Розділ 79

Розділ 79. Відповіді

Фіранки на вікні були закриті, а в каміні горів вогонь, що нагрівало повітря в кімнаті до комфортної температури.

Між днями дорослішання Ганни та Нани була одна величезна відмінність – Нана була у свідомості.

Щоб допомогти Нані не так сильно боятися майбутнього болю, її друзі сиділи разом з нею, і грали в різні прості ігри, щоб відвернути бідну дівчину від переживань і переконатися, що вона не засне.

Роланд навіть примудрився продемонструвати кілька фокусів із монетками, які залишили спостерігачів у стані справжнього шоку. Особливо шокована була Нана – вона дивилася на Роланда широко розплющеними очима, пильно стежачи за його рукою. В іншій ситуації вона неодмінно почала б бігати за Роландом з вимогою навчити її.

Фокуси нинішньої ери були далекі від досконалості. Наприклад, зараз у ходу були танцюючі під звуки флейти змії, видихання вогню або розбивання каміння у когось на грудях. Порівняно зі святом фантазії та спритністю пальців фокусників зі світу Роланда, нинішній асортимент фокусів був досить примітивним.

Незабаром настав час оповідань, і Блискавка почала ділитися з усіма своїм досвідом подорожі між островами та фіордами. Вона розповідала про величезні вири та красиві рифи, і про полювання на гігантських акул і восьминогів, що живуть у глибинах океану. 

Дарма, що всі здогадувалися, що блискавка трохи прикрашає, її слухали дуже уважно. Вона навіть Роланда примудрилася зачепити своїми оповіданнями – щоправда, у його уяві прості кораблі перетворилися на величезні броненосці, що борознять океани та досліджують новий світ.

Загалом в історії цього світу було щось, чого Роланд досі не розумів. Перші записи про минуле були датовані чотириста п'ятдесятьма роками тому. Навіть те, чого Принц навчився у палаці, не пояснювало такої ситуації. Втім, розгадка цілком могла бути в тому, що принц не особливо уважно слухав на уроках. У бібліотеці Прикордонного міста нічого особливо цінного та цікавого не було – тож єдиним виходом було виграти війну проти фортеці Довгої Пісні та питати вже там.

Коли блискавка нарешті доповідала про свої пригоди, Роланд уже не міг не позіхати. Втім, подивившись на Найтінгейл, яка лише похитала головою, він зрозумів, що досі не було жодних магічних збурень.

«У мене тут навіть годинників нормальних немає, ну куди це годиться? Скільки ще чекати?» – невдоволено подумав Роланд, і подався налити собі чашку гарячої води, потім знову сів і почав мовчки чекати.

Але невдовзі вже всі зрозуміли, що щось дивне. Пройшло вже досить багато часу – навіть Нана безупинно позіхала, їй з величезним трудом вдавалося не заснути. Навіть Найтінгейл розхвилювалася – вона навіть доторкнулася долонею до чола Нани, акуратно прислухаючись до коливань магії в її тілі, ретельно розшукуючи хоч якусь зміну.

Роланд зібрався зробити ковток води, але виявив, що всю вже випив. Він вирушив за новою порцією, але, проходячи повз вікно, не зміг утриматися і не глянути в щілину між шторами.

Надворі все ще йшов сніг. Роланд неспокійно злегка відігнув штору і в кімнату проник промінь світла.

Він із задоволенням зазначив, що чорне небо на горизонті поступово почало світлішати.

– Подивіться усі! – заволав Роланд і одним рухом відчинив фіранки. Всі, перелякані криком Роланда, рвонули до вікна подивитися, що сталося. Як тільки до них дійшло, що на вулиці світлішає, вони раптом усвідомили, що настав новий день, і ніхто цього не помітив!

Таким чином, не тільки Ганні, але і Нані вдалося пережити Укус демона абсолютно безболісно.

***

Щойно Роланд дістався нарешті до своєї кімнати, то виявив, що на нього вже чекають двоє.

Найтінгейл і Венді.

На їхніх обличчях він не побачив ні краплі втоми, лише дивне хвилювання.

– Ви точно встановили, що день Нани був сьогодні? Ну, тобто вночі? – одразу ж поцікавився Роланд.

– Так, але зміни, які відбувалися з нею на той момент, були дуже незначними. Раніше я ніколи б не подумала, що це і був найпіковіший момент Укусу, – впевнено заявила Найтінгейл. – Ваша Високість,

Ви мали рацію! Відьмам просто потрібно постійно використовувати свою магію, вона буде розвиватися, а наші тіла – відчувати все менше болю! Якщо кожен день тренуватись певний час, то відьми зможуть проживати свій день дорослішання безпечно.

