Розділ 57

Розділ 57. Кара – Зміїна Відьма

Втім, Венді явно не поділяла її радості. Навпаки, вона поцікавилася досить скептичним тоном:

– Він і справді таке сказав?

– Так, він врятував двох відьом, Ганну та Нану, ще до того, як я навіть дісталася Прикордонного міста. Принц із самого початку не вірив у те, що відьомські здібності йдуть від диявола. Він каже, що це, навпаки, наша сила, – Найтінгейл різко зупинилася, усвідомивши, що Венді не вірила жодному її слову.

– Так, гаразд, – подумала вона, – Вини Венді в цьому немає ніякої. Відьми, можливо, повірять у це тільки якщо почують прямо від Принца, але навіть тоді є ймовірність, що вони коливатимуться.

Зрештою, саме цього палко бажали всі відьми. Нас і так досить довгий час утискували та використовували, по всій країні можна побачити розлючених натовпів відьом, що постраждали від дії. Занадто багато разів нас зраджували і використовували, залишаючи потім вмирати, і ніхто раніше не намагався нам допомогти.

Усвідомивши це, Найтінгейл понурилася. Можливо, її місія не буде такою вже легкою, як вона сподівалася.

– Венді, ти ж знаєш, на що перетворилася моя магія після дня дорослішання. На додаток до того, що я можу бачити магічні потоки всередині людини, я ще просто відрізняю правду від брехні, – серйозно заговорила вона. – Коли я запитала Принца, навіщо йому так ризикувати й запрошувати до себе відьом, він відповів: "Мене не хвилює ваша сила". Він просто хоче дозволити нам жити як простим людям.

– Вчинивши так, він викличе на себе агресію церкви, – насупилась Венді. – Навіть якщо Принц цього й не розуміє, ти вже знаєш, чим це може закінчитися?

Найтінгейл не втрималася і голосно розреготалася:

– Я спочатку подумала саме так, тому й запитала його, чому він вирішив, що все пройде гладко.

Знаєш, що він відповів? – вона зупинилася і, трохи подумавши, точно процитувала слова Принца, – Якщо ви не наважитеся на це, ви ніколи не дізнаєтесь, чи вийде.

Венді, почувши це, дуже здивувалася і запитала:

– І він не збрехав?

– Ні, – відповіла Найтінгейл.

– Звучить якось неймовірно, – Венді трохи розслабилася. Вони з Найтінгейл товаришували вже багато років, тому Венді навіть і не допускала можливості зради подруги.

– Ага, – задумливо кивнула Найтінгейл. Якби вона особисто не чула запевнення Принца, то теж не змогла б йому так швидко повірити. Тепер, задумавшись про проведений у Прикордонному місті час, Найтінгейл зрозуміла, що Принц їй практично ніколи не брехав. За ті два місяці, що вона провела поряд з ним, він спробував обдурити її лише один раз, тому Найтінгейл цілком довіряла його обіцянкам.

Вона навіть не образилася на нього за те, що він спробував її обдурити – зрештою, хто ж викладе незнайомій відьмі всі свої секрети?

– Я хочу повідомити радісні новини сьогодні ввечері, як усі зберуться! – благаюче зиркнула на Венді Найтінгейл. – А ще я хочу, щоб ти допомогла мені їх переконати.

З настанням вечора до табору почали повертатися відьми, які працювали зовні. Побачивши Найтінгейл, вони радісно вітали її та намагалися перекинутися з нею хоча б кількома фразами. Найтінгейл, бачивши на руці у кожної відьми смужки білої тканини, згодом ставала все сумнішою та сумнішою, намагаючись не відповідати взагалі на жодні запитання.

Потім, сидячи біля вогню, вона почала свою довгу розповідь. Вона говорила про те, як таємно проникла до Прикордонного міста, як зустріла Роланда, Ганну та Нану, розповіла про будівництво стіни, парових машин, як жителі міста відбили атаку демонічних тварюк і, нарешті, як пройшов день пробудження Ганни. Найтінгейл навіть показала відьмам деякі креслення парових машин, щоб переконати всіх у тому, що вона не бреше.

Більшість відьом, приєднавшись до відьомської асоціації, жили доволі закритим життям. Їм було складно припустити, що вони могли вільно жити десь зовні, тому вони дуже уважно слухали. Але як тільки Найтінгейл розповіла про те, що Ганні не довелося терпіти біль у її день дорослішання, натовп жінок практично скипів. День дорослішання був найбільшою проблемою відьом, він переслідував їх до кінця їхніх днів, змушуючи тікати з дому, залишаючи сім'ї  та теплі кімнати. Відьми навіть зважилися вирушити через Непрохідні гори, сподіваючись десь там таки відшукати Священну Гору. Якщо те, про що говорила Найтінгейл, було правдою, якщо насправді десь є готовий прийняти на своїй території відьом лорд, який до того ж знав, як позбавити жінок страждань під час укусів демона, то чи не було те місце ще краще, ніж горезвісна Священна гора?

