Розділ 88

Розділ 88. Зимові сутінки (частина 2)

– А ну не поспішай, поки не час діяти, – похитав головою Роланд, спостерігаючи за тим, як Блискавка нетерпляче літає туди–сюди. Одному тільки богу відомо, чого це вона так нетерпляче хоче кинутися у бій із  монстрами. Начебто вона не така вже й вояка, якщо пильніше придивитися. Втім, порівняно з іншими людьми, ця маленька дівчинка не виявляла жодної краплі страху.

– Дій за таким же принципом, за яким ми воювали з минулою хвилею, не вистрибуй. Ти просто наживка, так що вся їхня увага і так сфокусується тільки на тобі. Будь дуже обережна! Хоч  воно може лише ширяти в стрибку, воно все ще жахливо небезпечне!

– Та я вже знаю, – впевнено заявила Блискавка. – Зрештою, не вперше воюю. Не турбуйся, я знаю свою межу. Цього разу воно навіть до мого одягу не дістане.

Поки вони говорили, гібрид повільно наближався до стіни. Він уже перестрибнув бар'єри і ширяв у бік зони, що не охороняється, сподіваючись піднятися на стіну. Втім, цього разу патрульні його повністю ігнорували – вони просто продовжували захищати свої сектори, очікуючи на команду капітана Мисливців.

– Отже, ми розпочинаємо нашу спецоперацію проти демонічного гібрида! – раптом заволав Роланд. Почувши це, блискавка, що вилетіла в бік гібрида, зупинилася і задумливо глянула на Роланда.

– Ну, чого ще?

– Ця твоя фраза... – Блискавка намагалася підібрати слова, але потім здалася і просто похитала головою. – Вона звучала дивно. Гаразд, проїхали, я полетіла.

Спостерігаючи за фігурою дівчинки, що швидко віддаляється, Роланд злегка повернувся до Ганни та Найтінгейл, і сконфужено запитав:

– Ви теж вважаєте, що це було дивно?

– Ну... – обидві кивнули.

Гаразд... І тут дана фраза звучала дивно.

– Можете обидві йти, але будьте обережні!

– Ваша Високість, не розслабляйтеся, – Найтінгейл вклонилася Роланду, взяла

Ганну за руку і потягла її за собою в туман.

Роланд склав руки за спиною і випростався, підставивши обличчя вітру, намагаючись надати собі вигляду ВАЖЛИВОГО БОСА. Він знав, що іноді солдати, намагаючись перепочити, на нього непомітно дивляться. Через це він і стояв просто у найвищій точці стіни, хоч у нього давно вже затекли ноги – всі могли бачити Роланда. Він намагався показати воїнам, що Принц завжди на їхньому боці. Раз він не міг кинутися в гущавину битви, єдине, що залишалося – так це працювати статуєю.

Сьогодні інтенсивність демонічних атак перевершила будь–яку атаку раніше. За словами Залізної Сокири, в торішні Місяці Демонів з'являлися лише один–два гібриди. Але цього року місто атакували вже чотири гібриди! Та й довжина цих атак була занадто довгою, навіть зараз ось з лісу вийшла група з дванадцяти вовків і вирушила прямісінько до міської стіни.

– На щастя, я прискорив виробництво рушниць і тепер можу відправити у бій команду із сотні стрільців. Без них мені не вдалося б досягти такої швидкості винищення монстрів. Боюся, арбалетами ми б їх дуже довго вбивали.

Перевага рушниць, використання яких не вимагало багато фізичних сил, на відміну від арбалетів, було очевидним, особливо під час довгих боїв.

Звичайно те, що на це все йшли величезні кількості пороху, додавало Роланд головного болю. Вони вже витратили двадцять мішків вибухівки зі сховища, і це значно зменшило запаси Роланда. Він навіть уже думав запровадити економію.

У цей момент Блискавка вже ширяла прямо над головою гібрида. Вона вийняла з кишені камінчик і шпурнула його прямо в монстра. Той упав якраз монстру на голову, перелякавши того так, що він навіть стрибнув назад, але потім зрозумів, що атакують зверху.

Щоб спровокувати тварюку ще більше, Блискавка летіла на дуже низькій висоті, прямо перед мордою гібрида, розвертаючи того у бік центру міста. Дарма що,  гібрид однозначно мав інтелект, він просто не міг проігнорувати нахабне літаюче дівчисько і тому не відчував загрози. Він моментально підстрибнув, розкрив крила і кількома стрибками подолав понад сотню метрів. Блискавка, помітивши, що тварюка збирається підстрибнути, швидко набрала висоту і повернулася, переміщаючись на великій відстані від тварюки.

