Розділ 130

Розділ 130. Еволюція

Після уроку Ганна попрямувала до себе в кімнату. Вона відправила один зі своїх зелених вогників у бочку з водою, щоб підігріти ту до потрібної температури.

Коли вода нарешті прогрілася, Ганна скинула з себе одяг і поринула в діжку.

Відьми, які хотіли прийняти ванну, спочатку йшли до Ганни, попросити, щоб та нагріла їм воду. Тягати гарячу воду з кухні на першому поверсі було досить проблематично. Коли Його Високість дізнався про це, дуже здивувався, він не розумів, як можна постійно купатися в одній і тій же воді.

Згадавши, яке обличчя тоді скорчив Принц, Ганна розреготалася. Для тутешніх простих людей було в радість помитися хоч раз на місяць, і при цьому вони все одно використовували ту саму воду.

"Здається, він і не помітив, наскільки змінилося наше життя з того моменту, як він прийняв тут відьом", – похитала головою Ганна. Його Королівська Високість Роланд Вімблдон був надзвичайно підкований в одних сферах, і зовсім... дурний в інших. Ганна читала, що Принці повинні ходити на кожен бал і бенкет, і з дитинства потопати у квітах. Принц мав право не вчити нічого, боягузливо ховатися за спинами своїх солдатів. Єдине, що Принц мав добре робити, це укладати угоди.

Подумавши про це, Ганна чомусь розслабилася.

Голова Принца Роланда, здавалося, була наповнена різними чудовими знаннями, він умів створювати та використовувати парові машини, а ще міг обчислити точний розмір каменю так, щоб той поплив водою! А сьогодні принц розповів, що насправді світ складається з величезної кількості маленьких кульок, і щоб їх побачити, потрібно їх збільшити в тисячі й тисячі разів. Вони маленькі, і вони скрізь: у газі, у твердих матеріалах, у рідинах, квітах, камінні і навіть людях! Якщо розібрати всі ці речі вщент, то з'ясується, що вони зроблені з одного і того ж!

"Це просто незбагненно!"  – подумала Ганна. – "Звідки Принц взагалі все це знає?"

Вимившись, Ганна не стала витиратися – натомість вона висушила себе своїм же зеленим полум'ям. Потім вона одягла свій одяг і вирушила до робочого столу.

На столі лежав підручник, написаний Роландом.

Безсоромно скориставшись можливістю Скролл копіювати книги, Ганна взяла собі копію підручника Роланда, щоб трохи почитати перед сном.

У підручнику була дана різна інформація, а починався він із найпростіших природних явищ. І ось так, шар за шаром, у підручнику давалися різні приклади, вони навіть іноді супроводжувалися картинками. Вони ще не дісталися кінця підручника, тому все, написане там, здавалося Ганні чимось нереальним і загадковим. Тому, відкривши першу сторінку, Ганна не могла зупинитися.

Але що далі вона читала, то складніше їй ставало розуміти написане. Наприклад, в одному з параграфів Роланд описав температуру, те, що температура насправді виникає через активність тих найменших кульок, і чим активніше кульки рухалися, тим більше енергії вивільнялося, і тим гарячіше ставав об'єкт. Ганна задумалася, якщо те, що написав Його Високість, було правдою, то її зелений вогонь, мабуть, розігрівається саме через рух тих дрібних кульок?

Свічки все танули та танули і, нарешті, двічі моргнувши, згасли. У цей момент зникла і книга, закінчилася дія копіювальних чарів Скролл. Сторінки раптом почали вицвітати, а потім зовсім розчинилися в повітрі.

Уся кімната раптом поринула в темряву, але за кілька хвилин звідки з'явився зелений вогник, який раптом спалахнув на кінчиках пальців Ганни.

Глянувши на спорожнілий стіл Ганна чомусь засмутилася, наче вона втратила щось важливе.

Дівчина підняла руку і вдивилася в зелений вогник, що танцював на долоні.

Раптом їй захотілося все випробувати та дізнатися, чи справді все складається з безлічі дуже маленьких кульок? Може вона зможе надати своєму вогню характеристики кульок? Ганна заплющила очі й уявила, як виглядало б полум'я, яке й справді було б викликано рухом безлічі маленьких частинок.

