Розділ 215

Розділ 215. Пальці Скелета

М'язистий чоловік, що протирав келихи, наказав офіціанткам продовжувати прибиратися, а сам повів Тео на другий поверх маленького будиночка.

Кімнати, що знаходяться там, в основному служили для недовгих постояльців зі спеціальними запитами. Втім, за двадцять п'ять срібних монет за раз обстановка була досить простенькою. У кімнаті стояло вузьке ліжко, що неприємно пахло, накрите дуже м'ятим покривалом – здавалося, його не те щоб не прали, його звідси в принципі ніколи не виносили. Біля потрісканого дерев'яного столу був відколотий куточок, а в тріщинах жила чорна пліснява, яка виглядала досить мерзенно. Втім, Тео до цього ніякої справи не було, він важко опустився на ліжко і мовчки чекав, поки він заговорить.

– Ти досить надовго зник, – сказав чоловік, широко посміхаючись. – Чому ти не повернувся в таверну, коли сер Наджі зайняв твоє місце? Втім, навіть якщо ти тепер таким не займаєшся, міг би хоча б приходити, щоб випити пару кухоль вина зі старими друзями.

Цього чоловіка прозвали Чорним Молотом – він був сторожем таверни "Таємний Трубач", і одним із членів "Пальців Скелета". Ім'я у нього звучало досить агресивно, а сам він був одним із численних столичних "вуличних щурів". Щури перебували в "зграях", які ділили між собою міські території. Зграй було досить багато, і всі вони були різні – величезні та сильні зграї, або дрібні та ненадійні. За кожною з цих підпільних організацій стояв якийсь аристократ або просто заможний торговець, і "Пальці Скелета" не були винятком. Але на відміну від собак, тутешні "щури" не залишалися вірними комусь одному, вони могли працювати відразу на кількох людей.

– Не кажи нісенітниці, – глухо відповів Тео. – Сьогодні поклич у таверну Хілвея, Свинопаса, Срібне Кільце та Потта. Мені потрібно щось зробити.

– Це просто працівники "Таємного Трубача", – шоковано вигукнув Чорний Молот. – Ти певен, що тобі їх вистачить?

– Я ж сказав, у мене до вас є чудова справа, – знизав плечима Тео. – Ви й так для мене вже чимало зробили, тож я до вас і прийшов.

Першим кроком у стандартній процедурі укладання контракту з "щурами" був пошук інформатора, який і передасть прохання. Саме він вирішував, чи варто щурам братися за цю справу, чи ні. Потім, коли дві сторони дійшли згоди, інформатор передавав завдання потрібній людині, взявши з клієнта передоплату.

Природно, що ніхто жодних контрактів чи сертифікатів не підписував, тож жодних гарантій виконання роботи не було. Мало того – щури ніколи не знали, чи змогли вони досягти бажаного замовником результату, чи ні. Престижні організації дуже тремтіли над своєю репутацією, але й цінники у них були чималі, а ось нещодавно освічені брали набагато менше, але замовник цілком міг втратити багато грошей, а то й життя. Згодом щури та міська варта уклали щось на кшталт угоди, тож зараз на вулицях підтримувалася хоч якась ілюзія порядку.

До того, як влаштуватися на роботу в замок охоронцем, Тео був вуличним патрульним. Іноді він навіть передавав деяким пацюкам завдання – тим, які були в розшуку і не могли відкрито з'явитися на вулицях міста. Саме це допомогло йому дізнатися, які з підпільних банд були наймогутнішими і які території вони відповідали. Тому зараз йому навіть час витрачати на пошук інформатора не довелося – він обрав "Пальці Скелета" тому, що цей гурт був досить надійним і не таким огидним, як багато інших.

Чорний Молот, повагавшись пару секунд, поцікавився:

– Можу спитати, на кого ти зараз працюєш?

Тео нічого не сказав, просто мовчки тицьнув пальцем у бік королівського замку у себе за спиною.

Більшість його старих знайомих були в курсі, що він звільнився з патрульних і вирушив працювати до палацу. Але ніхто з них навіть не здогадувався, що незабаром Вімблдон Третій вибрав Тео як особистий охоронець для Четвертого Принца і відправив його з Його Високістю до Прикордонного міста. Усі ті шість місяців, що Тео був відсутній у столиці, його знайомі думали, що він працював у палаці. Втім, тицьнувши пальцем у палац, Тео навіть не збрехав – адже Роланд Вімблдон теж був родом з королівської родини.

– Зрозуміло, – кивнув Молот. – Але Хілвея та Свинопаса більше немає. Можу підібрати когось на свій смак?

– А що з ними?

– Мертві, – люто виплюнув Молот. – Минулої зими ми вплуталися у конфлікт із людьми "Води Світу Мрій". Вони перехопили продажі маку та папороті у північному районі міста. Касас наказав усім нашим спробувати викинути їх із ринку. Під час бійні Хілвей отримав ножа в горло, і ми так і не змогли зупинити кров. Свинопас отримав по голові, а  потім його скинули у канал.

Тео насупився. Патрульні іноді займалися таким – нацьковували щурів один на одного, щоб ті як слід угомонилися – так було легше їх контролювати. Тож патрульним справи не було до того, що хтось із щурів гинув.

– Ну гаразд, але май на увазі – це мають бути тутешні люди.