Таким чином, через сім–вісім поворотів вони нарешті досягли центру міста, в якому й сиділа засідка у вигляді Найтінгейл, про яку вони з блискавкою змовилися раніше. Тварина в минулому була левом, тому володіла дуже чуйним нюхом, вона навіть могла відчути Найтінгейл, що сховалася в тумані. Через цю маленьку проблемку їм навіть довелося відвертати увагу від себе тварину, перш ніж почати різку атаку.

Блискавка якраз підходила на роль такої хитрощі, що відвертає увагу. Вона могла розлютити гібрида настільки, що той стрибав куди очі дивляться, широко розкривши пащу в надії дістати цю настирливу муху. Але Блискавка, якій не доводилося зараз нести на собі вантаж, була набагато спритнішою за тварюку і щоразу швидко злітала вгору, чим дратувала ще більше.

У цей час з іншого боку міста до центру в тумані прийшли Найтінгейл та Ганна – у світі туману можна було пересуватися прямо крізь будинки та паркани, тому відьми йшли прямою. Через те, що полум'я Ганни працювало тільки в радіусі п'яти метрів від неї, необхідно було дуже близько підібратися до гібрида, тому вони щоразу намагалися підійти до нього ззаду.

У їхню першу зустріч з гібридом, підійти до нього ззаду виявилося однією з найбільших проблем. Втім, ця тварюка була в них вже друга, так що Найтінгейл вже була знайома з силою атаки Ганни. Так що коли вони опинилися за дев'ять метрів від тварюки, Найтінгейл додала швидкості до максимуму і в одну мить подолала відстань, наче за один крок. Коли Ганна знову набула зору, то побачила прямо в себе перед носом хвіст демонічної тварі.

– Бий зараз! – заволала Найтінгейл.

Чорно–білий світ навколо Ганни виявився змахнутим убік, наче хвиля. Миттєво вона знову опинилася в центрі знайомої площі. Випустивши свій зелений вогонь з пальця і ​​сформувавши з нього величезну вогненну клітку, Ганна запечатала всередині неї гібрида.

Найтінгейл довелося жваво збігати від полум'я – його пекельне тепло було настільки гарячим, що, здавалося, відьма сама була у вогні.

Опинившись посеред вогню, який цілком міг розтопити сталь, гібрид не встиг навіть смикнутись – він миттю перетворився на кулю  у полум'ї та повалився на землю.

– Здається, вони вже розв'язали цю проблему, – сказала Венді, побачивши відблиск зеленого полум'я на горизонті. Поки Найтінгейл не було, саме Венді мала захищати Роланда. – Здається, мені сьогодні погратись не дадуть.

– Мені б дуже сподобалося, якби це виявилося правдою, – сказав Роланд, так само позуючи для солдатів, щосили вдаючи, що йому чудово. Втім, він добре розумів, що якби не відьми, то лев–гібрид цілком міг би влаштувати в лавах патрульних ще один глобальний переполох.

Сьогодні, наприклад, навіть Нана примчала на стіни, вирішивши лікувати прямо на місті. Поруч із нею бігав її батько – він захищав дочку. Сьогодні Роланд вперше вирішив продемонструвати всім патрульним справжню силу відьом, і поки що йому все подобалося. Загони дуже любили свого ангела – Нану – а сьогодні їхнє кохання зміцніло ще більше. Побачивши, як Ганна і Найтінгейл вбили гібрида, натовп вибухнув оплесками.

Звичайно, Роланд знав, що не всім жителям міста відьми припадуть до смаку, будуть і затяті їхні противники. Але поки що патрульні повністю приймають відьом, Роланд намагатиметься зробити так, щоб і прості городяни ставилися до них з повагою.

Раптом пальба почала вщухати, і Роланд помітив, що звірі в паніці забираються від стін. Невже вони нарешті відступають? Він не вірив на власні очі. Але в цей момент крізь густі хмари пробився промінчик світла...

Незабаром за ним пішов ще один і ще. Незабаром хмари розірвали тисячі сонячних променів. Потім всі промені раптово злилися в одне, таке яскраве, що на нього неможливо було дивитися. На вулиці раптом стало дуже ясно.

– День, коли знову піде сонце, буде кінцем усього зла!

Люди на стінах на якийсь час замовкли, а потім пролунав тріумфальний рев натовпу, чутний, здавалося, у всіх куточках Прикордонного міста. З будинків раптом повибігали мешканці, які теж приєдналися до криків. Люди вітали сонячне світло, за яким так скучили, раділи з того, що вижили взимку і вшановували Принца. У результаті волало все Прикордонне місто, і це було так голосно, що аж закладало вуха.