Розділ 71

Розділ 71. Шпигун (частина 2)

На додачу до розведеного в каміні вогню Беров поставив на стіл гарний канделябр з червоного дерева. Канделябр стояв на одній ніжці і служив підставкою для чотирьох свічок. Одна зі свічок стояла вище всіх, три інших розташовувалися навколо неї на кшталт трикутника. Усі чотири свічки горіли, і видовище було досить захопливим.

Кімната пропахла сосною, повітря було солодким, з легкою ноткою запаху свіжої тирси – це вганяло присутніх у сон. Проте Беров не міг претендувати на щось більше тут, у Прикордонному місті. Ця провінція була досить злиденною, так що елегантного та витонченого тут явно не було.

Тут люди були щасливі, якщо в них хоч якийсь дах над головою був, і тому Беров цілком міг назвати себе багатієм тільки тому, що мав цю велику кімнату.

Його кімната в замку розташовувалась неподалік внутрішнього дворика – в ній раніше розташовувалася прийомна лорда. Звичайно, коли лорд втік у фортецю, він забрав із собою всіх своїх людей, тому Берову дісталася вся кімната.

Час від часу він чув гучні голоси звідкись із замку та завивання вітру на вулиці – це було схоже на два абсолютно різні світи. На старому дерев'яному столі, на якому Беров писав, валялася купа книжок та пергаментів. З обох боків від столу стояли ще два, формуючи собою букву П. Зазвичай за ними ніхто не сидів, Беров просто використав їх для розгортання сувоїв. Іноді при необхідності він розміщував за столами своїх учнів, щоб вони допомагали йому розбиратися з інформацією або накидати первісний варіант документа.

Він уже встиг поміняти свічки у канделябрі тричі. Крім зміни свічок, Беров не відвертатися ні на що, уважно перечитуючи документи. Час для нього був дуже дорогим ресурсом. У нього й так уже накопичився цілий стос документів, які чекають своєї черги, так ще і Його Високість надумався проводити покращення, які теж слід було б уважно перевірити.

Зазвичай Беров працював десять годин на день, але анітрохи при цьому не втомлювався. Тут можна було похвалитися своїми відмінними знаннями, тому це прагнення надавало Берову сил.

Саме так все і повинно бути, подумалося йому, довкола мене ніхто не базікає, всі учні самостійні та відповідальні, і ніхто не тягне нас назад, заважаючи працювати. Поки що вони успішно справляються з наказами принца, тож працювати можна спокійно і не поспішаючи.

Беров закусив губу:

– От якби побажання Принца були трохи більш... нормальними.

 Наприклад, Роланд, на гарному папірці й з особистою печаткою, надіслав до Вербового міста запит про те, що йому потрібно більше найманців і один корабель. 

І ось зараз надійшла відповідь:

За ту ціну, що ви пропонуєте, ви не зможете найняти капітана та матросів.

Прочитавши відповідь, Беров злегка очманів – ну і як тоді вони доставлять сюди човен?! Команда припливе на ній, а потім пішки піде назад? Та й взагалі, навіщо нам човен? Цей момент був найнезрозумілішим. Наразі торгівля між Прикордонним та Вербовим містами була стабільною. Та навіть після закінчення зими їм потрібно буде лише надіслати запит до Вербового міста, і ті зменшать інтервал між торговими суднами. Човен купувати не було жодного сенсу – міський док не пристосований для тривалого використання, тільки для рідкісних причалювань. Та й хто стежитиме за човном, якщо не буде моряків? Не пройде і кількох місяців, як він просто вийде з ладу. Його Високість що, знову щось божевільне задумав?

Ще Роланд зібрався найняти додаткових управлінців – і щодо цього Берова не було жодних питань. На цей час у міській ратуші не було жодної незайнятої душі – Беров натягнув туди близько десятка людей, щоб вони допомагали стежити за справами. Вони робили статистичні звіти та підраховували доходи та витрати. Сам Беров був відповідальний за адміністративну та правову систему – і це було вкрай нелогічно. Але якщо Його Високість вирішив розділити ці сектори, то потрібно було найняти додаткових людей для роботи в ратуші. У звичайних умовах радники не розкидалися обов'язками – коли в людини в руках така міць, вона не бажає її нікому віддавати.

Беров хотів стати схожим на свого вчителя – королівського міністра фінансів. Той відповідав за всі гроші Ґрейкасла і був правою рукою короля.

* Кхм*, «Тихо, зараз головне – Прикордонне місто», – подумки пожурив себе Беров.

