Розділ 184

Розділ 184. Суцільний

Скролл стояла зовні біля дверей спальні, і не знала – увійти їй чи ні. Втім, подумавши, вона штовхнула двері й зайшла до кімнати.

Там вона побачила Венді що нещасно притулилася біля столу з книгою в руках. Скролл навіть і дивитися не треба було – вона знала, що в руках у подруги підручник "найпростіших теорій природознавства".

Скролл не втрималася і розреготалася, вона практично ніколи не бачила Венді з таким розпачем на обличчі. Навіть коли вони ще жили в глибинах Непрохідного Гірського масиву і в Асоціації Співробітництва Відьом закінчувалися продукти, Венді завжди посміхалася, намагаючись підбадьорити інших сестер. Здавалося, Венді ніколи не хвилювалася щодо труднощів.

Скролл і не могла подумати, що до розпачу Венді може довести проста книга!

– Ти думаєш "я взагалі зрозуміти не можу, що тут написано", так? – сказала Скролл. – Я також думала, коли вперше її читала.

– Ой, я думала це не ти, а Найтінгейл прийшла, – Венді розвернулася до подруги, почувши смішок. – А зараз ти розумієш?

– Ні, я досі нічого не розумію.

– Ну, хоч у чомусь ми з тобою схожі, – сумно зітхнула Венді. – Ганна, наприклад, ніколи не сказала б, що нічого не розуміє. А я ніколи не подумала б, що саме у Сорайї магія еволюціонує так швидко. Таке відчуття, ніби я недостатньо сильно намагаюся. А якщо я не постараюся, незабаром мене обійде наша молодь. І ще я не розумію, звідки Його Високість так багато знає, і чому він упевнений, що те, що розповідає про невидимий світ – це правда.

– Ну, насправді він багато чого не знає, – знизала плечима Скролл. – Я зараз про цілком певні речі.

– Наприклад?

– Ну, наприклад про проблему з Найтінгейл, – сказала Скролл, сідаючи поруч із Венді. – Ти не помітила, що тепер її поведінка сильно відрізняється від того, як вона поводилася раніше? Раніше вона завжди ховалася в тумані, особливо коли їй потрібно було охороняти Його Високість, а якщо й не ховалася, то ховала обличчя під капюшоном... А тепер вона практично не зникає й геть... Стала на лекціях уважно слухати. Ти ж живеш з нею в одній кімнаті, ти повинна краще за мене знати, що з нею таке відбувається.

– Та нічого, – відмахнулася Венді. – Вона просто нарешті зробила вибір.

Те, що Венді так легко поставилася до ситуації, трохи здивувало Скролл.

– Який вибір?

– Ну, все саме так, як ти і подумала, – Венді закрила книгу і тихо почала розповідати. – Вона, без сумніву, почала відчувати до Його Королівської Величності цілком певні почуття, і це дуже помітно. Зрештою, якщо хтось вітає відьму, то незабаром вона обов'язково закохається... Я чула багато таких чуток, поки мандрувала з Асоціацією.

– Але ті історії були просто вигадками, більшість сестер нічого такого не відчували.

– Адже Його Високість зовсім інший. Він не схожий на людей з оповідань.

Скролл уразилася, вона ніколи б не подумала, що почує таке від Венді. Зрештою, досі погляди в них з Венді були схожими.

– Але ж ти знаєш, що відьми не можуть мати дітей, Принц не може...

– Принц сказав, що цілком може одружитися з відьмою, – Венді перебила Скролл на півслові. – І він, між іншим, тобі це особисто сказав!

І звідки Венді про це знає... Невже і Найтінгейл була на той момент у кімнаті? Раптом Скролл зрозуміла, що відбувається:

– Венді, ти образилася на мене за те, що я тобі не сказала? Я просто не хотіла, щоб ця новина поширювалася! Вона ж може завдати Його Високості труднощів і перекрити йому дорогу до трону!

Венді деякий час мовчала, а потім заговорила:

– Ні, я тебе не звинувачую. Зрештою, саме це я і сказала Найтінгейл. До того, як Принц відповів, я навіть думала, що комусь із сестер усміхнеться щастя... А тепер Принц відповів, і я думаю, а чи варто говорити сестрам? Найтінгейл успішно справлялася з почуттями до того, як почула відповідь. А останнім часом – ти помітила? – Вона виглядала пригніченою і розбитою. Ось зовсім недавно тільки оговталася і повеселішала.

