Розділ 143

Розділ 143. Мігранти.

До пірсу біля Прикордонного міста повільно причалив вітрильний човен, що прийшов з боку фортеці Довгої Пісні.

Після того, як з човна на пірс опустили трап, по ньому почали сходити люди, що несли на плечах різні мішки та сумки. Більшість із них вперше ступали на цю дивну землю, так що вони здавалися розгубленими та враженими побаченим. Але довго копатися їм не дозволили моряки, вони почали підганяти тих, хто йде, щоб ті не застрягли на трапі.

Коли натовп рвонув уперед, одна з жінок віком не втрималася, і її нога зіслизнула з трапу. Жінка, незграбно змахнувши руками, стала падати вниз, але тут якась інша жінка зробила крок ближче до неї та схопила її за зап'ястя, не даючи тій впасти у воду.

– Дякую, дякую тобі! – подякувала своїй рятівниці ледь не впавша жінка, важко дихаючи та тремтячи від пережитого стресу.

Втім, її рятівниця просто радісно помахала рукою, даючи зрозуміти, що подяки тут і зовсім не потрібно.

На пірсі людей чекав Ферлін Елтек, і він моментально впізнав у рятівниці свою кохану дружину, Ірен. Вона була одягнена в білу сукню, а її довге волосся було зібрано в пучок. Ця жінка завжди виглядала красиво та витончено.

Лицар не зміг більше стримуватися, і як тільки Ірен зійшла на пірс, він кинувся прямо до неї, відштовхуючи людей, що траплялися йому на шляху, чим викликав у них незадоволені крики й пошепки, він навіть відштовхнув ту жінку, якій не дозволила впасти його дружина. Ірен спочатку злякалася того, що її хтось обійняв, але потім усвідомила, що це був Ферлін і швидко заспокоїлася.

– Коли я почула про поразку Герцога, то дуже злякалася! Потім я намагалася знайти тебе у фортеці, але нічого в мене не вийшло, – промовила Ірен. – На щастя, з тобою тепер все гаразд!

– У фортеці я сидів під вартою у в'язниці в замку Лорда, так що ти просто не могла б мене там відшукати, – Ферлін почав розповідати своїй дружині про те, що сталося. – Як ти жила ці півмісяця, з тобою все було гаразд?

На кілька секунд вона замовкла, а потім тихо відповіла:

– Я покинула театр.

Ферлін одразу зрозумів усе те, що його дружина йому не сказала. Коли він був Першим Лицарем західних територій, лише Герцог насмілювався примушувати Ірен до близькості. Але як тільки Ферлін перетворився на всього лише ув'язненого у В'язниці Його Високості, то граючі в театрі разом з Ірен чоловіки відчули свободу і більше не приховували своїх диявольських намірів щодо його дружини. Вони всі просто чекали на вдалий момент. Тож тепер для Ірен повернутися до театру на роботу було б рівнозначно тому, як беззахисній вирушити прямо до лігва тигра.

– Це все байдуже! У мене тут вже є робота, і зарплата дуже хороша! – Ферлін спробував заспокоїти дружину. – Для початку підемо додому, там і поговоримо у спокійній обстановці.

– Додому? – Ірен була дуже здивована. – А нам хіба не треба буде жити окремо?

Зазвичай, тих людей, яких не вбили в бою, брали в полон. Якщо їх потім не викуповували минулі господарі, то переможці використовували їх як чорноробів. Таких людей селили в намети із солом'яною підлогою та без ліжок. Та й з сім'ями цих людей зверталися не краще, жінки теж жили у спеціальних наметових таборах, і їм доводилося спати на підлозі. Поки чоловіки працювали, жінки зазвичай робили прибирання у чоловічих наметах та прали речі чоловіків.

Згадавши про це, Ферлін відчув дивне тепло, що розливалося в грудях. Там, на фермі біля фортеці Довгої Пісні, Ірен мала свою власну кімнату зі зручним і м'яким ліжком. Але його дружина все ж таки зважилася кинути все і приїхати до Прикордонного міста, навіть якщо й розуміла, знала, в яких жахливих умовах їй доведеться жити. Ірен думала, що вона житиме в наметі і щодня займатиметься важкою ручною працею!

– Я тепер вчитель! – однією рукою Ферлін схопив сумку з речами Ірен, а другою взяв дружину за руку. Вони повільно пішли у бік району "нової цивілізації". – І як вчителю мені належить безплатний дім!

Правду кажучи, коли Ферлін почув від Принца умови утримання вчителів, він багато чого й не чекав. Для колишнього в'язня щастям було б мати просто окрему кімнату. Навіть якби стіни в кімнаті були б у щілинах, через які віяв би вітер і капав би дощ, Ферлін зміг би довести кімнатку до пристойного стану. Але, як виявилось, він помилявся. Реальний стан справ вибив Ферліна з колії, він не очікував, що вчителям видаватимуть такі... міцні будинки.

