Розділ 55

Розділ 55. Можливість, що дається раз на тисячу років

Роланд відчинив двері до свого кабінету і помітив, що Беров на нього вже чекав.

Він кинув лист своєму раднику, а сам сів на стілець, видерши ноги на стільницю.

Якби він зараз був у кімнаті один, то цілком міг би почати співати якусь пісеньку.

– Ваша Високість, сумувати це нормально, – Беров, насупившись, швидко читав листа. – Смерть Короля – це величезна трагедія, особливо якщо в його смерті винний його власний син. Справжнє горе. Ваша Високість, я не знаю, як вам у такому разі слід вчинити.

– Суд, який засудив Джеральда, здається якимось дивним. Я почекаю і подивлюся, що сестри зроблять, – сказав Роланд. – Але в будь–якому разі, нам тепер потрібно заздалегідь щось зробити, щоб забезпечити собі безпеку.

Беров глянув на Принца, чекаючи на продовження.

– Через зміни короля наступні місяці, або навіть роки, будуть досить неспокійними, тому в першу чергу ми повинні убезпечити наших коханих і членів наших сімей, – другий Принц цілком міг спробувати викрасти їх для важеля тиску, так що якщо Роланд хоче і далі розвиватиме Прикордонне місто, то йому потрібно убезпечити сім'ю свого незамінного радника. Він ковтнув чаю і продовжив:

– Ти, Картер та інші ваші люди – напишіть своїм сім'ям листи, я відправлю їх із вартою, яка понесе мою відповідь королю. Прибувши до столиці, варта допоможе сховати ваших рідних в інших містах.

– В інших, чому не в Прикордонному? – Беров не був ідіотом, двадцять років політичного досвіду допомогли йому вмить зрозуміти, до чого саме хилить Роланд.

– Ні, прямо сюди ми їх везти не будемо. – Тому він вигадав компроміс. Спочатку він розселить сім'ї по інших містах, а коли достатньо зміцнить Прикордонне місто, то поступово перевезе їх усіх сюди.

– Розумію. Дякую Вам, Ваша Високість, за турботу, – кивнувши, відповів радник, і Роланд полегшено видихнув. Його підлеглі були розумними людьми, які могли робити вірні висновки.

Роланд, трохи подумавши, сказав:

– Ще треба обговорити торгівлю залізом. Проведемо ще одну угоду купівлі–продажу, потім припинимо продаж заліза. Возитимемо до Вербового міста тільки каміння. Залізо стане в нагоді нам самим.

– Це не так вже й вигідно, Ваша Високість, без продажу заліза наші доходи впадуть.

– Так, але не набагато. Нещодавно шахтарі виявили великі поклади дорогоцінного каміння, тому вони заповнять втрачені доходи, – пояснив Роланд. – Та й насправді зима непридатний для угод час. Коробейники не наважуються приходити в місто – вони бояться атак демонічних тварюк, тож у наступні чотири місяці у нас, можливо, буде всього кілька угод. Тому, краще продаватиме каміння за низькою ціною, щоб хоча б мінімально покривати витрати на видобуток.

– Зрозуміло, – погодився Беров і почав записувати накази Принца.

Після того, як радник пішов, Роланд викликав Картера і повідомив йому:

– Потрібно збільшити кількість загонів патруля, так що займися цим ти. Віддай накази про набір нових людей та підготуй їх. Найсильніші з них стануть капітанами загонів. Займайся з ними по тій самій техніці, що й минулого разу.

– Ваша Високість, якщо тренувати їх за тією ж програмою, то на їхню повну підготовку для битви піде дуже багато часу.

– Головне, щоб вони були потужнішими за натовп, – відмахнувся від переживань Картера Роланд і наказав братися за роботу.

Попри всі Роландові     докладені зусилля з підготовки воїнів, їхній рівень все ще був далеким від рівня королівської армії. Підготовку патрулів можна було порівняти з базовою армійською підготовкою простих студентів коледжів, але інколи такої підготовки вистачало. У бою головне було мати вищу за якістю зброю. Тепер тутешні воїни мали воювати не тільки з натовпами безмозких демонічних тварюк, а й, можливо, з особистими арміями знаті, найманими солдатами та іншими досвідченими противниками. Тому поки що тутешня армія буде озброєна зброєю індустріального часу, їй буде трохи простіше вести бої.

