Розділ 129

Розділ 129. Вечірні лекції знову розпочинаються

Нана миттєво вилікувала пораненого солдата, для неї зцілення перелому не було чимось незвичайним. Після цього Роланд наказав своїй армії повернутися до табору, але залишив на місці події Картера, відьом та пару охоронців.

З похмурим виглядом Роланд підійшов до мертвого втікача і наказав Картеру вирізати з трупа кулі.

З'ясувалося, що кулі увійшли щонайменше на пів пальця кожна, і при цьому були деформовані, це означало, що втікач отримав такі ж поранення, як і звичайні люди під час бою.

– Картер, то й що ти думаєш? – поцікавився Роланд.

Картер виглядав трохи засмученим, швидше за все його підкосив той факт, що його запросто переграв хтось, хто жодного разу не тренувався в боях на мечах.

– Просто він став сильнішим і швидшим, але, здається, і сам не зрозумів, чого міг би тут наробити. Я міг би йому голову з першого удару знести.

– А якби він був тренованим лицарем?

– А ось це було б... – Картер на мить задумався. – Так, якби він був лицарем на кшталт тих, які билися за Герцога, то я насилу б, але здолав. А от якби він був королівським лицарем, то я не зумів би його навіть подряпати.

Вголос Роланд нічого не сказав, але подумав, що аж надто шаблонно думають такі експерти, як Картер. Може, чоловік мав рацію, але якби втікачеві дали таке ж спорядження, як і в Картера, то ситуація могла б разюче змінитися. Якби злочинцеві дали не дерев'яний меч, а такі ж обладунки і такий самий дворучний меч, як у Картера, то лицар не зміг би здобути перемогу так само легко.

Ці пігулки були універсальними, а не лише призначеними для бою. Солдати, що їх прийняли, можуть носити більш важку броню, можуть швидше бігати, і витривалість у них стає набагато вищою. Роланд замислився, та ідея щодо цих пігулок, що спала йому на думку ще у фортеці Довгої Пісні, потребувала доопрацювання. Навряд чи таблетки посилювали викид адреналіну в кров, тут були замішані якісь сильніші гормони, які дозволяли розкрити потенціал тіла на повну котушку. Безперечно, саме червона пігулка дозволила втікачеві діяти так швидко і спритно. Він біг зі швидкістю, аналогічною швидкості важкої кінноти. І зупинився так само важко.

Чорна пігулка теж показала непогану ефективність, грудна клітка втікача була практично розсічена, але він цього, здавалося, і не помічав зовсім. Якби він був звичайною людиною, то збожеволів би від болю незабаром після отримання такої жахливої ​​рани.

Якщо звичайна людина отримала з цих таблеток такі бонуси, то що буде, якщо згодувати аналогічні таблетки групі добре підготовлених лицарів? Роланд, подумавши про це, схвилювався не на жарт і знову вирішив подумати над пропозицією первосвященника.

– Ваша Високість, – раптом заговорила Найтінгейл. – Подивіться на його шкіру!

Колір шкіри на руці у втікача більше не був червоним, тепер він став попелясто–сірим, а ще на шкірі з'явилися складочки, і рука стала нагадувати скинуту зміїну шкіру. Роланд тицьнув у неї ножем і виявив, що шкіра легко протикається наскрізь, ніби там не було ніяких м'язів. З порізу стала сочитися слиз, на яку перетворилися м'язи втікача.

— Виглядає так, наче він проковтнув Медальйон Божественної Кари. Принаймні, від нього ефект такий самий, – Найтінгейл серйозно подивилася на Роланда. – Так, ці таблетки зроблені точно з тих самих компонентів, що і Медальйони Божественної Кари.

"Але ж з'їдене каміння не дає такого жахливого приросту сили", – подумав Роланд, – "То що, як, чорт забирай, вони це зробили?!"

У таблеток, вочевидь, були дуже сильні ефекти, і Роланду поки не було ясно, постійні вони або тимчасові. Втім, Принц більше схилявся до того, що це тимчасові ефекти. Якби вони були постійними, то таких покращених версій воїнів можна було б називати "богами війни". Якби Церква могла закріплювати ефекти, то давно вже панувала б на всій планеті.

Так, таблетки діяли недовго і мали побічні ефекти, але вони того варті.

"Якщо Церква постачатиме цими штуками Тімоті або Гарсію, то мені доведеться ой як нелегко!" – подумав Роланд.

Але дивнішим було те, що Церква, здавалося, зовсім не хвилювалася щодо того, що станеться після возз'єднання королівства Грейкасл. Як саме новий король має відплатити їм за таблетки? Вони ж перетворять армію Грейкасла на просте гарматне м'ясо, і Церкві доведеться на кожен конфлікт висилати своїх Суддів, і робити це доти, доки у них не закінчаться війська.

