Розділ 149

Розділ 149. Торговець із Королівського Міста (частина 2)

– Ви за обсягом найбільший торговець селітри у столиці? – Роланд одразу ж перейшов до справи.

– Ні, Ваша Високість, – Маргарет тепер не просто легко усміхалася, весь її тон став якимось надто довірчим. – Я займаюся безліччю різних справ. Я продаю все: від одягу, до дорогоцінного каміння, – володію всім: від готелів, до таверн. Чесно сказати, ще місяць тому я взагалі ніякого відношення до продажу селітри не мала. І ось одного разу до мене в казино забрів власник нітратних полів і повністю програвся, тож йому довелося передати мені право володіння цими полями як сплату боргу.

Так ... Вона не тільки займалася продажем будь–яких речей, у неї, виявляється, були пристойні зв'язки в промисловості обслуговування. Вона змогла розвинути таку велику торгову імперію, одне це наводило на думку про те, що її зв'язки були просто неймовірними. Усім було відомо, що казино у столиці просто так не відкрити, навіть якщо маєш багато грошей. Роланд постукав пальцями по столу, питаючи Найтінгейл, чи правду сказала гостя, але щипок прямо в центр спини його не задовольнив. Цей щипок означав, що на Маргарет одягнений Медальйон Божественної Кари, так що Найтінгейл не могла визначити, чи правду та каже, чи брехню.

"Постривай... Якщо вона не може зрозуміти, правда це чи брехня, то навіщо вона вперше так сильно мене вщипнула?!"

Роланд двічі кашлянув, намагаючись придушити цікавість.

Він чув, що деякі торговці з Фіордів вирішили влаштовувати свій бізнес на території чотирьох королівств. Бізнес все зростав і зростав, і незабаром ці торговці нагромадили таке багатство, що важко було навіть уявити. Деякі торговці, втім, після накопичення капіталу були без особливих зусиль витіснені з ринків. Тільки кілька з них примудрилися втриматися і пустити коріння, потім інвестувати свої гроші в місцеві підприємства, тим самим влаштувавши успішне об'єднання бізнесменів. Чи може бути таке, що Маргарет якраз одна з таких великих акул?

Вирішивши, що це саме так, Роланд відразу вирішив рубати з плеча і заявив:

– Мені потрібно багато селітри. Дуже багато чим більше, тим краще.

– Західні території королівства не такі вже й спекотні, особливо тут, в районі Непрохідного гірського масиву... Ваша Королівська Високість, Вам справді потрібно багато селітри? – Маргарет раптом стало цікаво. – У мене три нітратні поля на східному кордоні королівства, їх вистачить, щоб забезпечити льодом середнє містечко, повністю набите знаттю.

Ось це удача – цілих три нітратні поля! Всередині Роланд був у нестямі від щастя, але зовні не подав виду.

– У підвалі замку я збираюся побудувати величезний холодильник, щоб зберігати там продукти, що швидко псуються. Якщо Ви запросити за селітру нормальну ціну, то я куплю все, що у Вас є.

– Ну, якщо Ви мені все пояснили, – кивнула Маргарет, – то я, мабуть, привезу всю селітру, що є у мене, сюди, в Прикордонне місто, і запрошу за неї звичайну для столиці ціну, але...

– Але що?

– Мені не потрібна оплата золотими роялами, у мене самої їх так багато, що ними можна забити величезне сховище. Я чула, що ви маєте якісь дивні речі... Якщо ви можете розплатитися ними, то я, мабуть, згодна.

– Дивні речі?! – Роланд був уражений, він уперше почув, що комусь не потрібне золото.

– Ну так. Я щось чула про якусь працюючу штуку з чорного заліза, – Маргарет злегка нахилилася вперед. – Ваш слуга сказав, що її, тільки розвівши вогонь і закип'ятивши воду, можна зробити дуже могутньою. Взагалі–то я зважилася приїхати до Прикордонного міста тільки після цієї розповіді, адже прямий продаж селітри столичної знаті більше вписувався б у мої інтереси. Зрештою витрати на транспортування селітри лише збільшать мої витрати, причому на дуже хорошу ціну.

"Який приємний сюрприз!" – подумав Роланд. Хоч він і не знав, що саме порозповідав учень Берова і як саме він описав парову машину, але, очевидно, він зумів дуже зацікавити одну зі столичних торговців.

Роланд дуже добре знав, наскільки більшими можуть бути потенціал та доходи з індустріальних продуктів. Особливо зараз, коли створювати їх міг лише він. Роланд уже встиг похвилюватися після того, як продав всю руду і витратив гроші Герцога, про те, що йому більше не надійде жодних ділових пропозицій. Але він і думати не думав, що саме сьогодні йому підвернеться така ідеальна у всіх сенсах можливість!

