Розділ 208

Розділ 208. Я справді дурень

Загорнувши своє мокре волосся в рушник, Лілі попрямувала до себе в кімнату.

Попри те, що вона раніше звинувачувала Принца за штучне насадження "зручностей", зараз Лілі не могла не визнати, що задум із ванною був дуже... вдалим. Насолоджуватися крижаною колодязною водою, стоячи під душем, було чудово. Дуже зручно було змивати з себе липкий піт і охолоджуватися після дня, проведеного на гарячому західному сонці.

Втім, Лілі відчувала, як її гризе черв'ячок провини. Вона сьогодні весь день навіть і не намагалася стримуватись і жартувала на всі запитання Принца. Але зараз Лілі задумалася, а чи не сходити до Його Високості, щоб попросити вибачення перед ним?

– Зрадниця!

– Чого? – Лілі змахнула з чола прилипше мокре волосся.

– Ти ж не віриш у ту теорію з кульками, але чомусь твоя магія змінилася першою! – на ліжку на колінах стояла Містері Мун, тицяючи пальцем у Лілі. – Ти просто брехня!

Лілі на це тільки закотила очі:

– Гей, я все ще не вірю, що все на світі зроблено з маленьких кульок! Це ж неможливо!

– Але Найтінгейл сказала, що твоя магія змінилася і стала твердішою.

– Це ж не через кульки, – Лілі знизала плечима і піднялася на ліжко, стиснувши руку Містері Мун. – Його Королівська Величність сказав, що для зміни своєї магії необов'язково вірити в теорію кульок. Як тільки ти зможеш глибше зрозуміти свою власну магію, то, можливо, тоді вона зміниться.

– Щоправда? – ображено надулася Містері Мун.

– Ну, принаймні так він сказав.

Лілі раптом подумала, що невпевненість у собі у Містері Мун виникла від того, що раніше її ніхто в Асоціації Співробітництва Відьом серйозно не сприймав. А ось до самої Лілі ставилися зовсім по-іншому, зрештою, її вміння зберігати їжу свіжої було дуже важливим під час тривалих походів, яких Асоціація мала хоч греблю гати. Втім, тепер Лілі могла зрозуміти Містері Мун, відколи відьми оселилися в Прикордонному місті, її вмінням зберігати їжу практично не користувалися.

Лілі постійно переживала про те, що її колись просто виженуть із міста за марність, але все відбувалося всупереч її очікуванням. Його Королівська Високість, хоч і не давала Лілі ніяких додаткових завдань, завжди ставилася до неї, так само як і до інших відьом.

Можливо, саме тому змінилася і Містері Мун. Раніше вона була обережною, бо думала, що вона найслабша і марна, а тепер вона з кожним днем дозволяла собі дедалі більше. Найбільше комплексів Містері Мун прищепила Кара, колишня глава об'єднання ніколи не звертала на ту увагу, і навіть заборонила Містері Мун користуватися її даром.

– Але... – насупилась Містері Мун. – А як мені зрозуміти свою магію, га? Його Високість сказав, що магнітні хвилі невидимі, і що їх навіть через мікроскоп не можна буде побачити, ех...

– Не питай, свою магію я теж не розумію, – позіхнула Лілі. – Взагалі-то я тепер знаю тільки те, як виглядає моя магія... А коли Його Високість почав розповідати про клітини, бактерії та грибки... Ну, я нічого не зрозуміла. Він пообіцяв написати для мене підручник, – сумно зізналася дівчинка. – Загалом чудово, я ж читати майже не вмію!

– Я теж хочу стати сильнішою, – Містері Мун відкинулася на ліжко. – І робити якісь штуки для Його Високості!

Лілі кивнула. Їй раптом спало на думку, що хоч Містері Мун і була старша за неї, але поводилася іноді як суща дитина.

– Ну... Може, сходиш і спитаєш в Ганни?

– Запитати Ганну? – Містері Мун раптом припинила перекочуватися з боку на бік, чим була зайнята останню хвилину.

– Ну так. Ти ж боїшся даремно витратити хоч секунду часу Його Високості, тож логічно буде піти та запитати у сестри Ганни, – відповіла Лілі. – У всьому місті вона найкраща, крім, звичайно, самого Принца, знає, що саме йому зараз треба.

– Але ж Ганна теж зайнята. Я чула, що саме вона побудувала всі машини в місті, – невпевнено сказала Містері Мун.

– Значить знайди її та спитай тоді, коли вона буде вільна. Після вечері, наприклад, або просто попроси її допомогти тобі підігріти воду у ванній кімнаті. Ну або просто поклич її з собою купатися, часу буде достатньо, – Лілі миттю згенерувала кілька варіантів.

– Твої пропозиції... виглядають розумно, – сказала Містері Мун, і в її погляді спалахнуло передчуття.

– Ну давай тоді спати, завтра вставати дуже рано, – Лілі, нарешті, змогла нормально закріпити рушник у себе на голові та підібрати під нього волосся, що вибилося. Потім вона похилила голову на подушку. – Свічку задуєш ти.

– Ну гаразд, – відповіла Містері Мун і, підібравшись до краю ліжка, щоб загасити свічку. – Добраніч.

***

Наступного дня Лілі не пішла, як вона зазвичай це робила, на кухню чи в ангар із пшеницею, щоб там практикуватися. Натомість вона сіла за стіл і почала вчитися поводитися з мікроскопом.

