Розділ 183

Розділ 183. Плани будівництва селища

– Що це таке? – поцікавилася Найтінгейл, показавши пальцем на блискучий чорний камінь, що лежав на столі. 

– Це обсидіан, – пробурмотів Роланд, не потрудившись навіть відірвати погляду від креслення, що старанно малюється ним.

– Про... якийсь камінь загалом?

– Ні, я просто зі стелі цю назву вигадав, – зітхнув Роланд і подивився нарешті на камінь. Він припускав, що ніхто на цьому світі не зможе пояснити йому, що це за диво. Та й він сам, зрештою, не був інженером геології. Він сам навряд чи міг точно сказати, чи це камінь, чи просто якийсь чистий метал.

Роланд точно знав лише одне – всі руди були складними складами різних сполук. Різні домішки фарбували їх у різні кольори. Залізну руду, наприклад, можна було скласти з гематиту, піриту та сидериту. Ці три матеріали виглядали абсолютно по-різному.

Пірит, наприклад, іноді випромінював блідо-жовте металеве світло, що призводило до того, що його іноді навіть плутали із золотом. Тому народ назвав цю руду "золотом для дурнів".

А що стосувалося їх стійкості до високих температур... Самі ці компоненти не мали якоїсь певної температури плавлення через різні домішки. Так що простою плавкою тут проблему було не вирішити – навіть якби елементи металу існували в цьому світі в чистому іонному стані, без знання точного методу виплавки вони були б марними.

– Треба ж, виявляється, у світі таки є щось, про що ви не знаєте! – зачепила Роланда Найтінгейл.

– Взагалі таких речей дуже багато, – Роланд відклав перо і взяв кухоль з чорним чаєм, що стояв неподалік. – Хочеш чогось випити?

– Неа, – відмахнулася від пропозиції Найтінгейл. – А до речі! Копчена яловичина не така смачна, як в'ялена риба. Будь ласка, кладіть у ваш стіл ще рибу!

Пару секунд Роланд просто байдуже дивився в порожнечу, а потім вирішив вдати, що нічого не чув.

Камінь Роланд збирався віддати Кайлу Січі, і дозволити тому розібратися з проблемою. Зрештою, цей мінерал міг бути радіоактивним, тому складати його на помітне місце в кабінеті було вкрай нерозумно.

Після того, як дар Сорайї еволюціонував, Роланд раптом виявив, що тепер може зробити набагато більше за всякі штуки.

І першою з таких речей була водопровідна система – вона дозволить на порядок покращити якість життя місцевих мешканців. Роланд уявив собі, що він – звичайний місцевий житель, і жахнувся. Приходити після роботи в наскрізь мокрому від поту одягу, і замість того, щоб одразу забратися в гарячу ванну, потрібно було спочатку збігати за водою до найближчої криниці, а потім ще й нагріти її!

Роланд, звичайно, таких складнощів був позбавлений, але деякі дрібниці докучали і йому. Коли він хотів вмитися, йому доводилося наказувати подати глечик води. Крім того, ідея про паразити, що виникають після декількох днів застою води, все не хотіла залишати його голову – адже місцеві резервуари чистили в кращому випадку раз на місяць. А коли Роланд особисто заглянув в один із таких резервуарів, то міг присягнутися, що помітив стоніжку, що повзали там по дну.

Для створення напору у водопроводі можна було використати просту водонапірну вежу. Для закачування до неї води з Червоноводної річки цілком підходили парові машини. Відповідно до принципу сифона вода розтікалася по трубах до всіх місцевих будинків, тим самим запускаючи тут практично повністю автоматичну подачу води. Єдиною причиною, через яку Роланд ще не втілив цей проєкт у життя, була відсутність деяких матеріалів.

Якби Роланд вирішив використовувати у водопровідній системі не покриті нічим залізні або мідні труби, то через пару років вони б перетворилися на потерть. Для транспортування води добре підходили латунні труби, вони не піддавалися корозії, їх внутрішні сторони не покривалися іржею, і сама латунь була нетоксичною. Але Роланд не мав грошей на виробництво латунних труб. У північних шахтах, звичайно, видобувають сировину, але її було замало, щоб спускати її на непотрібні елементи розкоші. Навіть у першому світі Роланда за часів індустріалізації латунні труби використовувалися лише у багатих житлових районах.

Прикордонне місто ж зараз не тільки не могло продавати руду, йому навіть доводилося її закуповувати. Тому Роланд вирішив використати залізо чи мідь для виробництва труб без будь-якої надії на прибуток, просто так, щоб порадіти водопроводу.

Але з нинішнім даром Сорайї все кардинально змінювалося, тепер Роланд міг створювати труби майже з повітря! Тепер виробництво труб можна було поставити на потік, наприклад, взяти одну залізну трубу як своєрідну форму, попросити Сорайю покрити її своєю магією і потім просто витягнути залізну трубу. Навіть якщо пігмент Сорайї виявиться нестійким до тиску, цю проблему можна буде вирішити, розташувавши труби у спеціальних виїмках.

Другою річчю, яка раптом стала доступною Роланду, стала система подачі електрики. Звичайно, Роланд і не сподівався, що відразу простягне електромережі на все місто, але перспектива отримати електричне освітлення в замку приємно гріла йому душу. Читання книг при тьмяному світлі свічки, що чадить, було не тільки незручно, а й дуже шкідливо для зору. До того ж настає літо, температура буде високою навіть ночами, і погіршувати ситуацію, запалюючи десятки свічок, було б нерозумно.

