Розділ 48

Розділ 48. Збори

Поки Роланд захоплено розмовляв про створення ідеальної торгової системи, вдалині раптом затрубили в ріг.

Патрульні трубили в ріг лише тоді, коли самі не могли впоратися із ситуацією та закликали війська з міста на допомогу.

Роланд і Картер здивовано переглянулись і вирушили з двору замку туди, де вже сідлали коней. Вони, не зволікаючи, піднялися на своїх коней і поскакали до стін замку.

Роланд, прибувши до стін, побачив, що стражники та народні патрулі вже зібралися нагорі й зайняли свої місця, розставивши скрізь піки. Помітивши це, він полегшено видихнув, здається, недаремно витратив гроші.

Поглянувши на північний захід, Роланд зауважив, що до прикордонного міста на великій швидкості наближається група чорних тіней. На перший погляд, тіней у ній було штук двадцять, не менше.

Залізна Сокира залишив свою позицію, підбіг до Роланда і відсалютувавши промовив: – Ваша Високість, найближча до нас група демонічних істот виглядає якось дивно.

– Дивно? Ти маєш на увазі, що зазвичай вони групами не нападають?

– Та ні, не те, – замотав головою Сокира. – Якщо до обвалу вони, наприклад, були стадними тваринами, як вовки, то й мають такими залишитися. Але ці ж створення якісь інші, вони діють так, наче виконують якесь завдання. Раніше мисливці доповідали, що створіння побилися між собою.

Демонічні тварини були лише мутованими тваринами, вони поводитися так, як і звичайні тварини, ось тільки їх сила та потреби збільшилися. У процесі мутації у тварин сильно постраждав інтелект, тепер вони заходили навіть на ті території, на які в нормальному стані і носа не сунули б.

Роланд уважно розглядав групу тварин, вона складалася як мінімум із двох різних видів колишніх тварин. Маленькі, здається, були вовками, що мутували, а великі, бізонами. Ці два види, які зазвичай були вороже налаштовані один до одного, раптово потоваришували та почали діяти спільно, переслідуючи якусь свою мету.

У спробах обійти перешкоди та пастки, які встановив Залізна Сокира, тварини зібралися в купу і прямували до стіни міста.

Венер раптом виявив, що його долоні спітніли, і йому важко тримати ковзний спис. Злодійкувато озирнувшись і переконавшись, що на нього ніхто не дивиться, він швидко витер руки об одяг.

Лідер мисливців, намагаючись заспокоїти людей, постійно повторював: – Розслабтеся, дихайте глибоко.

Венер щосили намагався дотримуватися поради, але все ніяк не міг вгамувати прискорене серцебиття. Він уже понад десять років жив на заході і встиг наслухатися про жахливі діяння цих демонічних тварин. З початку Демонічного місяця мисливці періодично відловлювали та вбивали цих тварин, і він уже практично перестав їх боятися. Венер навіть думав, що він хоробрий і загартований у боях солдат, але сьогоднішня ситуація з цим натовпом тварин змусила його повністю переглянути свої погляди. Він відчував легке тремтіння в ногах.

Венер подумки нагадав самому собі, що сам Його Високість обрав його заступником капітана, тому він мав хоча б виглядати так, ніби нічого не боїться. Тим часом натовп тварин підібрався настільки близько, що Венер міг їх уважно розглянути. Першим біг мутований бізон з двома величезними рогами, що виглядає немов гігантський чорний баран. Шерсть, що зростала на його спині, спадала з боків, наче мантія. Бізон був уже за десять метрів від стіни міста, і Венер відчув, що земля затремтіла. Він облизав сухі від хвилювання губи і приготувався атакувати за першим наказом капітана.

Потім почувся гуркіт.

Бізон навіть і не подумав пригальмувати, натомість він на повній швидкості вписався головою в стіну. Голова тріснула, пофарбувавши стіну і землю в колір своєї чорної крові.

Не встиг Венер уражено видихнути, як з–за спини мертвого бізона раптом вистрибнули двоє вовків.

*Поштовх!*

Венер завдав удару піком автоматично, не встигнувши навіть осмислити, що було віддано наказ на атаку. Удар у нього вийшов, чесно сказати, набагато гірший за ті, що він виконував на тренуваннях. Деякі воїни безупинно били списами, деякі ж, злякавшись вовків, що неслися на них, завдавали всього по одному удару. Були навіть ті, хто, почувши прямий наказ, ніяк не відреагували, а просто вирячилися вперед.

