Розділ 150

Розділ 150. Кам'яна вежа

В цей момент Блискавка летіла десь високо над Прихованим лісом.

В її очах весь світ раптом поменшав. Куди б вона дивилася, вона ніде не могла розглянути дрібних деталей. Перед її очима миготіли лише кольори. Земля була коричневою, гори – блідо–сірими, ліс – зеленим, а річка, звичайно ж, синьою.

Причому зараз цей чортовий зелений колір був усюди! Блискавка вже від нього втомилася.

Причому цей зелений колір не був таким чистим, як колір лугів у Прикордонного міста. Тутешній зелений був перемішаний із сірим і навіть чорним, і тому він здавався темним та брудним. Куди б Блискавка не дивилася, на північ чи на захід, скрізь вона бачила лише набридлий зелений колір, якому, здавалося, не було кінця. Постійне миготіння зеленого кольору перед очима призвело до того, що дівчина іноді втрачала орієнтацію в просторі, і на якийсь час зупинялася і дивилася в небо, щоб прибрати це жахливе почуття дискомфорту.

За нею величезні чорні хмари повільно повзли над Прикордонним містом і Непрохідним гірським масивом, проливаючись на них сильним дощем.

Зараз вона літала високо над лісом, намагаючись знайти рештки чогось, що було збудовано близько чотирьохсот п'ятдесяти років тому. Блискавка вважала це чудовою пригодою! Роланд запропонував їй взятися за це два тижні тому, і Блискавка без роздумів ухопилася за можливість. До того ж між Карою, яка вірила в непогрішність Святої Книги, та Принцом Роландом було багато відмінностей. Принц кілька разів повідомив, що намальована карта це просто відсилання, можливо, не найточніша. Ще він сказав, що в цій пригоді найголовнішою була безпека Блискавки, і не мало особливого значення, чи зможе вона з першого разу відшукати вежу, чи ні. Загалом, все це обіцяло юній дівчині досить веселе проведення часу.

Блискавка знала, що Його Королівська Високість мала рацію – навіть замок Прикордонного міста за чотири сотні років заріс би деревами та мохом, і одного разу просто перетворився б на пил. Але вона все ж таки хотіла знайти це місце, позначене на карті зірочкою – це б означало, що вона і Такілу знайшла. Послухавши все, що розповідали з цього приводу, Блискавка дійшла висновку, що саме вона хоче знайти цю таємничу Такілу.

Дівчина пристрасно хотіла допомогти Принцу знайти справжню причину війни з Дияволами, яку так завзято зберігала в таємниці Церква.

Порівнюючи цю пригоду з пригодами свого батька, Блискавка вирішила, що її завдання набагато цікавіше!

Для своїх пошуків Блискавка вирішила використати квадратний метод. Вона розділила карту на безліч маленьких квадратиків і, підтримуючи постійну швидкість і рахуючи час, завжди знала, яку саме відстань вона пролетіла. Ще вона ретельно зафарбовувала кожен квадратик – повністю замальований квадратик означав, що цю зону дівчина вже повністю обшукала.

Нині вона обшукала вже майже половину намальованих квадратиків.

Виявилося, що штормові хмари наближалися набагато швидше, ніж думала Блискавка, і ось дівчина вже могла чути гуркіт грому десь позаду себе. Щоб не наражати себе на небезпеку, вона опустилася трохи нижче до крон дерев.

У цей момент десь на периферії її зору швидко промайнула сіра тінь.

Шокована Блискавка відразу зупинилася і швидко піднялася вище, намагаючись уважно розгледіти те, що діялося внизу під листям.

Але нічого визначеного побачити так і не спромоглася.

Невже їй здалося? Втім, вона сама в це не повірила і знову спробувала озирнутися.

На цей раз вона летіла набагато нижче. Тепер ліс не здавався однією великою зеленою плямою. Блискавка виразно бачила окремі стовбури дерев, гілки, що роздвоюються, і безліч різних листків.

Після кількох судомних вдихів Блискавка дивом помітила маленьку вежу з білого каменю, що сховалась у зеленому листі. Верхня частина вежі була начисто скошеною, і її повністю закривали листя дерев, які були вище за саму вежу. Зверху її неможливо було помітити, так що якби Блискавка не захотіла сховатися від дощу, то, швидше за все, просто не помітила б маленьку вежу.

Серце дівчини забилося швидше – чи це місце, яке відзначено на карті?

Вона повільно облетіла навколо вежі кілька разів, але не помітила нічого незвичайного, тому вирішила спуститися на землю та уважніше озирнутися.

Після приземлення відьма виявила лише те, що цю вежу ну зовсім не можна було назвати вежею з білого каменю.

Поверхня її стін була вкрита ліанами й мохом, тож згодом колір стін перетворився на сіро–зелений. Сама вежа була трохи нахилена вбік, ніби по ній припав якийсь сильний удар, від якого на всі боки полетіли уламки каміння. Ці камені, мабуть, були зроблені з того ж матеріалу, що і стіни вежі, і, швидше за все, колись служили ще одним поверхом і дахом вежі. Найбільші шматки колишніх стін все ще було видно, а маленькі вже давно були поховані під шаром ґрунту та трави. Не зруйнована вежа, швидше за все, була справді величезною. Та навіть тепер її частина, що залишилася, була практично такою ж великою, як замок у Прикордонному місті. У таких руїнах зазвичай бувають підвали. Якби Блискавка діяла логічно, то вона просто записала б координати вежі та негайно відправилася б назад до Прикордонного міста.

