Розділ 123

Розділ 123. Запрошення Церкви

Йшов уже четвертий день, як Роланд захопив замок. Сьогодні він наказав зібрати у великій залі всю знать із найближчих земель

Незважаючи на те, що більшість людей були вже в курсі, Роланд все одно вважав, що йому слід особисто повідомити всіх, що тепер на західних теренах новий правитель.

Після того, як він оголосив про свій намір повернутися назад до Прикордонного міста і залишити старшого сина сім'ї Хонісакл управляти фортецею за своєї відсутності, натовп раптом вибухнув обговореннями. Звичайно, ніхто не наважився підвестися і протестувати, зрештою голова покійного Герцога все ще висіла над головною брамою міста. Також люди знали, що король Тімоті зазнав величезних втрат у бою і зараз не зможе вислати армію до фортеці Довгої Пісні.

До того, всіх лицарів, які служили сім'ї Хонісакл, вже викупили, а за інших Принц викупу поки не отримав, так що цілком міг забрати цих лицарів, як і найманців, із собою в Прикордонне місто. Роланд планував, що відправить усіх найманців на роботу до шахт, щоб вони змогли викупити свою свободу. Лицарям же можна було запропонувати іншу роботу, вони принаймні були всі до одного грамотними, тому їх цілком можна було використовувати як учителів. Звичайно, ці лицарі до кінця свого життя більше не матимуть права брати в руки зброю.

Якщо все провернути саме так, то в сім'ї Хонісакл буде достатньо військ, щоб оборонятися від натиску решти чотирьох знатних сімей, та й на захист фортеці люди залишаться. А щодо таємних внутрішньокріпосних змов... Про цю проблему має подбати Петров.

За останні кілька днів Роланд відправив до Прикордонного міста кількох збунтованих жителів, які перед зимою втекли до фортеці Довгої Пісні. Деякі з них загинули тут від холоду та голоду. Ті, що залишилися живими, включаючи колишнього фінансового міністра Ферреро, постануть перед судом у Прикордонному місті. Єдине, про що шкодував Роланд, було те, що він головний лиходій, відповідальний за підпал його запасів, граф Міді, був уже вбитий на полі бою.

Сьогодні рух між Прикордонним містом та фортецею Довгої Пісні було нарешті повністю відновлено. Це означало, що до кінця наступного тижня річкою вирушить безліч кораблів, які доставлять у Прикордонне місто потрібні Роланду товари. Принц прикинув, що найближчим часом Беров буде дуже зайнятий, йому виділили достатню кількість золотих монет, що залишилися після Герцога, і тепер Беров повинен був забезпечити житлом безліч майбутніх іммігрантів. До того ж Принц ще не знав, чи збудував Карл досить дерев'яних будинків, чи ще не встиг.

Обмірковуючи цю проблему, Роланд дуже сильно хотів все кинути і вирушити назад до Прикордонного міста, адже він мав ще запустити величезну фермерську кампанію.

Після того, як слуги організували кріпосної знаті ланч, Роланд збирався було поспати, але раптом його варта оголосила про несподіваного й особливого гостя.

До Роланда з'явився сам Первосвященник фортеці Довгої Пісні!

Коли Роланд про це почув, з нього раптом зникла вся сонливість.

Фортеця Довгої Пісні досить сильно відрізнялася від Прикордонного містечка, тут церква давним–давно мала великий вплив. Мало того, тут не тільки була будівля церкви, а ще й призначений Первосвященник! Власне, це й було однією з тих причин, які змусили Принца зробити вибір на користь повернення до Прикордонного міста, надто сильний вплив мала церква на тутешніх жителів, тому ті запросто могли шпигувати на її користь. Тут було набагато складніше змінювати думку мешканців щодо відьом, а надавати своїх відьом ризику Роланд не хотів. Для початку треба усунути звідси церкву, а потім запроваджувати якісь реформи щодо відьом.

Для церкви не було чимось незвичайним звертати увагу на зміну правителя фортеці, тому Роланд насправді давно вже чекав, доки до нього заявиться її представник. Але він не очікував, що пошлють вони самого первосвященник, оскільки його статус щодо інших служителів був набагато вищим. Первосвященник належав до групи наймогутніших людей у ​​фортеці, його зона впливу була практично такою самою, як і у Герцога.

Роланд подумав і вирішив зустріти гостя в головному холі.

На перший погляд, первосвященник Тайло було близько сорока років, і він був одягнений у типовий для церковних служителів одяг. Під блакитною рясою в нього виднілася біла туніка, що надавало священник майже аристократичного вигляду. Якби Роланд не був членом королівської сім'ї та не був з відьмами, то цілком міг би вважати, що розмова з такою людиною – це велика честь.

Природно, що з собою Первосвященник мав якісний Медальйон Божественної Кари, тому ще до зустрічі з ним Роланд наказав Найтінгейл триматися трохи далі від нього, щоб не допустити неприємних інцидентів.

Після того, як Тайло привітав Принца, Роланд жестом показав йому на стілець і наказав принести чай.

Неважливо, як насправді Роланд ставився до священника, демонструвати він мав лише дружність.