– Так ось у чому причина, – заговорив він. – Те, про що ви розповіли, називається "паровий двигун". Він кипінням перетворює воду на пару, яка потім використовується як джерело сили. Принцип роботи цієї штуки простий і виробляють її тільки тут, у Прикордонному місті.

– То ця дивовижна річ справді існує?

– Звичайно, – кивнув Роланд. – Але її зробити дуже непросто, тож ціна за неї буде досить високою. Якщо Вам все ще цікаво, можете сходити зі мною і помилуватися тим, як вона працює.

– Мені дуже цікаво! – бадьоро заявила Маргарет.

Біля Північної шахти Маргарет побачила, як величезна ревуча сталева машина витягує кілька забитих рудою вагонеток прямо з шахтного тунелю. Від подиву вона так витріщила очі, що здавалося, ніби вони зараз випадуть.

– Ваша Королівська Високість, це... Неймовірно! – приголомшено прошепотіла вона. – Раніше я, чесно зізнатися, думала, що Ваш посильний злегка перебільшив... Я навіть у своїх страшних снах не могла уявити, що він насправді навіть применшив! Боюся, що навіть десяток людей разом не мають такої сили, як ця... парова машина.

Побажавши подивитися на машину ближче, Маргарет зробила крок уперед, але Роланд відразу зупинив її.

– Це дуже небезпечно, не підходьте надто близько. Бачите ось ці струмки диму? Якщо вони потраплять вам на шкіру, то дуже її обпалять.

– Ви використовуєте її лише для транспортування руди? – машина шуміла так голосно, що Маргарет довелося підійти до Роланд і практично прокричати питання йому у вухо.

– У цій шахті ми використовуємо дві такі машини, однією транспортуємо руду, а друга відкачує воду з шахти, – відповів Роланд. – Загалом, на сьогодні, Прикордонне місто зібрало лише три парові машини. Ми використовуємо їх там, де вони найбільше потрібні, але насправді їх взагалі дуже багато, де можна застосовувати. Ви, мабуть, і самі вже уявили. Вони можуть замінити вітряки та водяні колеса, і молоти борошно. Вони не залежать від вітру чи річок, людських чи тваринних сил. Що, напевно, буде особливо цікаво, це те, що їх можна навіть встановлювати на кораблі, щоб рухати весла, і тоді корабель зможе плавати без жодних вітрил.

Він знав, що морський народ дуже залежав від напряму вітру та його сили. І, природно, почувши про те, що це все можна виправити, Маргарет знову подивилася на Роланда:

– Просто назвіть ціну, я її беру!

– Це не обговорюється, наші шахти також залежать від цих машин. Ви можете замовити кілька нових парових машин і заберете їх, коли ви доставите мені селітру.

– Ну, і яка ж ціна?

Роланд повів її у протилежний від входу в шахту бік, розмовляти буде набагато простіше там, де немає постійного і настирливого шуму.

– Одна парова машина коштуватиме п'ять сотень золотих роялів, – заявив він. Звичайно, ціну він трохи накрутив, п'ятсот золотих дорівнювали щорічному доходу якогось лицаря. На виробництво однієї парової машини потрібно було витратити руди ціною двадцять золотих монет. Додамо до цього витрати на переплавлення, витрати на оплату праці та установки, і вийде десь сімдесят золотих роялів. Втім, щоб зірвати з угоди добрий куш, потрібно було залишити клієнту можливість поторгуватися.

– Я беру десять таких машин!

Роланд очманів від подиву. Десять парових машин – це п'ять тисяч золотих роялів! Герцог Раян зібрав би таку суму за п'ять–шість років. Маргарет навіть торгуватися не стала, невже вона настільки багата? Він прокашлявся:

– Ви впевнені? Зрештою, сума це дуже велика, та й машина годиться для багато чого, але не для всього. Вам доведеться вкластися в них навіть після того, як ви їх придбаєте.

– Я знаю. Це щось на зразок корабля, який щороку потрібно ганяти в доки, щоб обробити його кіль від паразитів і прибрати звідти водорості, замінити мотузки, вітрила та інше, – кивнула Маргарет. – Я куплю у Вас все, що знадобиться для обслуговування цих машин. Якщо я не зможу впоратися з машинами самотужки, то Вам – знову ж таки! – потрібно буде просто назвати ціну, і я оплачу роботу Ваших майстрів та тих, хто може керувати цими машинами.

Роланд закрив рота. Йому на думку спала одна–єдина ідея: бути багатієм, мабуть, страшенно приємно.