Після відходу Картера Роланд, не втримавшись, розреготався.

Він і не думав, що все обернеться так вдало! Все сталося дуже вчасно, і тепер Роланд відчував, наче йому, смертельно втомленому, хтось простяг м'яку подушку.

Чи були ці новини для нього поганими? Чи постала перед ним дилема? Зовсім ні! Роланд не особливо знав Принцесу Гарсію Вімблдон, але його знань було достатньо, щоб зрозуміти, що ця жінка не дозволить чоловікові просто себе переступити. Першого Принца засудили до смерті занадто швидко, тому Гарсія, швидше за все, не поспішає повертатися в Грейкасл лише за наказом Другого Принца.

З Роландом була та сама ситуація – він зовсім не збирався залишати Прикордонне містечко.

Власне, цим він спровокує когось на відкрите протистояння  і, швидше за все, цим кимось буде сам Герцог Райан із фортеці Довгої Пісні. Якби герцог не збирався так вчинити, то не відправив би гінця з листом серед холодних демонічних місяців.

Якось Герцог Райан все ж таки зважиться напасти на Роланда, особливо тепер, коли той вирішив, не покидати Прикордонне місто.

Рішення залишитися у Прикордонному місті було прямою непокорою указам нового короля.

Герцог Райан обов'язково вирішить напасти на Роланда, прикриваючись наказом і банером Тімоті Вімблдона, щоб подати Принцу урок. Власне, саме цього Роланд і хотів.

Якщо запитати когось, що потрібно для збільшення швидкості індустріалізації, то відповідь буде одна – більше людей.

Виготовлення великих обсягів будь–якої продукції вимагало величезний штат людей, адже навіть для керування машинами були потрібні люди.

За часів індустріалізації в Британії з'явився вислів «вівці з'їли людей» – з метою створення пасовищ для овець, що виробляють, овець уряд прогнав безліч англійських фермерів з їх земель, позбавивши їх заробітку і практично засудивши до голодної смерті.

Епоха індустріалізації була дуже жорстокою. Вкладаючи гроші у навчання нових робочих, держава отримувала величезний прибуток – що більш розвиненою була промисловість, то швидше зростало населення.

Мале населення Прикордонного міста саме було однією з проблем Роланда.

У Прикордонному місті жили лише дві тисячі людей. З ними великого виробництва, на жаль, не збудуєш, навіть попри нові машини. Робітників не вистачало, кидати на розширення важливих проєктів не було кого. Де ж Роланду знайти більше людей?

Рабів купити, чи що? Але Роланд не знав, у кого він може купити так багато дорослих рабів, не кажучи вже про те, що це дорого і піде купа часу на те, щоб цих рабів окультурити. Справа не піде швидше, навіть якщо купувати дітей і потім навчати їх праці та грамоти, не кажучи вже про те, що

Роланду не хотілося використовувати дитячу працю.

Найняти талановитих людей? То хто з них наважиться відправитися так далеко від великих міст? А вже по грошах це взагалі вийде дорожче, ніж купівля рабів.

Надихнути тутешній народ на зростання народжуваності? Ні, не підходить.

На Довгої Пісні теж розраховувати не доводиться – королівство вже давно встоялося, тому якщо Роланд вирішить напасти на інших лордів, то просто перетвориться на клоуна. З тієї ж причини Герцог Райан не наважувався відкрито виступити проти Роланда.

Але тепер все змінилося – Тімоті захопив трон і пристрасно хотів позбутися будь–яких суперників, це бажання явно проглядалося у наказі про відкликання. Герцог Райан також це зрозумів, тому буде дуже дивно, якщо він не спробує відновити свій контроль над Прикордонним містом.

На цю можливість Роланд чекав уже давно.

Фортеця Довгої Пісні вже сотні років була діловим центром західного кордону, в ній мешкали близько десяти тисяч людей. За фортецею лежали великі міста без будь–якого захисту, тому Роланду потрібно лише усунути Герцога Райана і захопити їх, тим самим придбавши собі величезну кількість робітників, одночасно з цим підвищуючи свій добробут.

Що може бути простіше за звичайну анексію населення? Дуже швидко отримати гроші можна за допомогою пограбування.

Повідомлення про смерть короля виявилося для Роланда немов світлом маяка в тумані, що висвітлювало йому важкий шлях до успіху.

Роланд однозначно не збирався упускати цю чудову нагоду.