Розділ 85

Розділ 85. Тернистий Шлях

Минуло кілька секунд – літній чоловік відреагував не одразу. Потім він повільно сів на ліжку, відкинувши покривало убік, і похмуро дивився на Архієпископа.

Потім він, прокашлявшись, спитав:

– А якби тебе закрили тут, у цьому проклятому місці, сам би зміг їсти? – Його було складно зрозуміти, наче його горло було чимось заблоковано. – Пів року! Я закритий тут уже шість місяців, без будь–яких новин! Скажи, як там діла у моїх синів та дочок?

Придивившись до камери чоловіка, Мейн помітив подряпини на одній зі стін, зроблені, мабуть, нігтем. Це так чоловік рахував дні?

Архієпископ посунув стілець ближче до ґрат, і поцікавився:

– Ну і навіщо питати про речі, які тебе гарантовано засмутять?

Король довго мовчав, потім раптом заговорив:

– Мені яка різниця, ви ж все одно мене потім живим не залишите, чи не так?

Мейн відповів прямо:

– Так.

– Ну то я вже, виходить, майже мертвий, радість мені не обов'язкова. Я просто хочу дізнатися про дітей до того, як помру. Чим довше Вімблдон говорив, тим злішим ставав його голос.

«А чого я ще мав чекати?» – подумав Мейн. – «Зрештою, королівська гідність та виховання не переб'єш нічим. Після викрадення, коли ми вже везли його до Гермеса, король кілька разів поривався тікати. А після того, як ми закрили його глибоко під землею, він не збожеволів від горя, натомість щоразу намагався викупити собі свободу. Під час тортур він жодного разу не закричав, а у цій в'язниці це рідкість!»

Якби можна було поміняти вже намічені плани, Мейн нізащо не став би позбавлятися такої сильної духом людини, яка мала лише один недолік – він був по інший бік барикад.

«Ну раз уже я прийшов, то, мабуть, варто розповісти йому, що ж відбувається з його королівством», – подумав Архієпископ. – «У будь–якому випадку одна моя команда – і сюди увійдуть Судді, які обірвуть його існування».

Нарешті Мейн повільно заговорив:

– Твій старший син – Джеральд – вже мертвий. Йому відрубав голову твій  другий син, Тімоті, оголосивши того у зраді. Твоя дочка Гарсія оголосила про незалежність прикордонного південного регіону, і назвала себе Королевою Кліруотера, тому війна між нею та Тімоті неминуча. А що щодо ще одного сина та дочки... У нас немає про них жодної інформації... Втім, я точно знаю, що вони обоє й досі живі.

– Ти про що взагалі говориш? Повстання? Незалежність?! Що ви наробили? – король був лютий.

– О, ми вирішили змусити їх боротися за місце на троні, – досить пояснень  Мейн. – Ми розкидали твоїх дітей по всьому королівству і сказали, що хто краще впорається з довіреною територією, той і стане наступним королем.

Почувши це, Вімблдон сумно заплющив очі, намагаючись ніби захиститися від світу. Просидівши так досить довго, він прошепотів: 

– Ну, і навіщо вам це робити? Ви скористалися моєю вірою, потягли мене помолитися наодинці, а там відібрали і мій одяг, і мій камінь відплати! Потім ви привели відьму, щоб вона надала мій образ іншій людині! Та ви ж могли потім з його допомогою повільно захопити всю країну, забезпечити церкві вагу в будь–якому місті, ну так навіщо було оголошувати Битву за Трон? Я, я не можу... кхе–кхе... – король сердився все сильніше і сильніше, в результаті не зміг стриматися і закашлявся, затремтівши всім тілом.

– Не могли ж ми просто віддати наказ, щоб одного за іншим перерізати всіх твоїх дітей, – Мейн вирішив остаточно добити короля. – Може, ти й не став би нам суперечити, але твої діти це інша річ. Вони виростуть, чи знаєш, у них з'явиться власна думка, думки... Ну ти сам бачиш, що саме зробила твоя дочка Гарсія? Вона почала акуратно захоплювати порт Кліруотер аж п'ять років тому, так що навіть без Битви за Трон, коли б ти насправді помер, вона явно не стояла б осторонь, спостерігаючи за тим, як Джеральд входить на трон. Але найважливішою причиною для наших дій стало те, що ми просто не можемо чекати, доки ти помреш своєю смертю. Ти начебто помітив, що сили відьом не вічні.

