Розділ 209

Розділ 209. Ринок зручностей

– Стій!

Після окрику Мей Ірен відразу зупинилася, завмерши на половині удару, що наноситься нею, кинджалом у живіт іншому акторові.

– Не треба так по-звірячому виглядати. Так, він жахливий негідник і ошуканець, але все ж таки він ніби як і прийомний батько твого персонажа. Тож, будь ласка, зобрази на обличчі хоч якийсь сумнів. А в кінці потрібно буде показати одночасно полегшення та заспокоєння. Отже, давай спробуємо ще раз.

– Угу, – серйозно кивнула Ірен.

З їхньої першої вистави на площі пройшло вже півмісяця. Мей і сама не розуміла, чому досі не поїхала і навіть взялася за постановку другої вистави. Сьогодні команда акторів та помічників відпрацьовувала сценарій до вистави під назвою "Щоденники Відьми". Навіть якщо прочитати сценарій з діагоналі, то було помітно, що ця п'єса буде чимось неймовірним. Коли ж Мей перечитувала сценарій вдруге, то п'єса видалася їй ще цікавішою та захоплюючою. У ній практично не було любовної лінії між принцом і принцесою, зате всяких політичних інтриг та оспівування хоробрості було хоч греблю гати. Ще у сценарії знайшлося місце дружби між простими людьми та відьмами. Мей уже зараз хотілося поаплодувати авторові п'єси за цей геніальний сценарій.

Іншим Мей говорила, що залишилася у Прикордонному місті саме через цю п'єсу.

Але справжню причину навіть Мей зрозуміти не могла.

Ірен схопила кинджал і злісно завдала удару зверху вниз. Сем, що грає роль її прийомного батька, жалібно заволав:

– Ти все-таки ... – І потім зобразив, ніби він помер, відкинувши голову в бік і практично припинивши дихати.

"Переграє", – похитала головою Мей.

– Вона ж тебе в груди заколола, як би ти після цього зміг заволати та спробувати зловити Ірен? Після удару кинджалом у груди такого не буває, людина слабшає! Це ж найпростіша річ щодо смерті, не кажи мені, що у театральній школі ти цього не проходив!

Сем почервонів від сорому:

– Вибачте...

– Давайте ще раз, – стомлено сказала Мей.

А ось акторська гра Ірен була зовсім іншою справою. Як тільки Мей помічала якусь проблему і говорила про неї, Ірен відразу виправлялася. Неважливо, в чому саме була проблема: в особистому відношенні до театру або свого акторського таланту, все моментально виправлялося. Здавалося, що професіоналізм Ірен незаперечний. Виявилося, що прізвисько "театральна квітка" було дано їй не за гарні очі, і не через взаємне вихваляння серед нижчих рангів акторів.

– Ось, тепер просто чудово. Гаразд, на сьогодні все, – Мей заплескала в долоні, коли актори нарешті змогли відіграти сцену так, як було потрібно. – Скоро у Ферліна Елтека закінчується урок, чи не так? Тобі, Ірен, слід вирушити додому і приготувати вечерю, бо якась там вода...

– Водопровідна вода, – з посмішкою підказала їй Ірен.

– Ем... Так, ту водопровідну воду зупинятимуть після сутінків, тож якщо ви поїдете надто пізно, то на ванну води не залишиться, – сказала Мей і закашлялася.

– Міс Мей, а ми закінчуємо репетицію так рано тому, що з Вами хоче зустрітися сер лицар? – Розі прикрила долонею рота, щоб не розсміятися. – До вечора ще ціла година часу.

– Я чула, що сер Картер це найдовіреніша людина Принца, і він часто знаходиться в замку, і часто ходить скрізь із Принцом, – сказала Тіна. – Ах... Ви нічого не втратите, Ви ж найвідоміша актриса західних земель, куди б Ви не пішли, Вам скрізь забезпечена увага.

– Так, досить! – Ірен, піднявши руку, наказала всім замовкнути. – Міс Мей ще не прийняла пропозиції сера Картера.

Мей від подиву підняла брову.

"Я що, погано їх сьогодні на репетиції ганяла? Спочатку ці дві дамочки навіть дихати голосно біля мене не насмілювалися, а тепер ще й жартувати зволили! Мабуть, на наступних репетиціях доведеться вказати їм їхнє місце. Інакше якщо вони й далі так поводитимуться, то мені буде соромно за їхню акторську гру. Втім, зі мною вони все одно не зрівняються."

– Так, все, я пішла, – заявила Мей.

– Дуже дякую за підказки, – Ірен та решта трупи на подяку вклонилися.

Зазвичай такої честі був лише справжній театральний інструктор, але Мей це не хвилювало. Вона просто кивнула і вирушила геть із кімнати для репетицій, ступивши в спекотне літнє вуличне повітря.

