Розділ 81

Розділ 81. Навчання артилеристів

Група Венера тренувалася щодня по дві–три години, але після тренувань йому все ж таки доводилося повертатися на стіну і патрулювати. Один із сусідів Венера по гуртожитку записався в загін мисливців, і тепер щосили хизувався своєю новою блискучою гвинтівкою. Якби не дисципліна і субординація, Венер давно вже начистив би йому обличчя.

Втім, Венер вважав, що відбувається щось підозріле.

– Мої товариші також розпочали тренування зі стрільби з рушниці кілька днів тому, але їм уже дозволили патрулювати стіну, тримаючи в руках зброю. Артилерію що, не пустять воювати з демонічними тварями? Нам навіть стріляти не можна! На додаток, гармати надто важкі, ми їх просто не затягнемо на стіни!

Поглянувши нагору, Венер побачив, що на проходах парами, пліч–о–пліч, стоять люди. Зазвичай проходами швидко бігали, щоб не особливо заважати товаришам у битві. А щодо гармат... 

У них колеса стояли ширше, ніж весь маленький пароплав, та й стріляти з гармати вниз було досить нелогічно і безглуздо.

А чи не могло бути так, що гармати будуть використовуватися не для війни з демонічними тваринами?

Наступне твердження лише підтвердило припущення Венера.

Залізна Сокира потяг всі чотири загони артилеристів до річки. Там Венер побачив, на превеликий подив, величезний справжній корабель! Втім, Венер не був певен, чи можна назвати це кораблем.

 Він, здається, був зроблений з того ж сірого каменю, який використовували для будівництва стін, і був досить широким, але коротким. А ще на ньому були дві голі щогли – на цьому подібності з кораблем і закінчувалися.

 Венер навіть встиг вступити з товаришами в спекотну суперечку з цього приводу.

– Очевидно, що це понтонний міст, – першим свою думку висловив Джоп, який раніше завантажував рудою кораблі, що йдуть у фортецю Довгої Пісні. Тому, власне, він вважав себе досвідченим у кораблях. – Вони збудували палубу такою широкою, щоб міст був стабільнішим! Я бачив багато мостів під час подорожей на південь. А ось якщо це корабель – як вітер зможе зрушити його з місця, він надто важкий? Ця річка надто глибока, і броду тут немає, а фермерський міст змило течією. Власне, тому понтонний міст і збудували – ще кілька штук і, поставивши їх пліч–о–пліч, можна буде організувати переправу.

– Ти нікуди, далі за фортецю Довгої Пісні, не плавав, а все туди ж: «освічений» – ощирився Родні. – Навіщо понтонному мосту щогли? Його ж тоді вітром здує, ні?

– Так, глянь ще в кінець корабля – там же штурвал! Навіщо мосту штурвал? – Нельсон вирішив почати суперечку на боці Родні. Вони були братами і із задоволенням користувалися будь–якою нагодою випустити пару. – Ну до того ж – дивись, що збудували між щоглами. По–моєму, це будиночок, просто поки що недороблений. Це однозначно корабель.

Венер не особливо цікавився дискусією, його більше турбував перебіг наступних тренувань. На щастя, він незабаром отримав свої відповіді – Залізна Сокира попросив затягнути на палубу Великого Міста ( так називався цей корабель, це вигадав сам Його Високість) коней та гармати. Брати радісно посміхнулися Джопу, на що він тільки скорчив невдоволену гримасу. Незабаром весь загін був зайнятий, намагаючись затягнути гармату на борт.

На палубі було дві групи опорних жердин – у кожній групі по чотири жердини. Вони розташовувалися під навісом – це було спеціально відведене на кораблі місце для зберігання там гармат.

До цього моменту Венер вже повністю усвідомив, що по демонічним тваринам вони з гармат стріляти не будуть – річка Чишуй текла з півночі на південь, а в лісі, повному мутантів, річки не було зовсім.

Як тільки вони поринули на борт, то помітили, що корабель абсолютно нерухомий. Навіть попри сильну течію в річці, він ні на сантиметр не зрушив, ніби стояв на землі. Втім, корабель трохи ворухнувся, коли на нього зійшли коні.