Це призвело до того, що воїни зуміли відкинути лише одного вовка, а другий, успішно уникнувши спрямованих на нього пік, стрибнув у бік стіни.

– Тримати стрій! – закричав Капітан.

Попри те, що Венеру щиро хотілося перетворитися на пташку і помилуватися тим, що ж вовк влаштував на стіні, він пам'ятав численні лекції Залізної Сокири про те, що навіть якщо противнику і вдасться прорватися, основна небезпека буде все одно зосереджена попереду обороняючих. Тому Венер, пильно дивлячись на тварин, продовжував завдавати ударів, міцно схопившись за піку.

Елітний загін мисливців було підготовлено набагато краще, ніж звичайні загони добровольців.

Ще до того, як вовк приземлився на стіну, мисливці вже витягли свої шаблі. Але першим встиг Залізна Сокира, стрибнувши прямо до вовка, він швидко направив на нього ствол своєї зброї і вистрілив вовку прямо в живіт. Вовк, що не встиг приземлитися, кілька разів перекинувся в повітрі.

Після мутації й сила, і захист вовка набагато збільшилися, тому навіть така потужна атака не завдала тварини якихось значних втрат. Після падіння вовк миттєво скочив на лапи, вискалившись. На нещастя для вовка, Залізна Сокира вже встиг накинути на нього мішок.

*Бах!*

Череп вовка вибухнув, а шматки мозку розлетілися на всі боки. Вовк, що втратив голову, автоматично зробив крок назад і мертво повалився на землю. – Ця тварюка мертва, продовжуйте оборону!

– Мій живіт! – відчайдушно заволав хтось із людей. Венер боковим зором побачив, як один із його товаришів привалився до стіни, схопившись закривавленими руками за живіт. – У нього нутрощі вивалюються!

– Другий вовк влетів угору по стіні та розпоров йому живіт!

– Допоможіть! – Хай йому грець, хтось затисніть йому рану якоюсь ганчіркою! Творився хаос. Інші демонічні тварини на кшталт кабанів теж бігли прямо до стіни. Дарма що шкіра у кабанів була дуже жорсткою, вони вже нагадували їжачків через арбалетних стріл, що стирчали в них, які випустили в монстрів мисливці.

– Відставити паніку! – Роланд раптом подумав, що якби тут була Найтінгейл, то вона цілком могла б позбавити їх деяких проблем.

Потім він заволав: – Ви що, забули все, чого навчилися на тренуваннях? Що робити з пораненими людьми? Дійте згідно з інструкціями!

Почувши голос Принца, Венер миттєво прокинувся і згадав, що він має робити. Він був заступником капітана, тож у цьому випадку він мав займатися порятунком постраждалих. Він покликав двох своїх підлеглих.

– Ви двоє, швидко віднесіть його до медичного центру! Поспішайте!

Ці двоє, ґрунтуючись на своєму досвіді, не думали, що постраждалий виживе. Втім, Його Високість одного разу сказав, що краще зробити щось і програти, аніж нічого не робити.

Заступник Капітана добровільних загонів Венер мав ретельно виконувати всі накази та вказівки.

Поки пораненого бійця забирали до медиків на стіні знову відновився порядок. Нападників тварин було багато, але лише кілька з них становили реальну загрозу для воїнів на стіні.

Мисливці по одному відстрілювали монстрів, що залишилися. Помітивши це, Венер нарешті зміг полегшено видихнути. Хоч битва тривала лише пів години, він вже почував себе вичавленим, наче лимон.

Але в цей момент воїн, відповідальний за огляд оточення, раптом схвильовано заволав: – Господи, а це ще що? Венер теж уже побачив нову тварину, що наближається. Вона була досить далеко від стіни, але її вже можна було розглянути. Ця повзуча тварюка була справжнім монстром! Венер міг заприсягтися, що навіть десять биків, що мутували, не були такими страшними, як одна вона.

Тільки досвідчений Залізна Сокира відразу зміг визначити, що саме повзе їм назустріч. Йому довелося глибоко зітхнути, щоб хоч якось заспокоїтись. Безперечно, ця тварюка була якимось гібридом, і тепер воїни опинилися у великій біді.