Розділ 216

Розділ 216. Демонічна чума

Наступні два дні Тео невтомно курсував між лавкою, що належить Маргарет, і нетрів столиці.

Маргарет мала надати флот для транспортування біженців, а Перша Армія під виглядом торговців прийде на канальний пірс у потрібний час, і там влаштує огляди та відбір потрібних людей.

Щодо всього, що стосувалося поширення інформації, Тео навіть не хвилювався – він знав, що Чорний Молот не буде робити свою роботу абияк, особливо після того, як Тео пообіцяв йому хорошу нагороду. Доручити подібну роботу щурам було набагато вигідніше, ніж кидати на неї людей з Першої армії – тут вони були чужинцями. Попри те, що щури могли діяти тільки на північній території, чутки все одно поширилися б силами самих біженців. Та й Тео не зможе перевезти весь натовп біженців за раз – Його Високість дуже докладно пояснив Тео, що таке завдання в один підхід не вирішиш. Потрібно буде відправити кілька кораблів, що йдуть один за одним.

У день прибуття плоту на пірс з'явилася майже тисяча бездомних людей, і це було набагато більше, ніж очікував Тео побачити. Втім, він добре розумів, що якби поширював чутки через своїх воїнів Першої Армії, то на пірс прийшло б максимум чоловік сто, і до того ж це був би дуже добрий результат.

Згідно з наказом Його Високості, на кораблі першими пускали дітей. Потім наставала черга родичів цих дітей і вже після них пускали інших дорослих. А що стосується старих... Тео зрозумів, що в натовпі практично немає людей із сивим волоссям. Можливо, вони просто не захотіли ризикувати та вирушати в далекі чужі краї, або просто не змогли втекти зі своїх рідних земель.

Після того, як від пірса пішов перший флот, що складається з десяти однощоглових кораблів, із загальною кількістю біженців приблизно п'ять сотень людей, людей, що залишилися на пірсі, відправили назад до табору. Втім, їм пообіцяли, що їх візьмуть наступного разу, коли флот повернеться.

Думаючи, що йому дуже пощастило так швидко виконати завдання Його Високості, Тео навіть не очікував, що йому доведеться зустрітися з важкими проблемами відразу ж, як флот піде до Прикордонного міста вдруге.

У столиці раптом розпочалася епідемія якоїсь дивної хвороби.

Першого померлого від неї виявили дорогою, він валявся на узбіччі, його тіло було вкрите маленькими чорними точками, а зуби всі випали. Його шкіра в багатьох місцях полопалася, і звідти текла чорна кров – така ж, як і у  страждаючих  від демонічних укусів відьом. Але цей загиблий жінкою не був – він був мешканцем північного району столиці.

Незабаром виявили ще кілька трупів зі схожими симптомами. Далі ті, хто хоч якось контактував із тілами загиблих, теж стали покриватися чорними цятками. Нічого не допомагало проти цієї хвороби – ні відвари трав, ні холодні компреси. Коли їх піддавали процедурі кровопускання, то бачили, що зазвичай червона кров ставала чорною, наче її розбавили величезною кількістю чорнила.

Незабаром мешканців міста накрила хвиля страху, і багато хто з них почав ходити до церкви та молитися – але нічого не допомагало. Щодня з'являлося дедалі більше покритих чорними точками людей. І до того, кілька таких заражених виявились у таборі біженців поза містом.

Потім серед молящихся виник Первосвященник і оголосив, що ця хвороба – підступи злих відьом, які намагаються поширити всюди диявольську скверну, тим самим заражаючи невинних людей. Далі священник сказав, що в цей момент вони не знають, як вилікувати диявольське зараження, і всі ті, хто піддався скверні, помруть у тяжких муках. Але Церква, звичайно, на місці сидіти не збиралася, і вже нібито розробила Святий Еліксир, який дозволить людям загнати Диявола назад до Пекла.

Ці слова дозволили зараженим людям побачити проблиски надії. Щодня вони сиділи біля дверей церкви та чекали, поки священники почнуть роздавати цей Святий Еліксир.

Тео ж, своєю чергою, дуже сумнівався у словах Церкви. Він розпорядився поки що зупинити переправляння людей, щоб ненароком не привезти хворобу до Прикордонного міста.

– Навіщо ти поки що все припинив? – здивувався, поцікавився Чорний Молот. – Хіба нам не треба зіпхнути цих людей швидше, поки вони всі не захворіли  на диявольську хворобу? Хочеш, щоб вони залишилися тут і стали відьмами?

– Це наказ згори, – невдоволено відповів йому Тео. – Це ж звичайні біженці. Якщо і на заході буде епідемія цієї хвороби, то королівство просто вимре.

