Розділ 70

Розділ 70. Шпигун (частина 1)

Коль, на прізвисько «Бабак», стурбовано виглядав у вікно.

У цій чортовій глушині сніг падав практично без зупинки. Чоловікові раптом спало на думку, що небо виглядає точнісінько як старі простирадла його бабусі, які вона роками не прала – таке ж брудне і сіре. Сонця видно не було, але Коль мав свій спосіб визначати час.

Цим способом був розклад тренувань патруля. Якщо дозволяла погода, то патруль щоранку виходив на пробіжку головною площею рівно о восьмій ранку. Ці кретини підчепили цю звичку ще за місяць до початку Демонічних місяців, але так її і не покинули.

Ці люди не знають, що взимку потрібно намагатися заощадити якомога більше енергії та сили, на випадок якщо раптом їм знадобиться насправді від когось тікати, і при цьому не молитися богу, щоб він послав їм трохи більше витривалості?

Втім, завдяки цим ідіотам Коль тепер точно міг визначити потрібний час.

Саме, Коль пристрасно хотів звалити з цього чортового містечка! Він плював навіть на прямий наказ Другого Принца залишатися і спостерігати за четвертим, відправляючи зібрані звіти назад до

Валенсії. Чоловік був на тій точці неповернення, коли залишатися в цьому місті він уже більше не міг.

Його думки з цього приводу були досить зрозумілі – він побоювався, що тижнів за два він, як і решта мешканців цього містечка, стане підношенням для самого Диявола.

І це зовсім не була параноя!

Дивні речі одна за одною траплялися від початку зими. Можливо, інші люди їх і не помічали – втім, саме це було цілком звичайне.

Тутешні мешканці – лише купка дурних провінціалів. Поки в них буде їжа, вони не звернуть увагу навіть на небо, що впало на їх тупі голови.

– Але я ж не такий, я Коль «Бабак»! Мене найняв на роботу сам Його Високість Тімоті Вімблдон, дізнавшись про те, наскільки хороші в мене навички з видобутку інформації та чуток!

Вилізши одного разу на стіну, Коль з подивом виявив, що у Четвертого Принца є зброя, здатна з легкістю відбиватися від демонічних тварин. Але це було не найбільш приголомшливим.

Четвертий Принц співпрацював із відьмою, навіть не ховаючись при цьому!

Боженька милостивий, чи є на світі щось більш богопротивне, ніж це?! Інших пояснень і бути не може – Четвертий Принц одержимий дияволом.

Якби Принц просто хотів розпитати відьму, то він робив би це по–тихому, ховаючись у замку.

Колись він вже неодноразово чув, що знатні люди іноді стають прив'язаними до... ігрищ з відьмами – зрештою, аристократів з різними звичками була купа, але зазвичай на публіці їх не афішували.

Але те, що Коль бачив на власні очі, була явно не ілюзія!

Коль завжди діяв за принципом заплатили гроші – будь добрий відпрацювати. Тому він, коли снігу було не надто багато, гуляв Прикордонним містом, недалеко від захисних міських стін. Там він часто бачив чимось зайнятого Четвертого Принца. Спочатку Коль досить часто питав сам себе, звідки ж у безталанного і розпещеного Четвертого Принца взялася рішучість залишитися на Демонічні місяці у Прикордонному місті? Чому він з ревом не втік у фортецю Довгої Пісні, намочивши штанці? Але тепер Коль добре розумів причину – тоді Четвертий Принц вже був одержимий Дияволом.

Коль якраз сидів у своєму спостережному пункті, коли до міста підійшла та величезна демонічна тварина, якій вдалося пробитися через стіну. Правда, її потім вбило диявольським громом... Набіг інших тварин, що проїхати за нею, був зупинений відьомським вогнем, і начарувала його та сама відьма, яка пізніше впала в обійми Принца!

Ще Коль підслухав кілька сусідських розмов, з яких дізнався про якусь відьму, яка могла зцілювати рани. За чутками вона вже вилікувала пораненого хлопчика, а ще вона начебто допомогла  зростити перелом на нозі в однієї зі стареньких, що живе навпроти Коля.

Чоловіка так злили ці чутки, повні брехні! Ну хто в здоровому глузді звернеться за допомогою до відьом?! Яка тоді різниця між ними та всіма відьмами, які зазнали Диявольських спотворень?

Втім, для Коля останньою краплею стало те, що кілька днів тому він помітив відьму, що літає! Вона двічі облетіла замок Принца і приземлилася на задньому дворі. Що там казав церковний пастир із цього приводу? «Відьомські сили з'являються тоді, коли жінка вже впала під атакою Диявола». Зараз Коль особисто бачив двох відьом – летючу і контролюючу вогонь, плюс чутки говорили про ще одну, що зцілює. Таким чином у Прикордонному місті зібралося вже щонайменше три відьми!

