Розділ 62

Розділ 62. Клятва

Сьогоднішній день був таким цікавим і сповненим сюрпризів, що Роланду зовсім не хотілося продовжувати свою нудну роботу над паровою машиною. Трохи поміркувавши, він наказав своєму кухареві приготувати багату вечерю – стейки з чорним перцем та смажені яйця – і їх наготували так багато, що всі об'їлися до відвалу. Блискавка та Ганна так туго набили свої шлунки, що безсило розвалилися на кріслах. Нана, хоч з'їла і стільки ж, все ще була сповнена енергії. Після вечері Роланд розпорядився віднести Найтінгейл юшку зі свіжого м'яса та вівсянки в спеціальному фарфоровому блюді, що зберігає тепло. Найтінгейл і Венді зможуть поїсти теплої їжі відразу після пробудження.

Після вечері найбільш логічним кроком виявився наказ про підготовку кімнат для гостей – благо, що лорди Прикордонного міста не хотіли відмовляти собі ні в чому, і тому відчинили величезний замок. Хоч те, що це містечко жило в основному шахтарським ремеслом, лорди збудували замок, що цілком відповідає стандартам великих міст, і тепер площа житла Роланда становила близько дев'яти сотень квадратних метрів, розподілених на трьох поверхах. Ще в замку були наглядові вежі, вежі для лучників, величезний вестибюль та сад на задньому дворі.

Роланд розпорядився підготувати для Блискавки кімнату навпроти покоїв Ганни, там же він виділив і майбутню кімнату для Венді, в яку вона переїде після одужання. Побачивши, як Нана вирушила до кімнати Ганни, тримаючи в руці льодяник, Роланд лише здивовано похитав головою.

Вирушивши до себе в кабінет, Роланд налив собі порцію елю. Його план розвалювався – він би спрацював, лише у разі успіху Найтінгейл, якби вона змогла привести до Прикордонного міста більше відьом. Вони б допомогли йому розвинути технології та покращити агрокультури, але...

Роланд і подумати не міг, що лідерка Відьомської Асоціації буде так агресивно налаштована проти звичайних людей! Здається, відьми на кшталт Найтінгейл були у меншості... Венді ж... Після розмови з Блискавкою Роланд зрозумів, що Венді теж не збиралася залишати Асоціацію, вона лише намагалася врятувати Найтінгейл життя. Але після втручання Кара оголосила її зрадницею.

Випивши елю, Роланд налив ще одну порцію. Звичайно, ель був не найкращим – але краще, ніж нічого.

Під час вечері Роланд розпитував Блискавку про здібності, її та Венді. Блискавка розповіла, що може літати, як птах, а Венді – контролювати вітер. Роланд все ніяк не міг придумати, як же пристосувати цих відьом для поліпшення виробництва, але в майбутній війні вони можуть стати в пригоді.

Ще він запитував про відьом, що залишилися в Асоціації, і невдовзі зрозумів, що ніякій логіці отримані ними сили не піддаються. Деякі ефекти можна було важко, але описати за допомогою науки, а інші ж були повністю алогічними.

Наприклад, зміїна відьма Кара була абсолютно недоступною для розуміння. Вона могла оформляти свою магію у змій – і ті не були ілюзією, вони були відчутні та могли атакувати ворогів!

Колір змій залежав від типу отрути, який вони мали. Блискавка бачила лише два типи змій – зі смертельною отрутою що паралізує.

Роланд дізнався, що не тільки Ганна обмежена в радіусі дії своєї магії, але й усі інші відьми, навіть Кара. Наприклад, зелене полум'я Ганни, віддаляючись на неї більше, ніж на п'ять метрів, швидко згасало – Кара теж не могла відправляти своїх змій далеко. Дистанція магії у Найтінгейл була ще менша. Вона, наприклад, не могла впливати на предмети, перебуваючи в прихованому тумані.

Саме тому відьми всюди тягали з собою арбалети – на випадок зіткнення з церквою чи будь–яким іншим ворогом, який мав камені відплати. Без магії вони могли лише безпорадно тікати.

Роланд обмірковував те, що відбувається до півночі, а коли вогонь у каміні, нарешті, погас і він упіймав себе на позіханні, вирішив скоріше вирушати спати.

