Розділ 201

Розділ 201. Назад у фортецю

Пам'ятаючи про те, що дія пігулок проходить не відразу, Роланд вважав за краще не відправляти Першу Армію прямо за ворогом. Натомість він відправив Блискавку і Меггі, щоб ті поспостерігали за ситуацією.

Ті, кого поранили у бою, негайно отримали медичну допомогу. Втім, за весь бій постраждало лише п'ять солдатів, усі вони були поранені списами. І з тих п'ятьох, четверо служили в артилерії. Роланд із задоволенням зазначив, що коли хвиля ворожих солдатів перевалила за критичну позначку сто п'ятдесят метрів, з якої вороги могли докинути списи, його артилеристи не розгубилися. Вони просто сховалися за ящиками з ядрами та перечекали, поки всі списи не впадуть вниз, а потім відновили стрілянину.

З самого початку Нана напоготові стояла за захисною лінією, але як тільки ворог повернувся і втік,  дівчина і Віконт, повністю ігноруючи гучні звуки стрілянини, миттю кинулися в бік поранених артилеристів. Вона хотіла якнайшвидше вилікувати тих солдатів, які були поранені ворожими списами. При погляді на нинішню Нану важко було повірити, що ще пів року тому, ця дівчина втрачала свідомість побачивши кров.

Зрештою, вижили всі п'ять поранених, і Нана покинула поле бою під оплески та радісні вигуки оточуючих її солдатів.

Насправді ця битва була набагато простішою за попередню, в якій Перша Армія воювала з військами Герцога. Коли дія таблеток закінчилася, залежні від них люди перетворилися на легку здобич. Деякі з них пробігли лише два-три кілометри, а потім падали на землю, та  не спромоглися навіть    поворухнутися.

Незабаром після цього люди Роланда, пущені в погоню за втікачами, всіх їх переловили та відвели назад у фортецю Довгої Пісні. Під час облави Перша Армія змогла навіть упіймати пару лицарів – попри те, що лицарі таблеток не їли, жодного опору вони теж не змогли дати. Зрозумівши, що за ними женуться, лицарі просто вирішили здатися, попросивши тільки про можливість написати рідним листа, щоб ті підготували викуп.

Через чотири дні вони нарешті дісталися фортеці Довгої Пісні.

За допомогою інформації, отриманої від полонених лицарів, Найтінгейл швидко знешкодила ворогів, що залишилися у фортеці. Після того, як вона вбила капітана, близько сотні бійців у паніці побігли до воріт, де потрапили в засідку, виставлену там Першою Армією.

Трохи згодом люди Роланда знайшли у казематах замку полоненого Петрова. Він виглядав виснаженим – можливо, це сталося від постійного хвилювання. Втім, він був представником знатної родини Хонісакл, тому особливо погано з ним не поводилися.

І ось, майже через три місяці Роланд знову зустрівся з керівником фортеці віч-на-віч.

– Просто чудово, Ваша Високість, що з Вами все добре, – Петров нарешті припинив хвилюватися, а потім почав розповідати. – Я не міг подумати, що посланці Тімоті...

– Вони всі мертві, – Роланд відкинувся на спинку стільця і спокійно продовжив. – Більша частина з півторатисячної армії, яку привели до Прикордонного міста, мертва. А решта зараз сидять у кріпосній в'язниці.

Коли Петров почув, що майже всіх посланців було знищено, він навіть трохи здивувався:

– Ваша Королівська Високість... Отже... Боюся, що новий Король... Ой, ні, Ваш брат – він сприйме Вас як серйозну загрозу.

– Ти хочеш сказати, що я мав би програти битву і слухняно вирушити з конвоєм до столиці, просити у Тімоті милості? – Холодно поцікавився Роланд, дивлячись Петрову прямо в очі.

Не витримавши тяжкого погляду Принца, Петров опустив погляд:

– Ні, Ваша Королівська Високість...

– Він став моїм ворогом у той момент, коли його люди з'явилися на західних землях, – спокійно промовив Роланд. – Здається, що Тімоті все відчайдушніше намагається знайти силу. Наразі йому терміново потрібні землі та титули, щоб роздати їх іншим аристократам в обмін на підтримку. Якщо все, чого ти хотів, це жити у світі, тоді чому ти прийняв мою пропозицію щодо управління фортецею? Ти ж, начебто, вже знаєш, що зможеш стати лордом західних земель лише в тому випадку, якщо я піду на трон Грейкасла, – Роланд на кілька секунд замовк, а потім продовжив. – Щоб удруге не трапилося того, що трапилося, потрібно сформувати армію та залишити її охороняти фортецю.