Якщо тільки... Якщо тільки Церква не має якогось таємного туза в рукаві, який дозволив би їм бездарно розтратити нинішню міць.

Подумавши про це, Роланд тихо зітхнув. Своєю атакою на фортецю Довгої Пісні він лише хотів збільшити населення Прикордонного міста та його запаси. Після цього він міг би нарешті почати впроваджувати освітні програми, різні виробництва та посіви. Це могло б відразу перетворити Прикордонне містечко на одне з великих міст. Але, як з'ясувалося тепер, йому доведеться влити багато сил у розвиток Першої Армії. Її потрібно буде розширювати, збільшувати темпи виробництва рушниць та й у принципі "винаходити" нову зброю. Це і стане для Роланда новою пріоритетною справою. Наприклад, він цілком може "винайти" стандартні мисливські рушниці, які легше заряджати.

Їхній механізм був досить простим, та й патрони були легкі у виготовленні. Їх можна було робити з паперу чи тонкої міді.

Найголовніша складність була в тому, щоб знайти вірне співвідношення пороху та інших компонентів, Роланд досі не знав, скільки і чого потрібно для таких "нових" рушниць. Він знав лише те, що для пострілу йому знадобиться ще щось на зразок "гримучої ртуті", азотної кислоти, змішаної з ртуттю. А інші необхідні компоненти Роланд зовсім не пам'ятав. До того ж  ті запали мали виготовлятися за певної температури, і якщо раптом температура виявлялася вищою, то субстанція цілком могла б вибухнути прямо в руках майстра. Тому Роланд вирішив витратити купу грошей на алхіміків, найняти найдосвідченіших, зробити їм лабораторію десь у куточку замку і чекати, поки ті не дійдуть загального результату.

Після вечері Роланд покликав Анну та Скролл до себе у кабінет.

Тепер скарбниця Прикордонного міста була заповнена під зав'язку, тому Роланд вирішив вкинути майже половину всіх грошових активів у освіту, навіть якщо вона й повільно просуватиметься.

Індустріальному суспільству просто необхідні освічені робітники, вони могли зробити набагато більше, ніж неписьменні селяни. Без утворення приріст населення Прикордонного міста незабаром перетвориться на проблему.

Тому з цього дня Роланд вирішив щовечора влаштовувати лекції. Він лише чекав, поки Скролл набереться достатньо розуміння для того, щоб викладати основи природничих наук. До цього часу городяни повинні вже освоїти першу стадію навчання грамотності.

Якщо Роланд вирішив зробити Скролл найпершою і найуніверсальнішою вчителькою, то сам з нею і займався, він вчив її всьому, що дізнався за все своє життя. Ганну ж він на заняття кликав просто тому, що йому так хотілося.

У Ганни не було такої видатної й точної пам'яті, як у Скролл, але вчитися вона хотіла чи не більше, ніж будь–яка інша відьма. Принц часто бачив, як Ганна читає різні книги, взяті з книжкової полиці. Він навіть боявся, що місяців за шість Ганна дочитає все, що там було. Те, як Ганна логічно розмірковувала, у цей час зустрічалося дуже рідко.

Роланд взяв у Скролл з рук підручник найпростішої математики та фізики, і почав пояснювати сьогоднішню тему уроку.

На самому початку, коли Роланд пояснював найпростіші арифметичні дії, Ганна розуміла набагато краще, ніж Скролл, але як тільки уроки торкнулися фізики, то Скролл відразу ж почала демонструвати свою ідеальну пам'ять і слово в слово повторювала сказані Роландом визначення, і тепер їй залишалося тільки повільно їх все зрозуміти. Ганна час від часу вставляла питання.

Її цікавило, наприклад, те, як виглядають прості частинки, з яких складається все навколо, або те, чому самі частки одна від одної не залежать, і таке інше.

На деякі питання Роланд відповісти міг, на деякі – ні.

Ось, наприклад, що таке магія?

На це він міг розповісти тільки свої власні здогади, що магія, напевно, це якась енергія, чимось схожа на електрику, але доступна лише відьмам. Але не можна було виключити  те, що якщо ця енергія десь збиралася, то потім нею могли б скористатися звичайні люди.

Почувши це, Ганна глибоко замислилась.

Для Роланда час викладанням летів дуже швидко, він захопився тим, що навчав двох таких розумних жінок. Слуги вже двічі встигли замінити свічки.

Раптом Роланд почув тихе хропіння, і, обернувшись, побачив, що на софі заснула Найтінгейл, що підсвідомо уві сні вислизнула з туману.

"Вона що, мої уроки з колисковою переплутала?" – подумав Роланд.

Він спантеличено похитав головою і вирішив, що настав час закінчувати заняття. Роланд зняв з себе піджак і акуратно накрив їм сплячу відьму, задув свічки, що горіли на столі, і з усмішкою вийшов з кімнати, супроводжуваний Ганною і Скролл.