Це було новим завданням, яке видав їй Його Високість. До того, як він підготує для неї підручник, Лілі повинна була повністю зрозуміти всі типи та форми різних клітин та грибків, і описати їх подібності та відмінності. Те, що вона писати не вміла, не мало значення – дівчинка могла просто малювати.

Ганна теж була зайнята корисною справою – вона намагалася зробити лінзу, яка могла б збільшити все у чотири сотні разів. Тоді, за запевненнями Принца, відьми могли б побачити різні бактерії та віруси, які були ще меншими від мікроорганізмів.

Лілі ж повинна була припинити свої заняття зі збереження їжі свіжої – тепер вона мала навчитися створювати матерів різних форм і кольорів. Лілі,  були деякі проблеми з розумінням суті цього завдання. Втім, Його Високість пояснив дівчинці, чого саме потрібно домагатися, наприклад, навчити матерів копіювати зовнішній вигляд якоїсь клітини, або навчити їх по команді знищувати або вдосконалити інші клітини. Звичайно, цього можна було досягти лише за умови, що Лілі зрозуміє всі види мікроскопічних форм життя. Сама дівчинка була не впевнена, що в неї вийде, але не спробувати не могла.

Та й дослідити невідомі речі для неї було дуже цікаво.

Вона займалася до пізнього вечора, поки в кімнату з пригніченим виглядом не заявилася Містері Мун.

– Що таке? – поцікавилася Лілі. – Що сказала сестра Ганна?

– Вона багато чого сказала, – відповіла Містері Мун, падаючи на ліжко. – Але я жодного слова зі сказаного не зрозуміла! Вона сказала, що магнітне поле знаходиться усюди, і саме тому компаси можуть визначати напрямок. Тому що ми живемо всередині одного великого магнітного поля. Хіба це не означає, що мій дар абсолютно марний? Я вже не кажу про принцип магнітного поля і про взаємозалежність між зарядженими кульками та магнітними силами, що рухаються, і про те, що магнітне поле може створювати електрику... Це означає, що навіть якщо я і зрозумію теорію кульок, то не зможу змінити магію? – З кожним словом її голос звучав все тихіше і тихіше. – Скажи, я що... зовсім тупа?

– Зовсім трохи, – пробурмотіла Лілі.

– Зрадниця!!!

***

Венді була в захваті від того, що ще одна сестра Асоціації змогла розвинути свою магію.

Те, що Лілі вдалося змінити магію, надихнуло інших відьом, і ввечері після уроків вони залишилися і почали бомбити Скролл різними питаннями. Навіть Меггі, дізнавшись, що може навчитися ще чогось, просто вмостилася на свічник і прислухалася до розмов.

Втім, одна відьма таки була винятком.

Коли Венді, взявши до рук книгу під назвою "Теоретичні основи природознавства", вирушила в інший кінець кімнати, то помітила там Найтінгейл, яка лежала на столі й про щось думала.

Венді знала, що думки тієї зараз витали зовсім не біля навчання.

Тому вона підійшла до Найтінгейл і поцікавилася:

– Що ти робиш?

– Рибу продаю, не хочеш перекусити? – відповіла Найтінгейл, висунувши з рота шматок сушеної риби. – Щойно притягла її з кухні.

– А навіщо так багато? – поцікавилася Венді, побачивши, що на столі лежали стопки смаженої риби золотаво–коричневого кольору. Від них виходив чудовий аромат.

– Ну, кухар помітив, що я приходжу за рибою щодня, тож він просто взяв і посмажив її всю. Вже свіжою ми її зберегти точно зможемо, – Найтінгейл дістала з кишені мішечок і почала набивати його рибою. На столі вже лежало п'ять чи шість таких мішечків, заповнених рибою до краю.

Венді раптом зрозуміла, чим саме займається Найтінгейл – вона готувала пайки. Асоціація Співробітництва Відьом завжди мала мати при собі безліч таких пайків, щоб будь–якої миті могла залишити місто. Щоб прогодуватись у дорозі, відьми постійно заготовляли такі мішечки, які потім роздавали своїм сестрам. Під час подорожей відьми мали в день їсти певну кількість їжі, щоб уникнути ситуацій, коли б їжа закінчувалася раніше, ніж похід. Але відколи вони прийшли до Прикордонного міста, ніхто цим більше не займався – зрештою, у них тут завжди була достатня кількість їжі.

Втім те, чим зараз займалася Найтінгейл, підготовкою пайків можна було назвати важко. Вона, скоріше, запасалася собі "на перекуси".

– Ти не читала книжку?

– Я все одно нічого б звідти не зрозуміла. У мене голова починає крутитися відразу ж, як тільки чую про всі ці теорії та теореми, – Найтінгейл, прожувавши рибу, проковтнула її. – Та й взагалі, мені моєї магії достатньо. Мені неважливо, чи зможу її розвинути далі, чи ні.

Так ось воно що.

Зараз у погляді Найтингейл виблискували іскри. Вона не виявляла ні небажання, ні сумніву, тільки силу свого непереможного духу.

"Мабуть, Найтінгейл нарешті знайшла те, що завжди шукала", – подумала Венді. – "Втрачені люди виглядають зовсім по–іншому".

Те, що Найтінгейл дійшла якогось рішення, видно було завжди – можливо, виною було її аристократичне минуле. Тепер вона виглядала, так само як і тоді, коли повстала проти Кари.

Але Венді ні про що не стала питати. Вона знала, що одного разу на власні очі побачить відповідь.