                                                                         ***

Вийшовши з "Таємного Трубача", Тео глибоко вдихнув.

Його нудило від волого-затхлого повітря в таверні. Тільки коли легкі Тео наповнилися свіжим і спекотним літнім повітрям, він перестав відчувати нудоту.

Тео не хотів надовго залишатися в тому мерзенному місці, незважаючи навіть на те, що Чорний Молот щосили закликав його почекати щурів разом з ним, обіцяючи поставити на стіл своє найкраще вино. Та й пити Тео не хотілося – на випадок, якщо раптом станеться щось непередбачене, краще залишатися при здоровому глузді, і з гарною реакцією.

Повільно прогулюючись вулицями столиці, Тео вирішив пошукати якийсь гарний готель і зняти там на ніч кімнату. Щодо солдатів Першої Армії він не турбувався – у них було достатньо умінь для того, щоб розбити наметовий табір.

З настанням ночі Тео повернувся до "Таємного Трубача".

Таверна вже працювала на повну силу, і вхідні двері час від часу відчинялися, пропускаючи чергового клієнта. Тео деякий час постояв осторонь, зачекавши, доки в таверну стягнуться всі постійні відвідувачі.

Таверна була досить низькосортною, так що більшість клієнтів були з простолюдинів, і в основному вони пили тут дешевий ель. Усього за десять мідних монет тут можна було випити кілька величезних кухлів пойла. Увійшовши в таверну, Тео швидко знайшов людей Чорного Молота серед натовпу, що дзижчить, вони сиділи за столом біля стіни, на якому лежала кістка – фаланга пальця.

Коли Тео повільно підійшов до столу, один із людей миттю підвівся і поступився йому місцем.

– Добрий вечір, сер, – привітали його Срібне Кільце та Потт.

– Давай я представлю тобі цих двох. Ось це – Мізинець, – Чорний Молот вказав на маленьку дівчину, що сидить біля нього, а потім на молодика, що сидить на протилежному боці. – А це – Хілл Фоукс, він тільки недавно приєднався до "Пальців Скелета".

– Фоукс? – погляд Тео зупинився на хлопцеві, який злегка нахилив голову у привітанні.

– Сам знаєш, серед наших людей мало хто має прізвище, – засміявся Чорний Молот. – Він програвся до останніх штанів. Спочатку від нього втекла дружина, потім йому довелося продати свій будинок, і в результаті ось, прийшов до лав вуличних щурів. Раніше він жив у північному районі, і іноді заходив до "Таємного Трубача", залишав тут чималі суми.

Тео давно знав Срібне Кільце і Потта, а Мізинець виглядала точнісінько як вулична безпритульниця. А ось Хілл Фоукс Тео чомусь не сподобався, було в ньому щось таке дивне... Втім, хлопець виглядав як людина, якій у житті довелося пройти через багато чого і страждати як фізично, так і морально. Але в його погляді було щось таке, що Тео ніяк не міг усвідомити. Він намагався схопитися за думку, але в результаті так і не прийшов до будь-якої відповіді.

"Добре, якщо вже він жив у північному районі та був клієнтом "Трубача", то, думаю, жодних проблем з ним не буде. Та й завдання у мене зовсім не небезпечне – потрібно лише умовити деяких біженців переїхати", – промовив. Тео.

– Так, гаразд. Слухайте. Робота дуже просто. Вищі чини не хочуть, щоб кількість біженців, що оселилися тут, зі східних земель і надалі зростала. Зерна у нас на складах з кожним днем стає все менше і менше, і якщо це продовжуватиметься і далі, то незабаром розпочнуться заколоти, з якими впоратися буде нелегко. Через це вони вигадали план, як відправити цих біженців якомога далі від столиці.

– А що нам робити? – поцікавився Молот.

– Все дуже просто – розповсюджуйте чутки про те, що пустки на заході тепер заселені, і тамтешні лорди бажають поселити біженців у себе. До того – за біженцями вже послали торговий флот, і він прийде сюди за три доби, стоятиме на пірсі в каналі. Так що вам потрібно лише пустити хвилю чуток серед тих ідіотів за міською стіною. Можете навіть фантазувати – чим привабливіше звучатиме брехня, тим краще.

– Але... Якщо за три дні флоту в каналі не буде, то біженці зрозуміють, що все це було качкою. Наші зусилля зникнуть марно, – сказав Срібне Кільце.

– Ну, звичайно ж флот буде! – посміхнувся Тео.

– Так? – Чоловік ошалів. – Західні лорди що, і справді хочуть прийняти біженців у себе?!

– Ідіот, – Чорний Молот від щирого серця врізав йому по голові. – Якщо хочеш, щоб така підробка спрацювала, то природно потрібно постаратися. Біженців відвезуть на західні землі, і невже ти думаєш, що вони на своїх двох зможуть повернутися назад? А потім про них хай у західних лордів голова болить, – Молот глянув на Тео. – Так, це нескладна робота, а ось нагорода за неї...

Тео показав йому два пальці:

– За подвійною ціною. У мого наймача достатньо грошей, на відміну від патруля. Йому якнайшвидше потрібні результати, і не має значення, скільки це буде коштувати, – він усміхнувся. – Я ж тобі вже сказав, пропозиція досить вигідна.