 Попри те, що Роланд зголосився претендувати на трон, до цього було ще довго. Беров не знав, коли саме принц змінився, але саме сьогодні Беров остаточно визнав у четвертому принцу гідного кандидата посісти місце короля. Різниця між принцом з минулого і сьогодення була немовби між небом і землею – раніше Беров серйозно вважав, що такий дурний і самовпевнений принц не зможе навіть спробувати зійти на трон.

Але після свого приїзду до Прикордонного містечка принц не втомлювався дивувати Берова. Він зумів зробити так, що місто досі протрималося лише силами патруля! Через один лише цей факт принца можна було розхвалювати праворуч і ліворуч. А якщо згадати всі ті дивні штуки, які принц винайшов, і те, що він так майстерно з ними керується – це було дуже несхоже на колишнього принца. Здавалося, нинішній принц був усезнаючим Дияволом.

Раптом Беров почув гуркіт – у двері хтось щосили барабанив. Працювати було неможливо, тому Беров голосно крикнув:

– Увійдіть!

У двері увійшов один з улюблених учнів Берова – Воронка Єрроу.

– Шановний учитель, ми зловили ще одну "мишу".

– Ось як... Ви його вже допитали?

– Сказав, що його послав Тімоті. При обшуку ми знайшли в нього цемент, кілька монеток і листа, – Єрроу підійшов ближче і простягнув Берову обгорнутий у шкіру конверт. – Щодо іншого... Ми досі його допитуємо. Вчитель, що нам робити...

– Як і раніше – записати всі відповіді в книгу, а шпигуна повісити до чортової матері, – наказав Беров.

– Є, – відсалютував Єрроу. – Я видаляюся.

Беров не повернувся до роботи після того, як учень зачинив двері. Натомість він підійшов до столу і розкрив конверт своїм канцелярським ножиком, щоб витягти листа.

Четвертий! – обурено подумав він.

Роланд Вімблдон обговорив із Беровим цю проблему ще задовго до того, як настали Демонічні місяці.

Його Королівська Високість припускав, що як тільки він презентує народу цемент і відьом, то таємні шпигуни його дорогоцінних родичів не зможуть встояти та спробують доповісти про це Тімоті – і в цей момент їх легко відловити. Обміркувавши цю заяву, Беров повністю погодився з першою його частиною, але не міг поділити впевненості принца в другій. У Прикордонному місті жили понад дві тисячі городян, тож за кожним стежити не було можливим. У них просто не було стільки людей! А ті, що були, не були достатньо кваліфікованими для стеження.

Втім, Його Високість цього, здавалося, зовсім не розумів:

– А навіщо нам багато солдатів? Кожна людина у Прикордонному місті стане нашими очима!

Беров не вірив, що Принц розуміє, про що йдеться і спробує знайти шпигунів за допомогою такого дурного, наївного та очевидного прийому. Це неможливо.

Але незабаром жителі довели Берову, що він не мав рації.

Після організації першого перепису населення, який був ранньою зимою, Роланд дещо наказав людям, які мешкають у Прикордонному місті понад п'ять років. Фортеця Довгої Пісні все ще сподівалася повністю розорити Прикордонне місто, особливо після того, як міські підпалили запаси їжі у фортеці. 

У місті досі шастали кріпосні шпигуни. Більшість із них уявлялися далекими родичами жителів Прикордонного міста, або торговцями, які просто спізнилися на евакуацію, і всіма силами намагалися нашкодити місту. Загалом, наказ Роланда полягав у тому, що й міські раптом побачать підозрілу особистість, вони мають негайно повідомити про неї у ратушу. Як тільки неблагонадійність підозрюваного буде доведена, той, хто повідомив про нього, отримає нагороду у двадцять п'ять срібних монет.

І результати такого гарного ходу були справді приголомшливі.

Звичайно, спочатку в ратушу надходили неправдиві звинувачення, але незабаром солдати вже виявили першого шпигуна і заарештували його.

Беров добре пам'ятав, як Роланд похвалився цим першим успіхом.

Що він там сказав? А, так:

– Нехай вороги потонуть у бездонному морі війни з простолюдинами.

Ця пропозиція звучала досить дивно – радник потряс головою, і, нарешті, розгорнув вийнятий з конверта лист.

Людина, на ім'я Бабак досить емоційно стверджувала, що деякі дивні речі, що відбуваються з Четвертим Принцом, явно вказують на те, що Роланд був одержимий Дияволом – і Беров чудово бачив страх цього Бабака, що ковзає між рядками. Подумавши про те, як принц використав деяких людей, Беров у глибині душі не міг не погодитись. Він глибоко зітхнув, підніс листа до свічки, а незабаром від листка залишився лише попіл.

Але, втім, Принц не боявся Медальйона Божественної Кари, тому він просто не міг бути одержимим, чи не так?