Розділ 75

Розділ 75. Свята Гора (частина 1)

Кара добре чула дихання інших відьом, що збивається.

– Потрібно час від часу змінюватись, – голосно сказала вона. – Лівз, ти наступна мене понесеш.

Зимова подорож через Непрохідний гірський масив дуже вимотувала. Щодня сорок дві відьми мали знаходити відповідне місце для табору, в якому вони могли відпочити та перезарядити амулет, який захищав їх від жахливого нічного холоду.

– Так, шановна наставниця, – відповіла відьма, що несла Кару, і пригнулася. Коли до Кари підійшла Лівз, та покликала свою змію і змусила її обвити одну з рук Лівз. Потім за допомогою тієї ж змії Кара підтягнулася трохи вгору, намагаючись підвестися. Вона помітила, що Лівз легенько тремтить через те, що її тіла торкається змія.

«Чортова Найтінгейл!» – гірко подумала Кара. – «Якби вона не відмовлялася від моїх пропозицій про милосердя, я б навіть не мала нічого проти її прийняття назад! Але якщо ми практично досягли нашої мети, то сильно ризикувати я не буду».

І що ж та ідіотка зробила замість того, щоб прийняти помилування? Вона, без будь–якого натяку на вагання, скористалася першим шансом втекти, спробувавши зарізати Кару!

– Ось що трапляється, коли я надто добрію! – Внутрішньо кипіла Кара. Удар Найтінгейл припав їй прямо в хребет! Хоч Лівз швидко вилікувала її рану за допомогою трав, нижня частина тіла Кари залишилася паралізованою, вона її абсолютно не відчувала.

– Почекайте, ось дістануся я до Священної Гори!.. Там я наберуся сил, покличу ще більше відьом, і з їх допомогою розріжу тебе на тисячу дрібних шматочків!

Все ще киплячи від злості, Кара раптом почула чийсь голос:

– Шановна наставниця, перед нами зграя демонічних тварин.

Про це повідомила Скарлетт – вона була відповідальною за розвідку. Її магія була така, що дозволяла бачити крізь предмети, тому Скарлетт легко знаходила будь–які пастки. Вона навіть могла розглянути дуже швидко рухомі предмети – одного разу в сутичці з Церквою вона голими руками збила арбалетну стрілу, що летіла з дороги!

– Негайно опустіть мене. Лівз, вирушай і допоможи сестрам.

Лівз кивнула і, опустившись, посадила Кару на камінь. Гола рука Кари потрапила прямо в сніг, тому та моментально змерзла. Вона сумно подумала: «Не могла сніг прибрати перед тим, як мене на камінь садити?!»

Але вголос Кара обурюватися не стала – зрештою, Лівз була незамінною частиною сестринства.

Раніше за набір нових членів відповідала Венді – їй це вдавалося завдяки її добрій вдачі, а Лівз відповідала за моральний і бойовий дух сестер. Лівз робила так, щоб у відьом не було причин не слухатися Кару. Якби не вона, то сестринство вже давно б втратило більшу частину відьом у боях із церквою та облавами.

Подумавши про Венді, Кара мало не розплакалася. Вона ніколи б не подумала, що та, з ким вони разом створили Відьомську асоціацію, щоб допомагати нещасним відьмам, просто так візьме і зрадить її заради Найтінгейл.

Попри те, що Венді завинила, Кара і не збиралася її вбивати. Та змія, яку Кара відправила в атаку на Венді, містила в собі отруту під назвою «Страждання»– вона діяла повільно, але завдавала нестерпного болю. Кара думала, що, давши Венді деякий час помучитися, вона звільнить її за допомогою своєї змії з антидотом. Вона просто хотіла припадати Венді урок. Але на жаль, без допомоги змії з антидотом ту отруту з організму вивести було неможливо. Найтінгейл зробила велику помилку, коли потягла з собою Венді. Та помре, не проживши й доби з моменту укусу.

Чи означало це, що Венді просто не судилося дійти до Священної Гори разом із сестрами?

Щодо другої, що втекла, Блискавки, Кара навіть і не думала. Та лише недавно приєдналася до Асоціації та могла лише літати. Дівча намагалася оскаржити той спосіб, за допомогою якого Кара шукала Священну Гору. Іноді вона навіть критикувала Святу Книгу! У такі моменти Кара щоразу хотіла викинути свавільне дівчисько з Асоціації, кинути її на сніг та задушити.

