Розділ 196

Розділ 196. Лихо Церкви

Леман зі своїми лицарями їхав на конях вулицями фортеці Довгої Пісні.

Зараз битва вже добігла кінця, і жителі фортеці тихо поховалися у своїх оселях, міцно зачинивши дерев'яні двері. На вулицях нікого не було видно, здавалося, що навіть тіні зникли. Картина була якась холодна і гнітюча.

– Сер Леман, я сподіваюся, що з Вашою рукою все гаразд, – сказав сер Левін на прізвисько "Щит", один із лицарів.

– Все з нею нормально, рухати їй я ще можу, – знизав плечима Леман Хауз. Втім, навіть найменший рух рукою завдавав йому болю.

Захоплення воріт минулої ночі пройшло як по маслу – біля східних воріт стояли лише двадцять охоронців, які, природно, не очікували, що ворог нападе зсередини.

Дарма що охоронці таки встигли подути в ріг і оголосити тривогу, підкріплення прийшло лише через чверть години. На той час п'ятнадцять накачаних пігулками найманців уже дісталися верхівки, вбиваючи охоронців одного за одним, і дозволяючи Леманові та його хлопцям відкрити ворота. У темряві Леман не помітив маленьких бічних дверцят у стіні, через які непомітно матеріалізувалися два лицарі. Один із них, озброєний молотом, моментально кинувся в атаку на Лемана.

Щоб зменшити атакуючу силу молота, Леману довелося підставити руку під удар до того, як молот досяг його торса. Йому не залишалося нічого іншого, крім як прийняти удар на руку, та й то він ледве впорався. Одночасно з отриманим ударом він мечем атакував лицаря, проткнувши його торс наскрізь. Удар молота, який обрушився на руку Лемана, хоч і пом'якшав через несподівано отриману власником рану, але, попри це, все ж таки залишив глибоку вм'ятину на обладунку Лемана.

Спочатку Леман болю й не відчував зовсім, але щойно вони захопили ворота, то виявив, що він не може підняти руку. Стягнувши з покаліченої руки зброю, він побачив, що передпліччя у нього опухло до жахливих розмірів.

– Сподіваюся, у Церкві є якісь болезаспокійливі трави, – сказав Левін. – Зазвичай у них багато таких дивних речей.

– Ага, як ті таблетки, наприклад, – вклинився лицар, що випадково опинився поруч, на ім'я Дуейн.

Незабаром лицарі дісталися воріт церкви, і побачили, що там їх, з нетерпінням на обличчях, чекає чоловік сто з їхньої нічної армії.

– Дайте їм трохи пігулок, – Леман спустився зі свого коня. Побачивши, що всі отримали пігулки, він вирушив сходами до головної зали церкви.

– Стояти! – Вигукнули сторожі на воротах. – Це – Священна земля, ніхто не має права ступати на неї озброєним!

Левін витяг свій меч і, поклавши його на обидві долоні, простяг стражникові:

– Ми добре знаємо правила. Це слід віддати тобі, чи не так? — Але тільки-но церковник витягнув руки, щоб узяти зброю, Левін майстерно підкинув меч, перехопив його руків'я долонями та зробив їм помах знизу вгору, відрубуючи нахабі обидві кисті.

– А... – церковник не встиг навіть заволати від болю, як лицар ще одним точним ударом перерізав йому горлянку.

Попри те, що Левіна всі називали "Щитом", його рівень володіння мечем був чудовим.

Після того, як Дуейн перерізав горло другому церковнику, Леман ногою відчинив двері із кам'яним виразом обличчя увійшов усередину.

– Хто ти такий? – до них без жодного сліду страху на обличчі підійшов старець, одягнений у церковну ритуальну біло-блакитну мантію. Леман відразу наставив на нього закривавлений меч. Старому це не сподобалося, і він закричав, – Ви посміли увійти до Церкви зі зброєю! Діти, хапайте їх!

Леман ощерився – зараз більшість жителів сиділи у себе вдома, тож у церкві було лише чоловік тридцять послідовників. Проти добре підготовлених лицарів вони б зробити нічого не змогли.

Дуейн, не чекаючи наказу Лемана, знову змахнув мечем, розсікаючи живіт одного з послідовників, що підбігли до нього. Інші теж незабаром приєдналися до битви, перетворивши церкву на кривавий хаос. Оцінивши ситуацію, священник знову закричав:

– Діти, прийміть святих пігулок, щоб Бог дарував вам силу для перемоги над ворогом!

"Його Величність Тімоті Вімблдон мав рацію! У них справді тут є таблетки!" – подумав Леман, спостерігаючи за тим, як швидко червоніють очі у послідовників, а на обличчі проступають блакитні вени. Вищезгадані таблетки могли збільшити силу і витривалість людини до неймовірних висот. На жаль, чим вужче приміщення, тим складніше буде впоратися з церковниками. – "Добре, що не тільки в них є такі таблетки" – посміхнувся Леман. – "Зараз самі ж і покуштуєте наслідки ваших пігулок".

– Викидайтеся! – заволав він. – Нехай з ними б'ється наш натовп!

