Розділ 65

Розділ 65. Зловісний Знак

До цього ріг, звісно, ​​вже кілька разів лунав. Щоразу кілька десятків демонічних тварин кидалися в атаку, зазвичай по черзі, але патрульні поки без особливих зусиль примудрялися відбити атаку.

Тому Роланд, почувши ще один звук тривоги, особливо не панікував. Він припинив тренування і відправив Венді та Блискавку назад у замок – відпочити. Ще він наказав Ганні охороняти Нану по дорозі до шпиталю, щоб та в разі чого лікувала поранених солдатів. Сам же Принц разом із Найтінгейл вирушили до стін міста.

Раптом Блискавка, почувши наказ Принца повертатися до замку, голосно запротестувала:

– Дарма  що я вже досить досвідчена дослідниця, я ще жодного разу не бачила повномасштабної атаки демонічних тварин! Якщо я проґавлю шанс на неї помилуватися, то більше не матиму права називатися дослідницею! Будь ласка, Ваша Високість, чи можна мені піти з вами та подивитися?!

Роланд ні секунди не сумнівався у відповіді – він не дозволив юній відьмі йти на стіни та попросив Венді переконатися, що та не піде туди потай. Зрештою, тільки ще за малолітками під час атаки йому стежити не вистачало!

Потім він глянув на Найтінгейл і поцікавився, чи вона готова йти. Та кивнула, взяла Принца за руку і потягла його за собою у свій туманний світ, рухаючись там прямо до стін. Як тільки Роланд дізнався, що Найтінгейл може брати з собою в туманний світ інших людей, він моментально прикипів до такого способу переміщення – у тумані для відьми не було жодних перешкод, вона йшла прямо крізь стіни та пагорби, іноді проходячи десятки метрів лише за один крок – власне, саме це Роланду  особливо подобалося.

Коли вони прибули до підніжжя стін, Роланд миттю озирнувся і знайшов затишний куточок, у якому й вийшов з туманного світу, щоб озирнутися вже по той бік. Придивившись у далечінь, він нічого не бачив, крім білого туману – ніяких орд демонічних тварюк видно не було.

 Помилкова тривога? Патрульні теж перебували у легкому здивуванні – вони вже встигли зайняти оборонні позиції та шукали поглядом ворогів.

Коли Роланд нарешті знайшов поглядом Залізну Сокиру, то побачив, що чоловік, який міцно стиснув у кулаку ріг, дуже серйозно і пильно вдивляється в туман.

Підійшовши до нього ближче, Роланд одразу ж поцікавився:

– Це ти оголосив на сполох?

– Так, Ваша Високість, бачите... – голос Залізної Сокири звучав дуже глухо. – Прийшла от та штука!

Яка річ? Роланд уважно придивився туди, куди тицьнув пальцем Залізну Сокиру. Вдалині ледь невиразною плямою темніла крапка, її було складно помітити, не придивившись. Згідно з наказом, патрульні трубили тривогу тільки в тому випадку, якщо не могли самі впоратися з тим, що відбувається, тому Залізна Сокира явно підозрювала щось погане.

– Це черговий гібрид, – ледь заспокоївшись і проковтнувши слину, пояснив Залізна Сокира. – Я востаннє з цим птахом зустрічався шість років тому приблизно.

– Це що, справді такий розумний гібрид? – насупився Роланд. Теоретично демонічні тварюки могли атакувати фортецю Довгої Пісні до того часу, поки їх усіх не переб'ють – вони, зрештою, були досить тупими та не мали ніякого інстинкту самозбереження. Захист фортеці ще не разу не проривали, але цей птах якимось чином не тільки примудрився залишитися живим, але ще й прожити ще шість років? Розмірковуючи про це, Роланд зрозумів, що в нього виникло якесь погане передчуття.

Ця тварюка була ще далеко, так що Роланд міг бачити тільки нечіткий силует, а ось Залізна Сокира примудрився її розглянути і впізнати. Мабуть, зір у нього надзвичайно гострий.

– Може, він просто переплутав? — сподіваючись на краще, подумав Принц.

Ця демонічна тварюка не змусила довго чекати вона рушила вперед, дозволяючи всім солдатам розглянути своє дивне тіло.

На відміну від попереднього гібрида, тіло цього було не таким великим, та й виглядало воно як збільшене котяче. Але на спині у цієї “кішечки” були пара крил, яка закривала тіло гібрида з обох боків, коли були складені.

Голова у тварюки була левова, але тільки з додатковою парою очей – і якщо вони не були чисто декоративними, то можна було з упевненістю сказати, що ця тварюка може бачити все, що відбувається навколо неї.

Картер і ще кілька мисливців заряджали свої рушниці, приготувавшись боротися з противником.

Але гібридний лев відразу атакувати не став – він просто зупинився, не доходячи до зони поразки арбалетів, і став уважно оглядати все.

Втім, рушниці теоретично могли до нього дістати, але ніхто не хотів палити на удачу, витрачаючи дорогоцінний час на перезарядження – шансу потрапити у тварюку практично не було.

Раптом, припинивши вивчати стіни, тварюка раптом стрибнула вліво, розправила крила і злетіла.