У цей час її вогник почав повільно змінюватись.

Він більше не був краплеподібної форми. Навпаки, він витягнувся, наче струна, і тягнувся все далі й далі, доки не став завтовшки з волосся.

Ганна відчула зміну, але їй цього було замало. Волосся в порівнянні з тими кульками було занадто товстим, так що відьма хотіла зробити вогник ще тоншим.

Попри те, що вона щосили намагалася, перетворення вогника ставало все складніше і складніше. Світло, яке раніше було яскравим, ставало тьмяніше з кожною секундою.

"Може, робити не пучок частинок, а акуратно вишикувати їх у рядок? Його Королівська Високість казала, що між кульками є фіксована відстань... Може, потрібно просто змінити цю відстань?"

Полум'я, що горіло в уяві Ганни, затремтіло і дівчина почула, як щось зламалося. Тепер частки полум'я не були близько пов'язані одна з одною, зараз вони збилися у щось на зразок зірок. Тонкий зелений вогник, що горів на долоні Ганни, наче зник, його не було видно, але дівчина відчувала, що він ще горить. Десь там, у темряві, розтяглася найтонша, розпечена до краю нитка.

"Температура дорівнює активності частинок", – нагадала Ганна.

І в той самий момент, як вона сформувала цю думку, тонка нитка раптом почала звиватися, немов хтось смикав її за один кінець. Здавалося, тепер її неможливо було зупинити, вона все смикалася і смикалася.

Ганна ніби опинилася у світі, що складається суцільно з брижів. Вона більше не могла розглянути обриси предметів, довкола неї все активно рябило. Те саме можна було сказати і про магію, дівчина відчувала, що магія неспокійна. Витягнувши палець, Ганна торкнулася дивної брижі та зрозуміла, що за відчуттями це схоже на її власну магію.

А потім вона розплющила очі. Її зелений вогник кудись зник, тому Ганні довелося кілька секунд звикати до темряви кімнати. Стіл, гардероб, свічник... Вона один за одним вихоплювала з темряви обриси предметів, пофарбованих у сірий колір. Здавалося, що все залишилося так, як і було, що нічого не змінилося.

Але змінився світ. Ганна тепер бачила його зовсім іншим. Раптом перед нею з'явилася чорна тонка нитка – дівчина її не бачила, тільки відчувала.

Вона взяла зі столу один зі злитків, з якими постійно тренувалася, і поклала його перед собою.

Чорна нитка, підкоряючись бажанню Ганни, обернулася навколо злитка, а потім Ганна смикнула за обидва її кінці. Нитка пройшла крізь твердий метал, наче гарячий ніж крізь олію. У розумінні Ганни температура цієї нитки була у кілька разів більша, ніж температура зеленого вогню, але дівчина не могла довго її утримувати. Вона взяла в руки один з двох шматків металу, що вийшли, і побачила, що зріз вийшов дуже акуратним. Доторкнувшись до краю пальцем, Ганна відчула, що він був лише трохи теплим.

Потім вона поклала на стіл ще один залізний злиток і розмістила свою чорну нитку прямо поверх нього, розтягнувши так, що нитка йшла перпендикулярно до самої себе.

Це було щось із математики, якій Його Високість їх навчив. Якщо взяти якусь точку як центр і поставити на нього стрижень, то, прив'язавши до нього нитку, можна було намалювати коло. Площа кола дорівнювала довжині струни, помноженої вдвічі та помноженої ще на якусь константу.

Ганна акуратно переміщала горизонтально розташовану нитку і зігнула її вниз під певним кутом, дозволивши одному кінці нитки пройти крізь злиток і досягти стільниці. Потім вона почала повільно обертати інший кінець, акуратно малюючи коло. У зеленого полум'я Ганна могла контролювати тільки температуру, а ось чорній нитки дівчина могла надати будь–якої форми, причому температура кожного сегмента могла бути різною.

Ще кілька рухів – і Ганна прорізала в злитку акуратний циліндр.

Розріз був дуже тонким, тому дівчині довелося докласти зусилля, щоб витягнути відрізаний шматок металу зі злитка. Відрізані краї на циліндрі та другому злитку були такими ж ідеально рівними, як і на першому, Ганна могла навіть розглянути там своє відображення.