Раптом у натовпі почав утворюватися прохід, крізь який просувалась зелено волоса відьма, половина тіла якої була прикрашена татуюванням зі зміями.

Побачивши її, Найтінгейл шанобливо вклонилася і сказала: – Вітаю, шановна наставниця. – Ця відьма була засновницею та головою Відьомської асоціації, на ім'я Кара, Зміїна відьма. Усі відьми зверталися до неї виключно, як до наставниці.

– Я почула твою казку, – хрипко і монотонно заговорила Кара. – Чи не хочеш ти сказати, що ми все робимо неправильно?

– Ні, наставниця, це не казка, а...

– Досить, – Кара відмахнулася від Найтінгейл. – Вже не знаю, що там таке з тобою трапилося, коли ти поїхала до Прикордонного містечка, що змусило тебе розповідати небилиці. Принц, який турбується про відьом? Та це ж смішно, він швидше про жаб дбатиме, – вона розвернулась до натовпу і підняла руки. – Сестри, ви забули про те, як ці мерзенні люди з вами поводилися?!

Не дозволивши Найтінгейл не вимовити і звуку, вона продовжувала волати далі: Так–так, я зараз говорю про ту групу звичайних людей, які, прикриваючись ім'ям Бога, постійно намагаються нас усіх винищити. Та вони б не посміли навіть поглянути на нас, якби в них не було медальйону божественної відплати!.. Наша сила дана нам не дияволом, а богом, так що це їх потрібно карати за недотримання законів божих!Цим маємо займатися ми, Відьомська асоціація! А Священна Гора, про яку написано в стародавніх книгах, це житло богів!  

Що?.. Найтінгейл не могла повірити у почуте, хоч те, що глава асоціації завжди була досить ексцентричною. Вона дуже хотіла знайти Священну Гору, і докладала до цього чимало зусиль, але ніколи раніше вона не звучала, як божевільна. Попри те, що Кара не була такою товариською, як Венді, але вона завжди була дуже чесною з відьмами. Найтінгейл ніколи раніше не помічала за нею такої жорстокості щодо звичайних людей.

Може, останні роки вона просто ховала в собі ненависть і злість? Намагалася зробити видимість того, що відьми нікуди і нізащо не лізуть, одночасно з цим накопичуючи сили для вирішальної громоподібної атаки в майбутньому? Найтінгейл задумалася, чому саме Кара вирішила сховатися так далеко.

– Ми знайшли підказку про шлях, який веде на Священну Гору! Все трапиться саме так, як написано у стародавніх книгах. Через двадцять днів у нічному небі, немов крапля крові, з боку великої Шимен зійде криваво–червоний місяць. Як тільки це станеться, ми опинимося з іншого боку! – Кара раптом замовкла і, розвернувшись, глянула на Найтінгейл. – Смертні тебе обдурили, граючи на бажаннях, властивих кожній відьмі. Страждання, які приносить нам день дорослішання – це божі випробування, тільки сильні духом відьми можуть їх пережити! А щодо церкви... – Кара ощирилась. – Це просто купка простих смертних, які наважилися діяти в ім'я богів. Рано чи пізно вони вирушать у пекло!

– А щодо тебе... Дитя, настав час тобі повернутися до нас, – Кара на секунду замовкла. – Якщо ти забудеш усі свої казки, то я пробачу твою дурість та помилки. Як член відьомської асоціації ти отримаєш від нас усю посильну допомогу, і незабаром вирушиш разом із нами на Священну Гору, знайшовши там вічну свободу.

Найтінгейл похолола від жаху. Біль – це тест? Страждання в день пробудження це лише випробування, і ті сестри, хто від них помер, були лише слабкими ланками? Ні, це пояснення було надто схоже на церковне. Деякі відьми в натовпі, здавалося, не повірили жодному слову Кари, але ніхто навіть Венді не спробував їй заперечити. Найтінгейл раптом відчула себе справжньою дурницею – миттєво вся асоціація відьом стала для неї лише збіговиськом сторонніх людей.

Найтінгейл похитала головою:

– Я візьму з собою будь–яку, хто захоче звідси піти, але якщо вирішите залишитися... Удачі вам із цим.

Приготувавшись піти, Найтінгейл раптом відчула легке поколювання на лівій кісточці. Поглянувши вниз, вона побачила, що її вкусила якась синьо–чорна змія, що світилася, примудрилася прокусити товсту шкіру. Магічна сила Кари дозволяла їй керувати зміями, вибираючи для укусів будь–яку отруту.

По тілу Найтінгейл моментально поширився параліч, вона спробувала щось сказати, але провалилася в темряву.