– Армію?! – шоковано перепитав Петров.

– Так, без лицарів. Просто постійну армію, що складається з цивільних, Роланд почав повільно пояснювати задумане. – Тобі потрібно вибрати три сотні людей із тих, хто живе всередині стін. Вони мають бути простолюдинами та не мати за собою жодних порушень закону. Послідовників Церкви теж одразу відкидаємо. Люди мають бути віком від шістнадцяти до тридцяти років, без будь-яких фізичних відхилень. Під час підготовки вони всі житимуть у Прикордонному місті, і там я роздам їм зброю. З цього моменту твої лицарі та патрулі будуть відповідальні лише за міську безпеку. Ось далі я розписав на цьому пергаменті, – Роланд передав папір Петрову. – Оголосиш відбір і ретельно дотримуватимешся умов, які я перерахував раніше.

Роланд хотів взяти тутешній гарнізон під свій контроль, і в такому разі розташувати тут свою армію було найпростішим і очевидним кроком. Але, на жаль, нинішній розмір Першої Армії не дозволяв Роланду відколоти від неї шматок, армії не вистачало навіть на те, щоб повністю забезпечити прикордонне місто, не кажучи вже про те, щоб розділяти її надвоє. Так що єдиним в цьому випадку доступним варіантом, було набрати людей тут, а потім просто навчити їх у себе.

Зі здатністю Найтінгейл визначати брехню Роланд міг точно знати, кому належить вірність групи солдатів. З його новими методами навчання та ідеологічної обробки можна було точно сказати, що сформувати лояльну йому групу бійців у стислі терміни було цілком реально. А щодо зброї... У принципі, їм можна було роздати вже непотрібні кремнієві рушниці, у такому разі навіть якщо їх і захоплять, то великої біди не буде. Також охоронна група буде відповідальна за збір та передачу інформації, тому якщо на фортецю хтось знову нападе, Роланд першим дізнається про це.

– Зрозуміло, – кивнув Петров.

– Я уважно вивчу відібраних тобою людей, так що, будь ласка, шпигунів туди не підсаджувати – це абсолютно марно, – попередив Петрова Роланд. – Ти вже відправляв шпигунів, і тепер усі вони працюють у шахтах. Врахуй – ще раз...

– Ні, Ваша Високість, – Петров нервово витер піт з чола. – Обіцяю, що такого більше не повториться!

– Так, а тепер щодо церкви, – перевів тему Роланд, знову відкидаючись на спинку стільця. – Ти, мабуть, не знаєш. Люди Тімоті спалили вашу церкву і вбили первосвященника. Від будівлі залишилися лише обвуглені балки.

– Вони спалили Церкву? – Петров зовсім оскаженів від почутого. – Мені треба повідомити про це в Гермес, якнайшвидше!

Церковні закони говорили, що лорди та королі були зобов'язані оберігати від руйнувань храми, що стоять на їх територіях. Якщо раптом щось траплялося, то про ситуацію миттю доповідали до Нового Святого міста. Петров був досить добре підкований у законах – як ніяк, він був колишнім послом, тому його реакція була досить природною. До того ж така серйозна проблема не могла залишитися без уваги – швидше за все, послідовники церкви, що живуть у фортеці, відправили повідомлення до Святого міста того ж дня, як храм спалили.

– Так, ми повинні доповісти про те, що сталося, але, думаю, нам слід трохи підправити версію подій, – посміхнувся Роланд. 

– Тобі треба написати лише те, що нападники, були людьми Тімоті. Вони вдерлися до міста, пограбували церкву, вбили в ній людей, а потім і спалили собор. Потім вони втекли з міста та розчинилися без сліду. І ще, – Роланд дістав із кишені пігулку. – Приклади до письма це. Скажи, що ти знайшов її біля собору. У Церкві зрозуміють, що таке.

– А що це?

– Секретні церковні пігулки – саме за цим люди Тімоті до церкви й заявились. Вона дозволяє звичайній людині на деякий час стати на порядок сильнішою, але як тільки ефект проходить, то внутрішні органи починають повільно відмовляти, і людина вмирає, – пояснив Роланд.

 – Тімоті сподівається, що ці таблетки зможуть зробити його армію сильнішою і допоможуть йому захистити дорогоцінний трон. Тож як тільки Церква побачить пігулку, вона все зрозуміє.

"Але ось вживуть вони заходи, чи ні – це абсолютно інше питання..." – подумав Роланд.

– Я виконаю Ваш наказ, Ваша Високість, – сказав Петров, прибираючи таблетку в кишеню.