Відчинивши двері у свою спальню, Роланд було подумав, що помилково зайшов у чиюсь іншу – надто вже незвичною була сцена, що відкрилася його погляду. На його ліжку сиділа якась жінка, її постать була ледь помітна, попри вогонь, що горів у каміні. Втім, він уже бачив таку сцену – але цього разу жінка не була одягнена в мішкуватий одяг, а навпаки, у звичайний одяг цивільних.

Вона повернулася, і полум'я висвітлило її обличчя.

Найтінгейл.

Роланд трохи рознервувався – що взагалі відбувається і, головне, навіщо?

Помітивши, що Принц з'явився, Найтінгейл швидко встала і повільно підійшла до Роланда. Навіть після кількох годин відпочинку вона примудрялася виглядати краще, ніж інші жінки будь–коли зможуть. Її щоки не були більше мертвотно блідими, а волосся – розпатланими.

– Мушу визнати, відьми досить швидко відновлюються, – подумав Роланд.

– За останні кілька днів ти дуже втомилася, – сказав Роланд, перериваючи мовчання. – Чому б тобі ще трохи не відпочити? Блискавка мені вже все розповіла.

Почувши це, Найтінгейл якось дивно замотала головою. Роланд чомусь вирішив, що щось йде не так – він надто виразно бачив у погляді Найтінгейл якусь незрозумілу відданість. Він зрозумів, що відьма щось вирішила і тепер сфокусувала на ньому всі свої емоції. Роланд не надто часто бачив у людях таку впевненість, тому вирішив постояти, давши Найтінгейл час зібратися з думками та знайти потрібні слова.

Найтінгейл не стала говорити – натомість вона глибоко вдихнула, опустилася на одне коліно і, тримаючи кинджал у руці, схилила голову. Це було свого роду етикетом стандартної лицарської церемонії, коли хтось з аристократії присягався у вірності більш могутній людині.

– Ваша Високість Роланд Вімблдон, я, Вероніка, також відома як Найтінгейл, клянуся, – сухо заговорила вона, – що служитиму вам, поки ви будете добрі до нас, відьом. Я буду щитом, що закриває вас від демонів, або мечем, що карає з вашої волі, до останньої своєї секунди.

«Так ось що вона вирішила після того, як повністю розчарувалася в Асоціації і втратила будь–яку надію привести сюди інших відьом», – подумав Роланд. Якби у неї все вийшло, то Роланд ніколи б не прийняв цієї клятви – він сподівався на співпрацю, а не на службу. Вони в майбутньому могли б стати дуже добрими друзями.

Втім, Роланд знав, що іноді не варто так сильно тремтіти над свободою і рівністю для інших людей.

Іноді не було іншого виходу, окрім як прийняти чи запропонувати послух. Він же Принц, зрештою, тому й повинен поводитися як Принц, навіть якщо ще не придбав королівство.

Після кількох секунд мовчання Роланд, згідно з етикетом, відкопаним у пам'яті свого тіла, взяв у Найтінгейл кинджал і тричі торкнувся її плечей своїм мечем, супроводжуючи це словами:

– Я приймаю твоє служіння.

Плечі Найтінгейл трохи поникли – здавалося, вона тільки зараз дозволила собі розслабитися.

Роланд мовчки простяг їй руку.

Найтінгейл взяла його долоню і, перевернувши її, поцілувала. Після цього ритуал прийняття служіння було завершено.

Хоч  проведений відьмою ритуал був досить непоказним, він досить виходив за рамки звичайних подій цього світу.

– По–справжньому тебе звуть Вероніка? А прізвище маєш? – Замислено поцікавився Роланд, дозволяючи відьмі піднятися.

– Так, Ваша Високість. Я від вас нічого приховувати не буду – п'ять років тому я покинула будинок Джілен. Всі зв'язки між мною і цим будинком тепер знищені, – Найтінгейл вирішила розповісти все без таємниці, навіть те, що вона зберігала у себе глибоко в серці – своє минуле.

Вона народилася у Срібному місті – його назвали так через шахти, в яких видобували дуже багато срібла. Її батько був віконтом, а мати – звичайною простолюдинкою. Такі сім'ї зустрічалися дуже рідко, тому батьки досить успішно приховували свій зв'язок. Ще в неї був брат, на ім'я Хайд. Своє дитинство Найтінгейл провела у Срібному місті, і це був найщасливіший період у її житті.