– На території всього королівства Грейкасл тільки на вашій землі, у Прикордонному місті, нам можна без страху використати свої сили! Це місто і є наша Священна Гора, – заговорила Венді. – Благаю, зробіть так, щоб якнайбільше відьом дізналося про це, щоб більшість наших сестер поквапилися сюди. Я думаю, що багато хто з них погодиться вам допомогти.

– Ну я з самого початку на це сподівався, – кивнув Роланд. – Вже до кінця Демонічних місяців відьми та прості люди зможуть притертися та освоїтися. Як місяці закінчаться, я найму людей для поширення повідомлень, але тільки як чутки. Ви й самі розумієте, що я не можу так просто дати оголошення про найм відьом, у країні ж від цього переполох почнеться, – Роланд на мить замислився. – Нам потрібно або усунути Церкву, або посадити мене на трон.

– Коротше, найкраще, що я можу зробити, це допомогти вам завоювати трон, – сказала Венді і, ні секунди не вагаючись, присіла на одне коліно, зачитуючи клятву вірності. Роланд ясно бачив, що Венді діє з нагоди, необдумано – всі її рухи немов кричали звідси. Втім, він не особливо хвилювався з цього приводу – він спокійно прийняв клятву, як і раніше Найтингейл.

Закінчивши виставу, Венді повернулася і поцікавилася у Найтінгейл:

– Ну, як тобі виступ?

Та закусила губу і простягла:

– На межі провалу.

Роланд похитав головою і стомлено сказав:

– А зараз вирушайте ви двоє по ліжках, ви і так всю ніч очей не стуляли.

– Ваша Високість, у мене прохання, – його перебила Венді, що піднялася, і знову впала на коліна.

– Викладай, – Роланду навіть вдалося не посміхнутися, коли він це сказав. Мабуть, у Венді було щось серйозне.

Але прохання Венді виявилося дуже несподіваним:

– Я хочу востаннє повернутися до печери, де знаходиться табір Асоціації Співробітництва Відьом.

– Венді! – заволала Найтінгейл, дивлячись на відьму сердитим поглядом. В очах Венді була написана абсолютна рішучість.

– Я не знаю, знайшли вони Священну гору чи ні, може й знайшли, чи ні. Я сподіваюся, що ви дозволите мені вирушити в Непрохідні гори відразу після того, як закінчаться демонічні місяці.

Якщо Кара не знайшла Священної Гори, то відьми, мабуть, знову повернулися до табору.

– Це буде дуже небезпечно, – спохмурнів Роланд. – Ваш лідер уже атакував вас, наплювавши на вашу багаторічну дружбу.

– Якби вона й справді хотіла мене вбити, то я була б вже мертва, – сказала Венді. – Мене вкусила її болісна, а не смертельна змія. Я не знаю, як багато сестер наважаться піти зі мною... Але принаймні я доставлю сестрам важливе повідомлення! Я скажу їм, що щодня треба випускати з себе магію, і тоді не треба буде переживати жахливого болю! – на цьому моменті Венді заговорила м'якше. – Ваша Високість, поки ви продовжуєте поводитися з відьмами з такою добротою, я вам вірна, тому так просто вмирати не збираюся. Я захищатимуся. Будь ласка, дозвольте мені поїхати назад до табору.

Роланд замовк і задумався – якщо говорити про безпеку, то прохання треба відхилити. Але, з іншого боку, похід Венді до табору може принести користь – якщо Роланд дозволить Венді врятувати більше відьом, то та стане відданіше йому служити та ризикувати. Але якщо Роланд відмовить, то Венді, можливо, і слідуватиме наказам, але можливість найближчим часом придбати більше відьом буде втрачена, та ще й Венді смертельно образиться.

– Гаразд, іди, – нарешті кивнув він. – Але все одно тобі доведеться почекати ще два місяці, доки зима не скінчиться. Ще, одна ти не підеш, візьмеш з собою Блискавку. Для самозахисту я дам вам по рушниці. Блискавка, якщо що, страхуватиме тебе з відстані.

– Ваша Високість, будь ласка, можна я теж з нею піду? – благала Найтінгейл.

– Ні, Вероніка, безпека Його Високості набагато важливіша за мою. Він – надія для всіх відьом, – не погодилася з подругою Венді, і засміялася. – Піклуйся про нього!