Як і говорив раніше Залізна Сокира, цей гібрид міг пролітати лише короткі дистанції, але цього цілком вистачило. Перелетівши укріплення, лев швидко опинився біля західної частини стіни, що не охороняється, і почав обсипати її ударами.

Побачивши те, що відбувається, Роланд піддався легкій паніці – наче побачив кошмар наяву. Цей гібрид уважно вивчив противника, прикинув його силу і атакував саме туди, де була прогалина в обороні! Цим він довів, що має високий інтелект – звичайні демонічні тварюки таким похвалитися не могли. Так, вони іноді атакували слабкі місця своїх жертв, але лише ґрунтуючись на своїх інстинктах з минулих життів – зустрічаючи незнайомого опонента, вони не могли його проаналізувати та обчислити слабкості.

Що означає «мати високий інтелект»? Людство, користуючись можливістю свого розуму, примудрилося видертися на вершину харчового ланцюжка дуже давно. Раптом до Роланда дійшло, що треба припиняти розмірковувати – він замахав руками, наказуючи головному лицарю, Залізній Сокирі та одному з мисливських загонів відкрити стрілянину по цій тварюці.

Гібрид раптом знову кинувся до іншої стіни, один стрибок перетнув її, легко приземлившись на землю з іншого боку, і рвонув прямо в житловий район, абсолютно ігноруючи всі спроби патрульних його зупинити.

– Тварюка! – голосно заволав Роланд. – Другий патрульний загін, швидко на стіну, стати в оборону!

– Перший загін, за мною!

До цього часу другий загін патрульних ще не встиг достатньо натренуватися, тому Роланд і відправив їх на стіни – з одного боку, таким чином прибирав їх з відкритого протистояння, з іншого боку якщо тварюка повернеться, то патрульні зможуть атакувати її з двох сторін. Картер і загін вартових бігли за Принцом – вони були найсильнішими та досвідченими бійцями у місті. Прямо за ними мчали Залізна Сокира та мисливці, озброєні вогнепалом. Добігши до старих районів воїни усвідомили, що будинки блокують їм огляд, а сніг, що лежав на доріжках, змушує пересуватися дуже акуратно. Роланд боявся – якщо все піде не так, як замислювалося, то доведеться розбити свій великий загін на кілька маленьких, щоб прочесати все місто в пошуках слідів цього демонічного гібрида.

Він уже шкодував про те, що не взяв із собою Блискавку – якби можна було скористатися допомогою відьми, що літає, то вони миттю знайшли б монстра, і не довелося б розпорошувати загін на всі боки.

Даремно шукаючи тварину хвилин десять, Роланд і його люди раптом почули панічні крики мешканців звідкись з алеї.

Швидко змінивши напрямок, загін помчав у бік криків. Більшість патрульних були саме з цього району, тому вони швидко відшукали короткий шлях через безліч вузеньких вуличок, пересуваючись з такою легкістю, наче вони у себе заднім двором гуляють. Добігши, нарешті, до джерела звуку, Роланд побачив перекушеного навпіл чоловіка, чиї органи були практично розмазані по землі – природно, бідолаха був мертвий.

– Господи! Це... – заволав хтось.

– Твою матір, куди вона вже втекла? – Запитав інший.

– Дивіться, он ця тварюка, прямо там! – раптом заволав хтось збоку. Він не встиг домовити, як з високого будинку праворуч вулиці злетів великий темний силует. З тріском дерева, що ламається, він пролетів прямо через дерев'яну халупу і кинувся на перші ряди патруля, кусаючись і намагаючись насадити їх на свої пазурі.

Першим зреагував Залізна Сокира – він хотів було розстріляти тварюку з рушниці, але вчасно помітив, що на лінії поразки у нього знаходяться свої. Намагаючись забратися в місце зручніше, він пробивався крізь натовп, крок за кроком наближаючись до демонічної тварюки. Інші мисливці теж не могли стріляти через побоювання зачепити товаришів, тому, тимчасово повісивши рушниці на пояс, вони почали підбиратися на паркани та стіни.

Оскаженілому гібриду до людей, що наближалися, взагалі ніякої справи не було – він розправив крила, став на задні лапи й почав тріпати туди–сюди солдата, в якого встиг вчепитися іклами, розкидаючи всюди краплі крові бідолахи. Натовп, побачивши цю сцену, вдарився в паніку і почав у тисняві відступати. Як тільки гібрид побачив можливість для стрибка, він спробував злетіти, але раптом прогримів постріл.

Декілька чорних металевих кульок влетіли прямо йому в спину.

Розлючений і загарчав від болю гібрид виплюнув нещасного солдата і стрибнув у напрямку мисливців, що стояли на даху. Як тільки він підстрибнув над натовпом, гібрид опинився просто перед Залізною Сокирою, який не став зволікати та, миттєво піднявши рушницю, вистрілив у чудовисько.

Промахнутися в цьому випадку було неможливо – відстань між ними була такою малою, що демонічний гібрид навіть міг унюхати запах пороху. Швидкість кулі була такою, що вона пройшла прямо крізь очне яблуко тварюки та потрапила тій прямо в мозок.

Тіло крилатого лева раптом обм'якло і з гуркотом повалилося на землю.