– Ем... – Чорний Молот незрозуміло дивився на Тео. – Але нам ніякої справи немає до того, що буде із західним регіоном. Сер Тео, а давайте так... Ми не послухаємося наказу людей зверху і відправляємо звідси решту біженців. Ви тільки подумайте – це така страшна диявольська хвороба! Один дотик – і ти вже заразився. Я не можу просто сидіти тут і чекати, доки прийде диявол, навіть якщо мене від нього відокремлює міський мур!

– Не послухаємо, кажеш? – холодно спитав Тео, стримуючи лють. – У мене, знаєш, тільки одна голова. Та й у тебе також.

Вийшовши з таверни, Тео вирушив у найближчий магазин, де стояла емблема каравану Маргарет, і показав табличку продавцю.

– Я маю побачити твою господиню. Чим швидше, тим краще.

І невдовзі він уже зустрівся з жінкою в одній із таємних кімнат у магазині.

– Хвороба безперечно не має нічого спільного з відьмами, – заговорила Маргарет. – Якби відьми змогли випустити таку жахливу силу, то навіть Медальйони Божественної Кари були б марними, і незабаром Гермес перетворився б на цвинтар.

– Я теж так думаю, але все одно про цю проблему потрібно якнайшвидше повідомити Його Королівську Високість. Попри те, що жодних чорних крапок на людях із попередніх двох караванів я не бачив, здається, хвороба проявляється не відразу. Якщо хоч хтось на кораблі був заражений цією гидотою, то Прикордонне місто має підготуватися до епідемії якнайшвидше, – Тео вийняв з кишені листа. – Мені потрібна ваша допомога. Потрібно відправити це Його Високості якнайшвидше.

– Звичайно, – кивнула жінка. – Між торговцями інформація поширюється дуже швидко.

***

Після кількох днів плавання Люсія ледве стримувала блювотні позиви.

Здавалося, що за останній місяць вона тільки й робила, що рятувалась втечею – спочатку вона бігла зі східних земель до столиці, а тепер пливе зі столиці до західних земель. Правда, вперше вона бігла тому, що її вигнали з власного будинку, а вдруге – тому, що побачила хоч якийсь вогник надії на світле майбутнє.

– Старша сестра... Води, я так хочу пити...

Белл застогнала від болю і простягла руку вперед, хапаючи Люсію.

– Добре, збігаю тобі по воду.

Люсія схопила сумку в руку і висунулася з каюти. Вона підійшла до найнижчої частини палуби, і лігши на живіт, простягла руку до води, набираючи її в сумку. Її шлунок знову збунтувався і, не зумівши хоч якось відреагувати, з гучним звуком Люсію знудило. Залишки гравію з її шлунка вийшли не лише через рот, а ще й через ніс. Люсія придушила бажання розплакатися, міцно стиснувши щелепи, і витерла обличчя оберненою стороною долоні, потім продовжила набирати в сумку воду з річки. Як тільки сумка була сповнена, Люсія акуратно взяла її в обидві долоні та повільно пішла назад у каюту.

– Ось вода, відкрий рота.

Белль виглядала набагато гірше, ніж раніше. Її щоки більше не були рум'яними, а чоло дівчини було ненормально гарячим. Дівчина могла тільки тихо стогнати, підібгавши губи.

Люсії не залишалося нічого іншого, крім насильно розтиснути губи Белль і по крапельці лити в рот сестри воду.

– Ти надто близько до неї сидиш, дивись, чорні крапки вже в неї на шиї. Вона довго не протримається, – сказав їхній сусід по каюті, чоловік середнього віку. – Ми тут усі помремо, потурбуйся краще про себе.

Незабаром після того, як кораблі вийшли зі столичної бухти, деякі люди раптом захворіли на якусь страшну хворобу. Спочатку їхнє тіло ставало надзвичайно гарячим, а потім на шкірі почали з'являтися чорні крапки. Через три чи чотири дні стан хворих різко почав погіршуватися – інфіковані не лише впадали в кому, а й заражали тих, хто хоч якось до них торкався. Тому на п'ятий день флот вирішив виділити один корабель саме для перевезення людей, що заразилися. Люсія здогадалася, чому торговці просто не скинули всіх заражених у річку – швидше за все, ця хвороба наздогнала і деяких торговців.

Після того, як на тілі її сестри, Белль, з'явилися перші чорні крапки, Люсія не слухала жодних умовлянь і твердо вирішила, що поїде зі своєю сестрою на кораблі для хворих.

Вона дбала про хвору Белль вже два дні, і практично не спала.

І Люсія ще не здалася. Вона вірила, що коли флот досягне західних земель, все в них налагодиться.

Адже якщо чутки були правдиві... То там можна було знайти Асоціацію Співробітництва Відьом – єдину надію Люсії на краще.