Розділ 69

Розділ 69. Влаштування гармат

За чотири дні на задньому дворі замку.

У землі було викопано дві глибокі ями. Кожна з них була круглою, і чим глибшою вона була, тим меншим був її радіус. Радіус дірок на рівній землі був близько сорока сантиметрів, але в результаті вони звужувалися до двадцяти шести сантиметрів. Ці ями, за задумом Роланда, призначалися для виготовлення прототипів великих гармат. Внутрішні стіни ям Ганна запікала настільки, що ті були ідеально рівними, без жодних вад. Вона почала процес випалу знизу, і повільно просувалася вгору, усуваючи будь–які проблеми в спеклому ґрунті. Роланд знав, що під час середньовіччя у його власному світі існувало кілька різних типів гармат, але єдине, що він з цього приводу пам'ятав, те що шести фунтові та восьми фунтові гармати були названі за вагою їхніх снарядів. Для початку Роланд хотів зробити кілька п'ятикілограмових ядер, а потім вже на їх основі вираховувати потрібну товщину стінок гарматних дул.

Звичних інструментів для виміру у нього, звичайно, не було, тому Роланд вигадав стандарти власноруч. Він узяв залізний прут і розрізав його на безліч маленьких шматочків, що розміром не перевищують фалангу його безіменного пальця, сподіваючись відміряти хоча б сантиметр. Після цього він зробив ще більше таких маленьких залізних паличок.

Діаметр п'ятикілограмового ядра, згідно з нововинайденою залізною лінійкою, дорівнював двадцяти сантиметрам. Ґрунтуючись на цьому, можна було зробити висновок, що стінки дула гармат повинні бути не тоншими за чотири сантиметри, а найвужче в гарматі місце – діаметром сантиметрів у сім, щоб запобігти вибуху замість пострілу. Щодо довжини дула... Зрештою, різних гармат було багато, тому Роланд поки ще не знав, яку довжину вибрати.

Тримаючи на думці те, що чим коротше дуло, тим легше має бути ядро ​​(так можна заощадити матеріали), Роланд байдуже махнув рукою. Він вирішив спочатку побудувати півтораметрову гармату – якщо результати виявляться незадовільними, завжди можна буде переробити.

Роланд пам'ятав, що перші винайдені гармати були дерев'яними, із залізними обручами – як бочки. Втім, така будова була дуже ризикованою – повітря могло потрапити всередину дула і призвести до несподіваного вибуху, тому Принц вирішив робити дула відразу суцільнометалевими. Зрештою, паровій машині немає різниць, трикілограмову гармату робити або шестикілограмову.

Так званий калібр був лише числом, покликаним розділити гармати за розміром. Якщо дуло було широким, то гармату називали шестикілограмовою. Щось більше для боїв у відкритому полі просто не пасувало. Але в гарматах не було важливим ні розмір ядра, ні його вага, ні навіть вага самої гармати – головне, щоб снаряд летів саме туди, куди його направляють. Зрештою, Роланд поки що не претендував на щось неймовірне.

Роланд глибоко зітхнув і віддав Ганні наказ починати. Та кивнула, взяла важкий металевий злиток і, помістивши його над ямою, почала розжарювати за допомогою свого зеленого полум'я. Злиток незабаром став яскраво–червоним і потік, формуючи щось на кшталт водоспаду, що світиться, заповнюючи яму розплавленим металом. Метал світився все яскравіше і яскравіше, і незабаром на нього було боляче дивитись – Роланд це передбачав і розпорядився, щоб біля ями поставили опору. Достатньо розігрівши метал, Ганна могла на неї спертися і продовжувати свою роботу, не дивлячись на яскравий поточний метал.

Зазвичай залізні зливки витрачали дуже повільно – врешті–решт, лише Ганні було не під силу почати еру плавленого металу, але ось розплавити кілька злитків у неї цілком виходило. Для масового виготовлення виробів з плавленого металу Роланд мав проблему – він ніяк не міг придумати, як же утримувати температуру на потрібному рівні, але у Ганни такої проблеми не було.

Але попри всі проблеми, Роланд все ж таки зважився зробити гармату завдовжки п'ять метрів. Якщо порівняти її із залізними або бронзовими гарматами, то сталева була набагато руйнівнішою. Навіть якщо Роланд і помилився з розміром, загроза вибуху в гарматі була мінімальною.