– Ваша Королівська Високість, я тут як представник Нового Святого міста, – з усмішкою промовив Тайло. – Тепер Ви справжній правитель західних територій, та хай Бог благословить Вас!

– Дякую, – спокійно подякував йому Роланд. – Здається, для Вас зовсім не має значення, що я позбувся Герцога Райана і захопив його фортецю.

– Ми рідко втручаємось у мирські конфлікти. Потрібен добрий правитель, щоб і люди жили добре. Церкві не важливо, в якій сім'ї він народився, у простій чи королівській. Якщо чесно, то я навіть думаю, що у церкви з цього приводу найменше забобонів, зрештою, я лише син фермера, але, як бачите, став Первосвященником, – Тайло посміхнувся. – Вибачте, Лорде, але я нізащо не повірю, що фермер може стати Герцогом. Я ж правий?

"Ну, якщо фермер підніме повстання і переможе королівську родину, то він і королем зможе стати", – подумав Роланд, але вголос сказав зовсім інше:

– Навіщо тоді ви сьогодні прийшли, просто передати благословення?

– Ні, благословення було лише частиною того, заради чого я прийшов. Я хочу запропонувати Вам співпрацю.

– Співпраця? Яка ще співпраця?

– Ми зможемо забезпечити Вас потрібними ресурсами для розширення Ваших територій або посилення Вашої армії.

– Стривай–но... – насупився принц. – Ви ж щойно сказали, що церква рідко втручається у мирські справи.

– Рідко не означає ніколи, – заявив Первосвященник. – Я сказав лише те, що поки тутешні люди живуть мирно і щасливо, ми влазити не станемо... Але ось гризня Вашого брата Тімоті з Вашою сестрою Гарсією вже давно не таємниця, і через неї на півдні зараз панує розруха та злидні. Спочатку ми думали, що Тімоті стане мудрим і шановним королем, але тепер очевидно, що він на цю роль не годиться. А ось Ви годитеся.

Роланд мовчки замислився.

"Здається, церква дійсно хоче, щоб саме я зійшов на трон... Ну і чому?"

Він не помітив, як сказав останню пропозицію вголос, поки Первосвященник не став на нього відповідати.

– Ви повели жителів Прикордонного міста і дали відсіч демонічним тваринам, і змогли протриматися у місті всю сувору зиму – це доводить Вашу хоробрість та вміння. За тією кількістю їжі, що Ви замовили у Вербовому  місті, можна зрозуміти, що померти від голоду Ви своїм городянам не дозволите, виходить, Ви добрі. Це якраз три риси, які має мати кожна знатна людина. До того ж Ви ще й королівської крові. Ось усі причини, чому ми вибрали саме Вас.

Роланд не повірив жодному слову Первосвященника. Але сказане принаймні підтвердило одне, попри те, що Прикордонне місто стояло зовсім на краю країни, і взимку було чимось на зразок незалежного містечка, церква з нього все ж таки око не спускала.

– Ну, і як ви можете допомогти? Невже ви виділите мені Армію Суддів?

– Хоч  ми хочемо припинити війни на півдні якнайшвидше, але якщо ми відправимо туди Армію Суддів для придушення битв, то заробимо лише обурення знаті. Тому допомагати можемо лише матеріально, – Первосвященник дістав з кишені дві таблетки, чорну та червону, на обох було витруєно знак Святого міста. – Ось наш еквівалент Вашим зіллям, які виробляють алхіміки. Червона таблетка на якийсь час зробить Ваших воїнів сильнішими, а чорна зможе пригнічувати біль і холод, ніж збільшить їх витривалість у кілька разів. З цими пігулками Ваша армія може стати непереможною, церква візьме з Вас лише чисту вартість матеріалів, – на момент він замовк. – Один золотий роял. Ці дві таблетки я даю вам безкоштовно, як знак того, що я готовий співпрацювати.

– А на яку вигоду ви сподіваєтесь? Ви хочете поширити вплив церкви та всюди побудувати багато нових храмів?

– Звичайно, ми будемо дуже раді такому розвитку подій, але наша головна мета – це закінчення війни. Поки люди житимуть у світі, вони самі приходитимуть під Господнє крило.

Роланд простяг руку і взяв запропоновані таблетки:

– Звучить чудово. Втім, зараз я не зацікавлений у тому, щоб з боєм відбирати у Тімоті корону Грейкасла. Вони обидва, Тімоті та Гарсія, мої рідні брат із сестрою, так що я не хочу завдавати їм шкоди.

– Я розумію Вашу точку зору, – спокійно посміхнувся Первосвященник, – Але іноді навіть родинні зв'язки не можуть зупинити бажання мати владу. Особливо у тому випадку, коли людина лише сходинка для сходження на трон іншого. Ці таблетки – лише початок, у нас, загалом, вистачає можливостей допомогти Вам по–різному. Якщо наважитеся прийняти нашу допомогу, то приходьте до церкви й знайдіть мене, – домовивши, він устав і вклонився. – Я повністю ознайомив Вас із бажаннями церкви, нехай Господь благословить Вас, Вашу Королівську Високість.