Скролл була згодна з тим, що про цю новину не варто кричати на кожному розі, але й заважати почуттям сестер вона не хотіла. Зрештою, між нею та Карою, яка ніколи не дозволяла комусь чинити так, як йому хотілося, була величезна різниця. Венді дивилася на проблему з боку, завжди морально підтримуючи сестер у скрутні моменти.

– А Його Високість сам знає про цю проблему?! – Скролл раптом поставила собі несподіване питання. – А що, якщо він просто не в курсі, що відьми не можуть народжувати?

– Ой... – голос Венді згас. – А сходи та спитай.

***

На захід від міста, за міськими мурами.

Справа рухалася до літа, і сонце гріло з кожним днем все спекотніше і спекотніше. На пасовищах можна було побачити худобу, що пасеться. Складно було уявити, що ще якихось три місяці тому все тут було вкрите снігом і туди-сюди шастали злісні демонічні монстри.

Найтингейл з самого полудня вчилася стріляти, і освоїла принцип набагато швидше, ніж на те очікував Роланд. Він вирішив, що кожна людина має свої таланти – і хтось був просто народжений для бою. До кінця тренування те, як Найтінгейл справлялася з револьверами, нічим не видавало, що ще з ранку вона не вміла поводитися з ними.

– Якби вона народилася в лицарській сім'ї, то виросла б і стала  найвідомішою з лицарів у Грейкаслі, – похвалив відьму Картер. – Ось як я.

– На щастя, вона народилася у звичайній родині. Я не хотів би, щоб у неї були такі ж товсті руки, як у тебе, – реготав Роланд. – Тобі сподобалося, що ти зумів звести бій із відьмою – виключенням до нічиєї?

– Коли вона мене тріснула, я відчув, ніби мене таранною зброєю приклало – усю грудну клітку мені поламала! – чесно відповів Картер. – І, правду кажучи, почуття досить неприємне.

– На щастя, другої дуелі не буде, – розреготався Роланд.

Коли Найтінгейл впоралася ще з порцією нерухомих мішеней, Роланд їй поаплодував і покликав до себе:

– Ти впоралася просто чудово, давай тепер проведемо ще якийсь експеримент.

Помістивши револьвери на пояс, Найтінгейл підійшла ближче до Принца, втираючи піт, що виступив на лобі.

– Бачиш геть ті мішені? – Роланд махнув рукою на п'ять мішеней, що висять недалеко від них. – Вони висять над Медальйонами Божественної Кари, тож тобі з туману їх має бути дуже добре видно. Ти повинна поєднувати свою магію і пістолети – з'являйся з туману тільки на ті миті, які потрібні для пострілу, а потім зникай.

У тумані простір та об'єкти постійно змінювалися, тому не було жодної впевненості в тому, що випущена куля досягне мети. Коли Найтінгейл минулого разу намагалася стріляти прямо з туману, то дев'ять із десяти куль, з'являючись, змінювали свою траєкторію. Причому так сильно, що Найтінгейл Роланда, що стоїть позаду, мало не підстрелила.

Тому для пострілу Найтінгейл мала щоразу з'являтися з туману. І що менше часу вона була в тумані, тим складніше для противника ставало її зачепити.

– Зрозуміло! – Усміхнулася вона, підняла руку і зникла в нікуди.

Пролунав перший постріл, і Роланд встиг помітити білу фігуру, що майнула. З гуркотом ціль розлетілася на шматки. І ще до того, як тріски від мішені потрапляли на землю, Найтінгейл вже з'явилася біля другої мішені і вистрілила в неї з відстані трьох-чотирьох метрів.

Потім була третя, четверта, п'ята... Вона ніколи не з'являлася з туману для пострілу — у повітрі мелькали тільки револьвери та іскри. Було дуже складно визначити, де зараз знаходиться сама Найтингейл. Ця сцена нагадала Роланду старі фільми – миттєво всі п'ять мішеней були знищені, а Найтінгейл радісно з'явилася з туману поряд з ним.

– Ну і як? – засміялася вона.

– Ем... – Роланд глянув на Картера. – А ти що думаєш?

– Думаю, що міс Найтінгейл ніхто зловити не зможе, – вражено видихнув головний лицар. – Навіть якщо вони обвішуються Медальйонами Божественної Кари, у безпеці вони не будуть.

– Ну, так я здала? – Найтінгейл ще раз втерла піт і ляснула Роланда по плечу.

– Ну звичайно.