Вона вирушила до дерева в центрі житлового кварталу і сіла там у тінь. Незабаром до неї швидко підійшов чоловік.

То справді був Картер Ланніс, головний лицар лорда Прикордонного міста.

– Сподіваюся, Ви недовго на мене чекали, – сказав він, пригладивши волосся.

– Ні, недовго, – легко посміхнулася Мей. – Ну, ходімо.

Коли Картер вперше покликав Міс Мей на вечерю, вона відмовилася. Втім, він не здався, і почав наполегливо її кудись запрошувати. Його візити були такими суперечливими – він то був ввічливий, то зарозумілий, – що, зрештою, Мей здалася і зважилася з ним кудись сходити.

Мей виразно розуміла, що саме йому потрібно. Її дуже лякала думка про те, що їй доведеться оселитися в цьому дивному містечку.

Навіть тоді, коли вона ще їхала до Прикордонного міста до Ранкового Світла, Мей  не мала наміру залишитися тут надовго.

У фортеці вона була немов місяцем вистав, а решта актрисульок були лише дрібними зірочками. Тут же ніхто особливої різниці між нею та іншими акторами не робив. Навіть навпаки – ось Ірен, наприклад, була вчителькою, і її явно знали тут краще, ніж саму Мей.

Парочка йшла в тіні дерев широкою вулицею, прямуючи у бік базару з різними зручними речами.

За тиждень місто кардинально змінило свій зовнішній вигляд. Ще тиждень тому його вулички були порожніми, а тепер вони стали зеленими та пишними. Будівельники завжди працювали, якщо не було дощу. Вони то ремонтували дороги, то будували ще більше нових цегляних будиночків, а іноді навіть займалися тим і тим одночасно. На таку живу сцену навіть у столиці було дуже складно натрапити.

Ринок з товарами для повсякденного життя знаходився в північній частині головної площі та був розбитий на два сегменти по центру. Розділювачем служила рівна лінія парасолькових дерев. Праворуч продавали різну дешевий дріб'язок, що нічим не відрізняється від товарів з інших міст. Ця частина виглядала, так само як і більшість інших ринків – всюди стояли лавки без стін, тільки з дерев'яним дахом. Там продавалися потрібні речі – інструменти для землеробства, молотки, дрилі, цвяхи та інше. У деяких лавках продавали їжу – яйця, яловичину, виноград та щось зовсім Мей незнайоме. Товари були розділені на різні категорії, акуратно розсортовані, і біля кожного лотку стояв відповідальний за продаж.

З лівого боку ринку стояли бутики – маленькі лавки зі стінами з цегли, вони були схожі на одноповерхові будиночки. Там теж продавалося багато чого, але ціни були на порядок вищими, тож і народу в тій частині ринку було менше. Ірен якось провела Мей екскурсію по тутешніх бутіках. Мей нізащо не пішла б на ринок вдруге, якби лицар не розповів, що сьогодні там буде розпродаж нових та рідкісних дрібниць. Інакше Мей вирушила б у трактир і з задоволенням випила холодного вина.

Після того, як парочка зареєструвалася як відвідувачі, вони ступили на частину ринку з бутіками. Сам розпродаж тут теж був досить дивним – на ринку був лише один вхід, а всі товари лежали на великих лавках, з яких можна було самому все брати. Торгуватись тут не дозволялося, і ніхто товари не розхвалював. На товари були прикріплені листочки з описом, зробленим Принцом або кимось ще, і речі, що полюбилися, можна було сплатити на виході з бутика.

Мей зауважила, що перша полиця зліва була вставлена різними кольоровими чашками з таким же візерунком, який вона бачила  при минулому візиті. Це означало, що за місяць їх ще не встигли розпродати – якби цим ринком керував звичайний бізнесмен, то він зазнав величезних втрат.

Тому вона лише запитала:

– Цей ринок що, щоправда, Його Високість відкрив?

– Ага, – кивнув Картер. – Тому тут і продають різні чудові речі, – він підійшов до третьої полиці, поки казав. – Ось, наприклад, такі.

– А це... і є та сама рідкісна річ, про яку ти говорив? – Мей пішла за лицарем і зупинилася поруч із ним, побачивши на полиці п'ять чи шість жовтеньких коробочок. Кожна із коробочок за розміром була приблизно з долоню. Вони були непрозорі, тому вмісту не було видно.

– А це, до речі, Його Високість сам зробив! І тепер все ж... Кхм, я мав на увазі всі слуги та охоронці у замку цим користуються. З його допомогою можна легко змити денний піт і пил. Помившись із цією штукою, почуваєшся якимсь особливо свіжим. А ще тіло потім пахне трояндами. Клянуся, що нічого подібного я до цього ніколи не відчував! Це якась магія, – захоплено розповідав Картер.

Мей глянула на прикріплений поруч папірець, і побачила, що цей чудовий засіб називається "Ароматизоване мило".