Та й безліч оповідань, які вона колись чула, стверджували, що входити до руїн, яким кілька сотень років, було не найкращою ідеєю. Адже там могло б бути небезпечно, наприклад, застояне повітря цілком могло б стати токсичним і дуже швидко її вбити.

Але, навіть згадавши всі можливі причини, Блискавка назад не полетіла, її власна цікавість мучила і не давала їй спокою: "Сходи, подивися, адже це ненадовго!"

Вона ще раз глянула на небо і побачила, що ще кілька хвилин тому блакитне, воно вже стало сірим. Очевидно, шторм був дуже близький.

"Ну тоді все вирішено!" – подумала вона. – "Через дощ летіти ой як некомфортно, так що в мене абсолютно немає іншого виходу! Потрібно перечекати шторм у вежі... А якщо я чекатиму там шторм, то й озирнуся зможу заразом. Якщо я раптом знайду там підвал, то поодинці. туди нізащо не сунуся!

І з цією думкою слухняність Блискавки була повністю задавлена ​​її цікавістю, тож вона вирушила до стіни в пошуках входу. Коли вона його знайшла і, витягнувши з чохла кинджал, розчистила його від ліан, то побачила, що вхід досить невеликий, в нього можна було лише пролізти. Двері, які в минулому були, напевно, дерев'яними, вже повністю згнили, тому жодної перешкоди для дівчини не становили.

Відьмі не потрібен був смолоскип, зрештою, біля вежі повністю був дах. Повільно обійшовши вежу зсередини, Блискавка так і не знайшла нічого цікавого. Мабуть, час уже встиг стерти будь–які натяки на предмети, що коли-небудь знаходилися тут. На підлозі вежі не було нічого, крім розпливчастих обрисів стін, що колись стояли. Але одна зі стін таки вціліла, і Блискавка знайшла в ній дірку. Очевидно, раніше ця діра була сходовим прольотом, але час не залишив від сходів і слідів.

Вхід до підвалу був дуже помітним, він розташовувався в південно-західній частині вежі, прямо навпроти входу. Блискавка підозрювала, що якби вона продовжувала рух у той бік, то зрештою долетіла б і до пусток, і до стародавнього міста Такіла.

У цей момент з неба ринув дощ, і одна з крапель приземлилася, дівчині просто на ніс. Щоб сховатися від води, Блискавка просто ковзнула в дірку і відправилася по проходу, що розширюється вниз. Завернувши за ріг, вона виявила перед собою дерев'яні двері. Хоч  двері ще не згнили, вони виглядали досить крихкими, і Блискавці здавалося, що якщо вона хоч пальцем до неї доторкнеться, то двері моментально розсиплеться на прах.

Незабаром дощ перетворився на справжню зливу, і відлуння падаючої на підлогу башти води, раптом перетворилося на постійний гул, в якому не можна було виокремити окремі удари. Блискавка стояла там, куди дощ не долітав, але в дірку раптом ринули потоки води. Не бажаючи мочити ноги, блискавка швидко злетіла вгору і повільно почала підійматися.

Раптом вона почула чийсь крик, який ледь чутно з–за зливи.

Дівчина стрепенулась і почала в паніці озиратися довкола, але нічого, окрім стародавнього каміння, так і не змогла помітити. Вона раптом потяглася до сумки і, діставши звідти смолоскип і кресало, хотіла краще освітити коридор.

У цей момент пролунав ще один крик, уже ближче, і він явно звучав по той бік дерев'яних дверей. Блискавка здригнулася й автоматично повернулася, випустивши при цьому смолоскип, який з гучним булькаючим звуком впав у воду.

Ще один крик, і Блискавка зрозуміла, що голос був, начебто, жіночий.

Там, у підвалі, хтось є? Подумавши про це, Блискавка вмить спітніла, як таке можливо? Цю вежу закинули понад чотири сотні років тому! До того, вона захована глибоко у лісі. Хто ще, крім самої Блискавки, міг сюди пробратися?

– Допоможіть!

Тепер Блискавки було виразно чути, що крики лунали саме через дерев'яні двері. Причому звучало все так, ніби хтось там був у великій біді. Блискавка повільно проковтнула і, поклавши руку на двері, штовхнула її вперед. Старі і вже мокрі двері моментально впали на підлогу з приглушеним стукотом.

І прямо за нею стояла чиясь висока постать!

У жилах Блискавки, здавалося, за мить застигла вся кров! Силует виглядав, так само як і Дияволи на малюнках Сораї! Диявол, що стояв у темряві, здавалося, уважно спостерігав за Блискавкою, тримаючи в трипалій долоні величезну сокиру. У відблисках світла Блискавка розгледіла потік крові на лезі сокири. У її голову на кілька хвилин прийшла картина того, як такий самий монстр вбивав її сестер.

По підземеллю раптом пролунав її голосний крик, і Блискавка несвідомо шпурнула в Диявола єдиний предмет, який тримала в руці – кресало. Потім вона розвернулась і з усією можливою швидкістю полетіла до виходу, просто під жахливу зливу, а потім рвонула до Прикордонного міста.

І вона не помітила, що як тільки кресало торкнулося грудей Диявола, пролунав гучний тріск. Те місце, на яке припав удар, раптом розійшлося тріщинами, які швидко поширювалися по всьому тілу. І невдовзі покрите тріщинами тіло Диявола зламалося, перетворившись на білу пилюку, яка потім просто осіла на підлогу.