Венер також зауважив, що Залізна Сокира записав час, що йде у команди на стрілянину. Побачивши, що на кораблі лише два місця для гармат, Венер зрозумів, що таким чином відбирали найшвидших.

 Цією думкою він тихо поділився зі своїми товаришами, чим дуже зміцнив їхній бойовий дух та самовпевненість – тепер кожен воїн на повну викладався під час тренувань. Якщо їх не візьмуть в артилерію, то мало того, що це буде ганьбою і життя перетвориться на пекло, та ще й грошей не заплатять!

Венеру довелося тиждень чекати, але він нарешті дорвався до першої нагоди постріляти на публіці.

На полігон навіть прийшов сам Його Високість, він з цікавістю спостерігав за стрільцями. Усі чотири групи поважно ходили, випнувши груди.

За час тренувань група Венера непогано натаскалася в зарядженні гармат, тому зараз вони жваво проробили те саме і, нарешті, вистрілили.

Народ вперше спостерігав за силою гармат – з оглушливим ревом гарматне ядро ​​вилетіло зі стовбура і приземлилося приблизно за п'ять сотень метрів від гармати, піднявши величезну хмару снігу та бруду. Потім він ще кілька разів відскочив від землі. Венер не міг стежити за ядром, надто швидко воно стрибало.

Примружившись, Венер здивувався – як це Принцу вдалося створити таку жахливу зброю? Навіть натільна броня не захистить солдатів, якщо ті потраплять під роздачу артилерії.

Групи змінювалися після кожного пострілу, і Принц наказав відзначати місце першого приземлення ядра, а потім заміряти відстань. Нарешті пролунало ще три постріли, і знову настала черга команди Венера. Раптом надійшов наказ змінити кут нахилу ствола.

На вузькому кінці гармати була шкала зі значеннями 0, 5, 10, 25 і 30. Венер помітив її давно, але не до кінця розумів, навіщо вона там потрібна. Втім, поки він дотримувався наказів, розуміти йому особливо не треба було. Залізна Сокира заволала:

– Стрілянина під кутом у п'ять!

Почувши команду, Джоп, який був найсильнішим у команді, взяв важіль, засунув його прямо в дуло, і, коли інші потягнули за гачок, нахилив гармату під потрібним градусом, штовхаючи дуло вгору, поки покажчик не досяг позначки в 5.

Порівняно з попередньою позицією, тепер дуло гармати дивилося трохи вище. Венер зрозумів, що шкала показувала ступінь того, наскільки задерте дуло до неба.

Коли все було готове, кожна група стріляла ще раз, і знову відстань приземлення навіщось виміряли.

Венер, нарешті, почав повільно думати, що саме творить Принц.

Що вище задерто дуло гармати, то вище летить ядро, і навіть приземляється воно ще далі.

У цьому Венер розбирався досить добре – він чудово стріляв із лука і знав: що вище відправиш стрілу, то далі вона полетить. Чим менший градус нахилу, тим швидше вона впаде. Втім, раніше він навіть і не здогадувався застосувати ці знання стосовно гармат. Чим швидше буде ядро, тим довше воно летітиме... Раптом Венеру на думку спала ідіотська думка: «Якщо ядро ​​розганятиметься і розганятиметься, то, може, воно ніколи не зупиниться?»

***

На річці Чишуй продовжувалися випробування корабля "Маленьке місто".

Якщо його зібралися рухати за допомогою магії Венді, то і набирати в команду доводилося людей, які не лякаються магії. Тому в першу команду Роланд відібрав кількох людей, які вже знали про магічні сили. Капітаном був Картер, Брайана поставили кермовим, а вітрилами управляли підлеглі Картера. Спостерігаючим призначили батька Нани – Титуса Пайна. Ці люди дуже часто спілкувалися з відьмами, і давно вже позбулися всіх забобонів, тож із ними проблем не мало бути. А з сером Пайном тим більше – у нього в самого була дочка–відьма.