Крокуючи по новому району з широкими та чистими вулицями, посипаними сірим гравієм, чоловік із дружиною милувалися гарними будинками. Дороги тут були дуже рівними, тому ноги після них не хворіли зовсім – спочатку Ферлін не розумів, навіщо потрібно витрачати так багато часу і людських ресурсів на будівництво доріг. Не розумів він цього рівно доти, доки не побачив, як масивні краплі дощу наче вбираються в щілини між маленькими шматочками гравію, а потім стікають у жолобки по обидва боки шляху, і на дорозі після цього не залишається ніяких калюж! У фортеці Довгої Пісні під час дощу дороги перетворювалися на щось грязьове, яким було дуже складно пересуватися.

Ірен, яка всю дорогу розглядала вдома, насупилась і стурбовано запитала:

– Тут все таке нове... Ти впевнений, що ми пішли в той бік?

– Так, любов моя, ми вже майже прийшли!

Ще два повороти, і Ферлін Елтек зупинився перед масивним двоповерховим цегляним будинком.

– Ось ми й прийшли!

– А де будинок? – Ірен кілька разів обернулася навколо своєї осі, і тільки потім помітила, що Ферлін дивиться на будинок, що був просто перед ними. Не знайшовши в собі сил запитати голосно, вона спочатку прикрила рукою рота, а потім тихо видавила, – Це що, все наше?

– Ні звичайно! – засміявся Ферлін. – Це щось подібне до школи, а наш будинок – на другому поверсі. Ходімо, зайдемо всередину.

Витягнувши з кишені ключ і відчинивши їм двері, Ферлін за руку ввів дружину в їх новий спільний будинок. У ньому був центральний зал, дві спальні та ще дві додаткові кімнати, з якими вони могли робити що завгодно. Дарма що  кімнатки були маленькими, все було зроблено досить зручно. Все виглядало дуже свіжо і нове: і оздоблення холу, і обстановка в спальнях. Тепер, коли поряд з Ферліном була його дружина Ірен, будинок став ще ідеальнішим.

– Господи ... Ти впевнений, що тебе тоді в заручники взяли? – Ірен, не стримавшись, бігала з однієї кімнати до іншої та уважно все розглядала. Вона була в захваті, наче маленька дитина. – Ми справді будемо тут жити?

– Ну звичайно! – щасливо відповів Ферлін, і вийняв із шафи трохи хліба із сиром. – Ти під час плавання нічого не їла, чи не так? Давай ти спочатку поїси, а потім мені треба буде сходити на роботу.

– І то правда, – Ірен прибігла назад до чоловіка. – Ти ж тепер вчитель! А кого ти вчиш, дітлахів місцевих аристократів?

– Ні, зовсім не аристократів. А всіх підданих Його Високості, навіть пересічних мешканців!

– Простих мешканців?! – Ірен не могла повірити у почуте. – А чого ти їх навчаєш?

Вирішивши, що простіше показати, а не розповісти, Ферлін вийняв із шухляди в столі книжку і простяг її дружині:

– Поки що я навчаю їх простій грамоті. Ось цю книгу дав мені Його Високість, це мій... Навчальний матеріал.

Хоч  Ферлін вирішив стати вчителем, він досі не був упевнений у тому, чи вийде в нього щось добре. Зрештою, вчителями зазвичай були сивобороді старці. Втім, Його Високість сказав, що вчити Ферлін має за "навчальним матеріалом". І вивчивши уважніше так званий підручник, Ферлін міг точно сказати, що принцип навчання грамоті зазнав деяких глобальних змін.

У книзі було записано все – від методу навчання до змісту кожного уроку. На перших сторінках містилися кілька питань, що часто ставляться вчителями–новачками, на кшталт "Як мені стати хорошим вчителем? Як пробудити в учнях спрагу до знань? Як перевірити, чи ефективно моє навчання?" Відповіді були короткими та лаконічними, вони залишали після себе почуття, що людина, яка їх прочитала, вивчила щось нове і корисне. Ферлін сам ще не розумів, що ця книга захопила його ще до того, як він почав викладати.

Книга відразу ж захопила й Ірен, вона з дитинства жила в театрі, і прочитала безліч книг та сценаріїв п'єс. Ферлін часто сумував на тему того, що якби його дружині пощастило народитися у знатній родині, то зі своєю зовнішністю та розумом вона цілком могла б стати однією з найвидатніших та найвідоміших жінок.

Прочитавши пару сторінок, Ірен раптом різко подивилася на Ферліна та поцікавилася:

– Ти сказав... Що вчителям тут платять хорошу зарплатню, чи не так?

– Так, по двадцять срібних роялів на місяць, причому щороку зарплату підвищують на п'ять срібних.

– І театрів тут, як я розумію, немає?

– Ні... Театрів немає, – Ферлін завагався – він уже зрозумів, куди саме хилить його дружина.

Ну звичайно! Ірен голосно зачинила книгу і, реготнувши, сказала:

– Ну, тоді все вирішено. Я також стану вчителькою, як і ти!