Тепер же, коли у Роланда з'явився шанс зробити дроти та електричні генератори, замок Прикордонного міста цілком міг раніше вступити в електрифіковану еру. Щодо ниток розжарювання для лампочок... Роланд невиразно пригадував, що їх виготовляли з вольфраму та спеціально обробленого бамбука. Бамбук тут був рідкістю, на берегах Червоноводної річки його зростало з надлишком.

Тепер же Прикордонне місто потребувало плавильних цехів. Виробництво зброї та механічних машин безпосередньо залежало від якості виробів з металу, що виплавляються, від нього ж поки залежало і загальний добробут міста.

– Ви там... башту малюєте? – з цікавістю поцікавилася Найтінгейл, розглядаючи креслення.

– Майже, – кивнув Роланд, – усередині вона порожня, її можна буде заповнити паливом або рудою. За функціональністю вона нагадує шахтову піч, у ній можна буде переплавляти залізо до чавуну.

Роланд збирався зробити покращену версію доменної печі – вертикальну шахтну піч.

Щоб подивитися на збудовані Олесем шахтні печі Роланд спеціально сходив на місце будівництва. І, правду кажучи, шахтні печі були дуже схожими на доменні – між ними було лише кілька відмінностей. У збудованих Олесем печей був надто маленький об'єм, та й максимальна температура не була надто високою. І якби магія Сорайї не еволюціонувала і не уможливила виробництво вогнетривкої цегли, то Роланд побудував би штук десять таких печей.

Але якщо вже в них тепер з'явилася можливість побудувати печі, здатні розжарюватися до більш високих температур і вміщають більше сировини, то чому б їй не скористатися.

Висота печі, яку малював Роланд, мала досягати восьми метрів – це дозволяло їй вмістити в себе стільки ж сировини, скільки вмістили б чотири вибудовані Олесем шахтні печі. На перший погляд, піч нагадувала вежу, і нижня її частина була діаметром три метри. Щоб не дозволити вежі завалитися на бік, Роланд вирішив укріпити її залізними балками. Товщина пічних стін була досить тонкою, всього пів метра, і внутрішній шар стін повинен був бути викладений вогнетривкою цеглою Сорайї. Також у печі була вентиляція, через яку в неї за допомогою парової машини подавався б пар.

Щоб повністю використовувати потенціал парової машини, Роланд намалював ще автоматичну подачу матеріалу в печі. Вона складалася з рейок та вагонетки, біля якої відчинялося дно.

За допомогою парової машини вагонетка б в'їжджала по рейках вгору, проїжджаючи над жерлом печі, зачіплялася маленькою петелькою на дні за гачок, що там висів. Вагонетка не зупинялася, і гак зрушував дно убік, дозволяючи вмісту вагонетки зсипатися вниз. Ця система була найкращою, яку можна було виготовити, використовуючи технології цієї ери.

На відміну від старих шахтних печей із їхніми величезними жерлами та низькою температурою, ця нова піч могла працювати практично без перерви. Так, потрібно було підвантажувати в неї паливо та матеріали, але обсяги та швидкість виробництва перевищували у кілька разів. Як тільки вони збудують п'ять-шість таких печей, темпи виробництва чавуну в місті підскочать на порядок.

***

Коли Роланд, нарешті, закінчив малювати креслення, він потер зап'ястя і потім витяг з одного з ящиків столу коробочку, потім підштовхнув її до Найтінгейл.

Найтінгейл, здивувавшись, поцікавилася:

– А це...

– А. Я хотів віддати їх тобі раніше, але гравіювання візерунка зайняло надто багато часу. Зрештою, я поки не так вже й спритно поводжуся з фабричними машинами, – посміхнувся Роланд. – Відкрий і поглянь!

Після цих слів Найтінгейл простягла руку, відчинила коробочку і не змогла стримати вигуку здивування.

Усередині лежали два револьвери, зовсім не схожі на ті, які використовував Картер на дуелі. Ці були виготовлені з блискучого срібла і відполіровані так, що Найтінгейл могла розглянути своє власне відображення. На стовбурі та руків'я був вигравіюваний гарний візерунок, і ще там навіть було написано ім'я Найтінгейл: "Для Вероніки".

Цю ідею Роланд виношував досить довгий час. Постійно тягати із собою незручні кремнієві пістолети було б не комфортно для Найтінгейл, а ось нові револьвери, це інша річ. До того ж скорострільність у них була набагато вищою. І тепер, віддавши, нарешті, Найтінгейл ці пістолети, Роланд з нетерпінням чекав на результат.

– Дякую! – з широкою усмішкою Найтінгейл схопила два пістолети та стала в позицію для стрілянини. – Ви навчите мене ними користуватися?

– Звичайно! – кивнув Роланд. Представивши широко усміхнену Найтінгейл у традиційному білому вбранні асасину він раптом зрозумів, що означає "бути красивим настільки, що не мати друзів". – Користуватися ними не так уже й складно. Якщо ти зможеш пробратися ближче до мети, то єдине, що тобі залишиться зробити – це натиснути на спусковий гачок і заволати: "Зараз полудень!"