Почувши крик Лемана, люди на вулиці поспішили проковтнути дві свої таблетки та кинулися в бій на вірян. Помітивши це, священник нарешті зблід:

– А у вас чомусь є...

– Святі таблетки? — тримаючи меч у руці, Леман повільно обходив натовп, що бився, наближаючись до опонента. – Їх нам подарувала твоя Церква, і якби нам не довелося стикатися з перешкодами, які ви ж і чините, то Його Величність Тімоті вже давно об'єднав би весь Грейкасл!

– Його величність? – священник дивився на Лемана широко розплющеними від здивування очима. – Ти чоловік Тімо...

Тут його голос обірвався – Лемана меч пронизав грудну клітку священника, проткнувши серце і легені.

Незабаром нерівна битва скінчилася, і на підлозі церкви лежало двадцять по–звірячому вбитих церковних послідовників. Незабаром дія пігулок почала проходити, і солдати важко дихали. Вони раптом стали так вимотані, що сідали прямо на кров, не звертаючи на неї жодної уваги.

Рука в Лемана оніміла – його удар мечем по священнику завдав і Леманові чимало болю. Тепер Леман навіть хотів сам проковтнути ту чорненьку пігулку, щоб усунути біль і слабкість, але, побачивши мерзенні побічні ефекти від неї, передумав.

Леман дуже добре розумів усю таємничу цих двох церковних пігулок. В організмі здорової людини приймання таблеток буде ефективним лише тричі. У перший приймання ефект триватиме близько чверті години, а потім з кожною наступною дозою тривалість знижуватиметься, тим самим формуючи фізичну залежність від таблеток. Якщо залежний воїн не зможе тривалий час приймати таблетки, його тіло буде повільно згасати та незабаром помре.

Користуючись цим знанням, Леман змусив кожного солдата з армії з'їсти по пігулці – це об'єднало їх і змусило підкорятися наказам. Жага нової порції наркотику могла перетворити на кровожерливу тварину навіть якогось спочатку нешкідливого фермера. Тепер ця сотня людей прийняла вже другу таблетку, і це означало, що їх вистачить лише на ще один удар.

Навіть якщо приймати пігулки після третьої дози, то шкоди вони не відшкодують, лише сповільнять процес деградації. Іншими словами, з'ївши першу таблетку, людина вже була однією ногою в могилі. Втім, ніхто цього солдатам не розповідав би.

Безсумнівно, що кольорові пігулки були якимось таємним планом Церкви, і, зважаючи на все, Його Величність Тімоті Вімблдон про це знав – не дарма ж він заборонив лицарям їсти ці пігулки. А ще таблетки – це зброя, яку можна використовувати або для об'єднання королівства. Точніше, "потрібно використовувати". Без них Його Величність не зможе перемогти Гарсію Вімблдон, яка теж користується пігулками.

Коли Його Величність уперше розповів Леманові про пігулки у Гарсії, той повірити у почуте не міг. Навіщо ж Церкві підтримувати одночасно двох протиборчих кандидатів на престол? Але потім відбулася серія непередбачених подій, і Леманові довелося погодитись зі словами короля. Тепер же він побачив, що й у храмі на західних землях є такі пігулки, і все стало зрозуміло – Церква насправді не збиралася допомагати нікому з королівських дітей, вона, навпаки, хотіла захопити все королівство під свій контроль.

– Ми знайшли в підвалі пігулки, чотири величезні ящики. Там кілька тисяч пігулок! – Левін, старанно обшукавши храм, з'явився з радісними новинами. – Там ще були золоті рояли та безліч шовкових тканин. Швидше за все, це все – пожертвування тутешніх послідовників.

– Візьми все, що можна взяти. Те, що взяти не можна, спали, – розпорядився Леман. – Якщо хтось запитає, то це зробив Роланд Вімблдон, а ми просто допомагаємо Церкві придушити його заколот.

Король Тімоті Вімблдон все ще залежав від Церкви та її пігулок, так що всі мости спалювати не можна було. Так що в цій ситуації найпростіше було звинуватити Принца, він все одно був майже мертвий – принаймні, так вважав Леман. Король Тімоті, щоб не подавати Церкві приводів для підозр, сам залишився на північних землях, вдаючи, що слідує порадам єпископів. Тому він і відправив так мало людей на захід, щоб Церква їх не помітила. Леман і команда вже пізніше набрали собі величезний натовп, нагодувавши його пігулками.

Зараз усі сили Церкви були сконцентровані в королівстві Вольфсхарт, так що втрачати час було не можна, потрібно було якнайшвидше об'єднувати Грейкасл, і тільки тоді його армія матиме достатньо сил на протистояння з Церквою. Король Тімоті Вімблдон припускав, що атака Церкви на Грейкасл це лише питання часу, тому зараз йому потрібно зібрати якомога більше таблеток. Ще він наказав королівській алхімічній крамниці дослідити інгредієнти пігулок, про всяк випадок, раптом зможуть повторити.

Леман, зітхнувши, подумав: "Так, таблетки у нас є, залишилося зовсім нічого – стерти Роланда Вімблдона з землі".