Розділ 198

Розділ 198. Раптовий наступ

Три дні пролетіли швидко, і будівництво оборонних споруд було нарешті завершено.

Роланд стояв на піднесенні далеко позаду передніх рядів, так само як стояв під час відбиття всіх атак демонічних звірів. Сьогодні він знову особисто вирушив на поле бою, щоб підняти дух офіцерів та просто солдатів Першої Армії.

Найтингейл мала особливе завдання, тому вона вже була безпосередньо на полі бою, захопивши з собою ще й Ехо. Тож цього разу з Роландом поряд стояла лише Ганна, яка зараз тимчасово виконувала роботу Найтінгейл.

Роланд був одягнений у покриту захисним шаром пігментну броню Сорайї, а з боків у нього висіли револьвери. Втім, якщо оборонні споруди повністю не розваляться, дозволивши опоненту натовпом їх знести, жодної загрози безпосередньо для Роланда натовп ворогів не представлятиме.

– Ворог зараз приблизно за десять кілометрів, угу! – з небес повідомив гігантський голуб, а потім приземлився на плече Роланду.

– Чудово, продовжуй спостереження! – Роланд вийняв з кишені шматочок в'яленої яловичини та простягнув його до дзьоба Меггі. Та у два клювання проковтнула частування, потім знову розкрила крила і полетіла на схід.

Меггі та Блискавка по черзі намотували кола, розвідуючи місцевість, що дозволяло Роланду знати о всіх пересування противника. Він навіть мав час розставити бійців так, як йому більше подобалося.

У відкриту боротися з накачаними таблетками божевільними воїнами було досить безглуздо. Роланд звернув особливу увагу на слова Блискавки про те, що кілька сотень ворогів несуть із собою короткі списи, і якщо він не помилявся, то списи пустять у хід першими.

Зазвичай дистанція польоту списа не перевищувала п'ятдесяти метрів, але в цьому випадку мови про "звичайне" бути не могло. Втім, Роланд не знав, як далеко можуть кидати списи воїни під церковними пігулками. Якщо вони могли кинути спис далі, ніж на сотню метрів, то становили величезну загрозу для стрільців Роланда – і тому він розпорядився побудувати кілька бункерів і ввести тактику бою в міських умовах. Роланд, побудувавши барикаду і дозволивши стрільцям воювати з бункерів, а гарматам виступати як вогнева підтримка, зробив досить міцну захисну лінію.

Тепер йому було набагато простіше збудувати кілька бункерів, цементу було багато, бункери будувалися швидко. А от із повноцінним міським муром цей фокус не пройшов би. Втім, стіни бункерів були товщиною всього в одну цеглу, що робило їх досить крихкими. Хоча для погано збройних сил противника і такі бункери могли б стати непереборним бар'єром.

З кожного боку дороги, наче великий ромб, стояло десять бункерів. Це створювало перехресний вогонь. У кожному бункері сиділо по двадцять чотири солдати – дванадцять досвідчених і дванадцять нещодавно прийнятих на службу. За стрілянину відповідали досвідчені стрілки, а рекрути лише подавали їм патрони. Сорайя в останній момент пофарбувала бункери в камуфляжний колір, так що якщо дивитися на них здалеку, то нічого дивного помітити не можна було. Бункери практично повністю зливались із місцевістю.

За фронтовою лінією стояла артилерія. Дванадцять гармат було збудовано в рівний ряд, а їхнім операторам було надано наказ стріляти в такій же послідовності, що й минулого разу. Наводити гармати та змінювати тип заряду слід було так само – за сигналами від Блискавки.

Біля артилеристів знаходилася ще сотня допоміжних стрільців, озброєних кремнієвими рушницями – їх основним завданням було не дати ворогові хоч якось покалічити артилеристів чи принца, який стояв за ними.

Розглядаючи акуратно збудовану лінію оборони та спостерігаючи за солдатами, що ніби іскрилися бойовим духом і передчуттям сутички, Роланд був десь у глибині душі навіть зворушений. Його Армія, спочатку слабка і тендітна, зібрана з простих патрульних, які прагнули туди лише на заробітки. Армія, що пройшла через жах демонічних місяців і через битву з Герцогом, тепер гордо носила на своїх плечах відповідальність за захист їхнього спільного будинку.

– Ваша Високість, зараз ворог лише за два кілометри від нас! – доповіла блискавка, що повернулася.

– Чудово, тепер завдання розвідки залишається тільки для Меггі, а ти вирушай у ліс і звідти потім подавай сигнали для артилерії, – Роланд кивнув дівчині, потім повернувся до головного лицаря. – Передай усім мій наказ: всі бійці Першої Армії повинні стати напоготові та приготуватися зустріти ворога!

– Є! – відсалютував йому Картер.

***

Леман відчував, як йому стає все важче і важче рухати рукою.

Ще два дні тому вона постійно дико хворіла, але тепер він мало відчував свою руку. Одягти обладунок на роздуту синьо-зелену руку теж ніяк не виходило. У місці, на яке припав удар молота, залишилася чорно-червона пляма. Здалеку здавалося, що на руку Леманові просто поклали щось блискуче та напівпрозоре.