У цей момент через поворот вийшли два величезні вовкоподібні мутанти, але відьми вже були готові відбити напад. Сестер, які не мали бойових навичок, поставили якомога далі. Першою свою магію закликала Лівз – вона сконцентрувалася на травах, що лежали під снігом прямо біля ніг демонічних тварин. Раптом з–під снігу з'явилися зелені пагони й, швидко додавшись до зросту, обвилися навколо лап тварин. Тут у справу вступила інша відьма – вона могла контролювати повітря. Вона відкликала від тварин весь кисень, і незабаром ті почали задихатися від асфіксії. Невдовзі пролунав хрип, і обидві тварюки в конвульсіях мертво повалилися на землю.

Це були саме такі відьми, яких шукала Кара – їхні здібності були корисними. Ці два вовки цілком могли б влаштувати хаос, якби їм на заваді зустрівся простий загін смертних, хай навіть і озброєний мечами. Але відьми розібралися з тварями за лічені секунди, і це означало лише одне –

Бог любить відьом та їхню магію! Якби тільки у світі не існувало божественного каменю відплати...

Тьху! Кара з огидою сплюнула, на біса цей камінь. Церква ніколи не змогла б впоратися з нами, якби не він!

– Шановна наставниця, рушмо далі, – сказала Лівз, повернувшись до Кари.

– Нехай мене хтось інший несе, – зітхнула та. – Ти надто ослабла в бою.

І відьми, не затримавшись ні на хвилину, рушили далі стежкою. Близько полудня та, яка була відповідальною за пошуки місця для табору, нарешті виявила відповідне місце, не завалене кучугурами. Влаштувавшись на привал, відьми вирішили перекусити, щоб відновити сили.

Відьма, здатна керувати камінням, взялася до роботи. Ґрунт і гравій раптом почали рухатися, розчищаючи сніг і утворюючи рівний земляний майданчик. Одна за одною сестри взялися за роботу, вони розвели багаття, поставили на нього казанок для приготування їжі та почали варити кашу. Вони закип'ятили воду, розтопивши сніг, а потім насипали в казанок посилених Лівз трав. З казанка по табору моментально рознісся дуже апетитний запах.

– Так, передайте мені всі ваші медальйони, – крикнула маленька дівчинка з яскраво–рудим волоссям. Це було досить символічно, адже її магічна здатність була пов'язана з вогнем. Вона могла розжарювати будь–який предмет, до якого торкалася. Ті медальйони, які захищали відьом від диких холодів, винайшла саме вона.

На перший погляд, її можливості виглядали марними, але насправді вони були величезною підмогою для всієї Асоціації. Особливо зараз, коли відьми крізь зимову холоднечу йшли горами, адже там було абсолютно ніде сховатися від пронизливого холоду. Холодною зимою було дуже легко переохолодитись до втрати свідомості, а потім і до смерті.

Після того, як усі відьми підкріпилися пшеничною кашею, вони знову начепили свої медальйони і знову вирушили в подорож. Згідно з припущенням Кари, так звані Пекельні Врата і були насправді входом на Священну Гору. Церква навмисно перейменувала їх на Пекельні Врата, щоб завадити відьмам знайти свою Священну Гору. Згідно зі Святою Книгою, відьми мають пройти крізь три кам'яні ворота, останні з яких знаходилися на території варварів. Зазвичай брама була прихована глибоко в землі, і тільки під час Кривавого Місяця вони опинялися на поверхні.

Вони вже близько двох тижнів продиралися крізь Гірський масив, але невдовзі вже мали дійти до його кордонів і ступити на незвідані землі. В останні дні їм дедалі частіше зустрічалися демонічні тварюки.

– Швидко, швидко, погляньте! Що це?! – до слуху Кари долинув крик жаху.

Кара з цікавістю зиркнула в той бік, і відразу завмерла від жаху.

У небі літало ціле місто!

Небо все ще було сірим, з низьких хмар, не перестаючи, падав сніг. Але там, у хмарах, ширяло місто, практично наполовину видиме.

Будинки в ньому були побудовані за принципом, якого Кара за своє життя ще жодного разу не бачила – вони були немов списи, довгі та гострі. Якщо ті чорні крапки були вікнами стандартного розміру, то кожен будинок–спис був приблизно дві сотні метрів у висоту! Людина просто не зможе збудувати таке. Навіть найвища будівля, якою так пишалася церква – Кафедральний Собор Гермеса,  його ще називали Вежею–до–Неба, у висоту був лише п'ятдесят метрів!

Якщо це місто було побудоване не людьми, то на думку спадало очевидне рішення. Це місто збудували самі боги.

Кара, насилу утримавшись від радісного крику, але все ж таки дуже голосно заявила:

– Я знайшла Священну Гору!