Рівень розплавленої сталі підіймався і підіймався, але при цьому, природно, кількість злитків падала. Побачивши це, Роланд ледве впорався з панічною атакою – зрештою, коли він ще зуміє збудувати у себе кілька доменних печей? У нинішні часи знать змагалася у швидкості та кількості виготовлення залізних злитків – зараз це вважалося показником сили та достатку.

Наповнивши рідким металом обидві ями, Ганна полегшено відкинулася на опору, заплющивши очі. Її червоні від напруги щоки були зрошені крапельками поту. Роланд, діставши з кишені носову хустку, спробував було стерти піт, але Ганна не хотіла такого показного піклування, тому трохи чинила опір. Втім, невдовзі вона перестала.

На її обличчі відбивалося світло розплавленого металу – це було так дивно, що Роланду раптом захотілося вкусити дівчину. Втім, він швидко схаменувся і навіщось подивився вниз, де його погляду відкрилася неприкрита худа ключиця. Принц і відьма стояли так близько один до одного, що Роланд відчував ледь помітний запах її парфумів.

– *Кхм*, ну гаразд... – зніяковів Роланд, прибираючи носову хустку назад у кишеню і намагаючись взяти емоції під контроль. – На сьогодні досить. Чудово! Скажу куховаркам, щоб приготували тобі смачний стейк.

«Невідповідний час», – розмірковував Роланд. – «Якщо я зараз діятиму, то всі подумають, що я просто вирішив скористатися її безпорадністю. Буду чекати, поки вона сама не дозріє».

Розплющивши очі, Ганна відчула, що Роланд стер увесь піт з її обличчя, але при цьому його власне обличчя було підозріло червоним. Не замислюючись, дівчина лише легенько кивнула, висловлюючи вдячність.

***

Наступні кілька днів Роланд провів у роз'їздах між шахтою та замком.

Крім гармат потрібно було виготовити ще величезну кількість бурових інструментів.

Втім, процеси виготовлення бурів для машин та ядер були чимось схожі. Витягнувши їх із форми, Ганна знову їх розжарювала та допрацьовувала молотком. Проте процес досить сильно відрізнявся від виготовлення звичайних ножів – на перший погляд, бури виглядали як тупі металеві стрижні. Втім, вони й були стрижнями, тільки з зубами на кінцях, щоби бурити ними метал.

Останнім кроком бури гартували, щоб підвищити їхню міцність. 

Метод виробництва бурів, втім, досить сильно відрізнявся від того методу, яким користувалися в попередньому світі Роланда. Хоча Принца це не турбувало – йому лише потрібно було, щоб бури успішно добували залізо. Роланд і Ганна, не втрачаючи якості виготовлених бурів, могли за тиждень зробити п'ять штук. Завдяки бурам та паровим машинам вони змогли прискорити виробництво гармат із двох штук на місяць до десяти штук на день.

Після того, як форми для гармат повністю заливались залізом, відповідальні за це робітники акуратно викопували болванки та відносили їх у візок.

Спочатку Роланд спустив майже всі свої металеві зливки на виготовлення двох гармат – досвід вийшов дорогим. Тому Картер і його люди наказали охороняти візок із болванками за всяку ціну – це вкрай не порадувало головного лицаря, він щиро не розумів, який ідіот наважиться стягнути такі непотрібні та важкі штуки.

Потім, за наказом Принца, за заготівлі взялися ковалі – вони полірували й надавали болванкам потрібну форму. Коли вони закінчили, болванки знову привезли на заднє подвір'я замку. Зараз вони виглядали як два величезні заокруглені металеві бруски темно–сірого кольору.

Роланд все не міг дочекатися, коли вони почнуть висвердлювати внутрішню частину дула, тому разом з Картером він притягнув одну з болванок на верстат і, закріпивши її прямо під різаком, відбіг до важеля.

З явно написаним на обличчі нетерпінням Роланд повернув стартовий важіль парової машини.

Бурова установка повільно закрутилася, але незабаром набрала потрібну швидкість.

– Почали! – голосно й радісно крикнув Принц.

Почувши команду, головний лицар повільно став опускати основу верстата, що рухається, щоб наблизити бур до болванки. Як тільки кінчик бура торкнувся металу, пролунав довгий і неприємний високий звук, який було чути навіть крізь пихкання парової машини. Вони, як і в минулі рази, як мастило вирішили використовувати сало, що подається прямо з бура. Незабаром з–під бури почав сочитися чорний дим. Відьми, що спостерігали за процесом, вирішили зникнути з–під навісу, так що там залишилася одна лише Блискавка. Здавалося, видовище парової машини, що працює, заворожило її настільки, що вона подумки знаходилася зовсім не тут.