли коні, яких залишив для відьом Принц, вони не встигли з'їсти навіть половину залишеної для них їжі.

Найтінгейл піднялася на одного з коней, акуратно зваливши Венді перед собою, і пустила коня стрибати в напрямку до Прикордонного міста. Блискавка на коні стрибала прямо позаду неї.