Безперечно, Диявол вже давно перетворив цей замок на своє лігво, і тепер він потихеньку перетворює тутешніх городян на своїх поплічників. Він мав покинути це місто якнайшвидше! Втім, він уже встиг стягнути алхімічну формулу сірої пудри, за допомогою якої збудували зовнішню стіну міста. Якщо він доставить її Другому Принцу, його не тільки не стратять, але ще й нагородять!

З кожним днем Коль шкодував все більше і більше, що він не пішов з аристократами того дня, коли ті вирушили з Прикордонного міста до фортеці Довгої пісні.

І тепер, коли він нарешті захотів піти, шлях по землі був неможливий – снігу випадало так багато, що наземний рух у бік фортеці Довгої Пісні був повністю паралізований. Єдиним можливим шляхом дістатися фортеці Довгої Пісні була річка – якщо Колю пощастить, він зможе прикупити собі містечко на якомусь торговому кораблі.

Згідно зі спостереженнями Коля, першого числа кожного місяця з Вербового міста приходить корабель із запасами. Він стоїть біля причалу години дві–три, поки товари розвантажують і завантажують, потім одразу йде. Тож у нього досить мало часу на те, щоб домовитися про місце, інакше йому доведеться застрягти тут на цілий місяць.

Сьогодні якраз був перший день місяця.

Раптом Коль почув знайомі крики на вулиці: – раз–два–три–чотири, раз–два–три–чотири.

Виглянувши у вікно, він побачив, що група одягнених у коричневі шкіряні куртки, чоловіки з усією спритністю біжать площею. Якби Коль хоч на хвилинку забув про диявола, що тут панує, то, можливо, він навіть помилувався б таким дивним видовищем.

– Нарешті я можу зникнути, – з полегшенням зітхнув він.

Швидко начепивши свою хутряну куртку і підв'язавшись поясом, Коль швидко пішов у бік доків. На його нещастя, його відразу помітив сусід і вирішив привітатися:

– Доброго ранку! Куди це ти так рано зібрався?

Коль не міг не визнати, що за час царювання в місті Диявола життя місцевих жителів безсумнівно покращилось в порівнянні з тим, яким воно було раніше. Люди тепер навіть вивішували рибу сушитися на вулиці! Раніше ж, коли народ сильно голодував, вони гризли її прямо замороженою та сирою.

Втім, Коль не звернув на запитання жодної уваги. Натомість він уважно стежив за патрульними, що біжать, і як тільки загін забіг за кут, Коль вирушив прямо до доків. Міські приймали його за молодшого брата Залізного Весла, який приїхав із гірського масиву Падшого Дракона, щоб відвідати родину. Звичайно ж, це все було неправдою – перед цим Коль спіймав Залізне Весло і під тортурами вивідав у того всю інформацію про сім'ю, а потім просто вбив. Взявши для маскування одяг Весла, він з'явився до міста. Цю особу було зліплено практично на коліні, тому

Коль не особливо хвилювався про те, повірили йому чи ні.

За останні кілька днів вулиці розчистили від снігу так добре, що на дорогах навіть подекуди прозирала земля. Коль біг, не зменшуючи швидкості, але намагаючись заощадити витривалість.

Сліди на снігу його не хвилювали – їх занесе снігом максимум за добу. Може, його не схоплять доти, доки він не дістанеться самої Валенсії.

Добігши до доків, Коль побачив довгоочікуване торгове судно.

Носії тягали з корабля мішки з пшеницею під пильним поглядом шести охоронців. Коль ще раз перевірив вміст своїх кишень – два золоті рояли та шістнадцять срібних, більше в нього нічого не було. Помітивши, що стражників було шість, чоловік зрозумів, що двох золотих роялів йому явно не вистачить – тож єдиним його шансом було підкупити якогось носія. Як тільки мішків із пшеницею натягають достатньо, щоб вони закрили Коля від очей варти, він пробереться в ангар і запитає у носія, що йому більше хочеться отримати – гроші чи в морду. Щойно Коль опиниться на борту, то зможе підкупити капітана золотом і спливти звідси, якомога далі від гріха.

І як тільки Коль зважився діяти, він почув позаду себе якийсь крик.

Його накрило поганим передчуттям, він обернувся і побачив, що до нього з усіх боків біжать патрульні, відрізавши будь–яку дорогу до відступу.

Зрозумівши, що тікати нікуди, Коль моментально підняв руки вгору і впав навколішки. Ще одним його принципом було «не чини безглуздий опір» – він не постраждає, якщо не приховує від цих людей ні краплі інформації про наймача ... У кращому випадку вони навіть наймуть його за вищою ціною!

За гроші Коль був готовий зробити все, що завгодно. То був ще один його принцип.

Але зараз він не розумів ось що: яким чином його розсекретили?