– Чорт, та що Церква отримає, нацьковуючи між собою моїх дітей?! Церква теж виявиться прямо посеред пожежі, безліч ваших адептів уб'ють на війні, королівство перетвориться на філію пекла! – раптом король різко замовк, уп'явся в стіну, ніби боячись озвучити думку, що прийшла йому в голову. – Чи не збираєтесь ви... – він знову тяжко закашлявся. 

Коли він, нарешті, прокашлявшись, зміг знову говорити, його голос був хрипким від жаху і ледве чутним, ніби кашель забрав у нього всі сили, — Ви... Ви збираєтесь знищити королівську родину!

– Ага, все правильно. Правда, точніше буде сказати, що ми збираємося знищити королівську владу, – Мейн у глибині душі віддав належне королю за те, що він зберіг здоровий глузд. Навіть після шести місяців ув'язнення в абсолютно темному підземеллі він все ще був таким же розумним – це вже говорило про його сильну волю. Не кожна людина на це здатна, таких можна було перерахувати на пальцях однієї руки.

– Монархія завжди залишатиметься на заваді розвитку Церкви, не важливо, наскільки слабкою вона буде. Вона має погану якість знову розквітати. Отже, єдиний наш варіант – це повністю її знищити, і тоді Церква зможе по–справжньому контролювати все королівство.

Король Вімблдон раптом різко став виглядати ще старшим – раніше його вік видавала тільки сивина і зморшки, а тепер він весь зіщулився і погляд у нього згас.

– Королівство Грейкасл це найбільше за площею королівство на материку, а ще в ньому дуже багато солдатів, тож прямою війною Церква тут перемогу здобути не змогла б. Щиро кажучи, ми досить довго планували цю аферу. Під час громадянської війни твоє королівство втратить безліч солдатів і торговців, так що через два–три роки Армія Божественної Кари без зусиль захопить владу в королівстві. Але ти сильно не сумуй, ми не лише твоє королівство вирішили окупувати. Незабаром на материку не буде жодних чотирьох королівств... Замість «Королівства Вовчого Серця», «Королівства Вічної Війни», «Королівства Світанку» та «Королівства Грейкасл» буде одна–єдина країна. І один режим – Церковний – і ми керуватимемо всім і вся.

Вімблдон зовсім замовк. Чоловік, який відібрав королівство у свого брата силою, зараз виглядав живим мерцем. Навіть Мейн від такого видовища відчув себе незатишно, але в глибині душі він анітрохи не жалкував про вчинене. Церква і так занадто багато вклала в цей план – наприклад, величезна кількість затятих прихильників, які добровільно грали роль пішаків, попри небезпеку.

Наприклад, чоловік, який згодом зображував самого Вімблдона третього, був одним із найвідданіших воїнів – Судів. У його вірі неможливо було засумніватися, він був повністю відданий Церкві. Якби не завдання, він потім пройшов би обряд трансформації і приєднався до Армії Божественної Кари. Втім, для здійснення підміни короля йому довелося зазнати магічних змін, тому після його смерті ніяких особливих почестей як Суддя він не отримав. Перед місією він міг би вирізати своє ім'я на монументі Гермеса, але тепер Церква забуде його назавжди.

Коли Мейн зрозумів, що Вімблдон більше нічого не скаже, він вийняв з кишені маленьку пляшку і простяг його королю, щоб той випив. 

Після того, як Вімблдон наважився і випив зілля, він сказав останні слова:

– Проклинаю.

– Чого? – Запитав Мейн, чекаючи пояснень.

– Проклинаю тебе... Я чекатиму тебе, зустрінемося в пеклі, – голос Вімблдона ставав все глухіше і глухіше, наприкінці Мейну навіть довелося щосили прислухатися, щоб зрозуміти сказане.

– Який жаль, що пекла насправді не існує. Втім, навіть якщо воно є, мене туди не візьмуть. Все, що ми робимо, робиться на благо людства. Тільки об'єднавши чотири королівства, ми знайдемо силу, яка зможе здолати нашого справжнього ворога, інакше... — Архієпископ замовк, побачивши, що рука Вімблдона безсило впала на ліжко, голова закинулася, а груди перестали здійматися.

«Це кінець для короля, але новий початок для Церкви», – подумалося йому.

Він підібрав кинутий королем пляшку і поклав її назад у кишеню. Потім Мейн відчинив двері та вийшов у тихий коридор, в якому, наче ніколи й не лунали крики про допомогу. Пояснивши сторожам, що робити з тілом, він швидко вирушив геть із замку, жодного разу при цьому не озирнувшись.