"Скоріш за все, він мені кістку зламав", – розмірковував Леман. – "Якщо я незабаром не займуся рукою, то її доведеться відрізати. Ті протибольові таблетки, які ми знайшли в церкві, тільки заберуть симптоми, але нову кістку вирости не зможуть".

Леман вирішив дочекатися кінця цієї битви, а потім негайно вирушити до столиці, де можна було знайти найкращих лікарів та алхіміків у всьому королівстві. Вони просто повинні будуть вилікувати цю жахливу рану.

– Сер Леман... З Вашою рукою точно все гаразд? – схвильовано поцікавився Левін.

– Вона просто виглядає страшнувато, – Леман спробував говорити якомога байдужіше. – Давай відкладемо це питання, поки ми ще не захопили Прикордонне місто. Наразі нам потрібно сконцентруватися саме на захопленні.

– Сподіваюся, що біль у руці не зумів помутити Ваш розум, сер, – ощирився Дуейн. – Як ви хочете атакувати місто?

Тон, у якому лицар з ним говорив, не сподобався Леманові і він насупився. Втім, зараз був не час хвилюватися про таку незначну проблему.

– Згідно з інформацією, яку ми зібрали в сім'ях Вульф та Елк, захисники Прикордонного міста в основному використовували якусь далекобійну зброю, щоб відбити атаку лицарів. Воно діставало до лицарів ще до того, як ті встигали вдарити. При використанні було видно дим та чути гучні звуки. Коротше, це щось на зразок величезних балістів, які шпурляють предмети так сильно, що ті летять швидше за арбалетні стріли.

– Інакше кажучи, безперервно вони стріляти не можуть? – Левін швидко вичленував головне.

– Так, чим швидше ми побіжимо до їхніх захисних ліній, тим менше атак вони зможуть зробити, – кивнув Леман. – До того ж величезну роль відіграє ще й кількість людей. Наскільки я знаю, Герцог Райан і його аристократи змогли набрати близько двох сотень лицарів, і вони не добігли зовсім трохи. А у нас, наприклад, понад півтори тисячі людей, які після прийнятих таблеток стають такими ж швидкими, як коні. Тож наш результат явно відрізнятиметься від минулої спроби захопити місто.

– Ну, або битви не буде зовсім, – Дуейн, як виявилося, був іншої думки. – Можливо, Роланд Вімблдон просто тихо сидить у замку і чекає на прибуття посланців. Ми спокійно увійдемо до воріт і відрубаємо йому голову.

– Ні, зараз він однозначно нас помітив, – Леман категорично відкинув версію Дуейна. – Ти що, не бачив, що за останні три дні ми не зустріли жодного каравану? Те, що торговці фортеці Довгої Пісні, побачивши нас, злякалися і вирішили сидіти вдома, очевидно. Але чи не здалося тобі дивним, що караванів, що йдуть із Прикордонного міста, ми не зустріли? Швидше за все, Принц уже зачинив усі міські ворота.

– Ти нарешті зрозумів, чому Його Величність у командири обрав сера Лемана, а не тебе? – із глузуванням поцікавився Левін.

– Ну. Здається, ви в здоровому глузді та твердій пам'яті, – Дуейн просто знизав плечима. – Так навіть цікавіше. Просто вбити Принца було б нудно, а ось заразом перебити всіх тих, хто насмілився повстати проти Короля Тімоті, це так...

– Сер Леман, ми бачимо солдатів та коней біля Прикордонного міста! – крикнув відповідальний за огляд вершник.

– Ну гаразд, поїхали. Подивимося, – Леман погнав коня вперед. Він уже міг розгледіти силует замку. З іншого боку дороги нервово проходжувалися кілька тіней. Витягнувши оглядове дзеркало, він уважно вивчив розставлення оборонних сил ворога. – Он ті штуки на колесах. Згідно з нашою інформацією, вони і є та далекобійна зброя. Втім, тут їх більше, ніж нам казали.

– Нам усіх разом відправити прямо до них? – Запитав Левін.

– Дорога досить вузька, не думаю, що весь натовп зможе одночасно побігти, – Леман глянув на ліс, що лежав праворуч від нього. – Думаю, треба відправити людей в обхід через ліс. Іти вони будуть повільнішими, але нічого страшного в цьому немає. Якщо ми зможемо розпочати атаку з флангу, то оборона Роланда довго не протримається.

У цей момент він зібрався було віддавати накази своєї армії, але бічним зором помітив білу пляму, що промайнула осторонь.

Він різко обернувся і приголомшено дивився на пляму. Це галюцинація? Ні, лише жінка. Все її тіло було закрите сліпучо–білим одягом. Ще до того, як Леман встиг відкрити рота, в долонях дівчини раптом спалахнуло полум'я.

І Леман відчув, що його вдарило з силою молота. Потім світ закрутився, і Леман провалився у темряву.